1054
Несподіваний гравець
— Енергетика
Витоки зниження світових нафтових трендів знаходяться в Африці
Безпрецедентне за останні роки падіння цін на нафту зумовлене низкою причин. Найменш помітна з них — маніпулювання давно відкритими великими родовищами, освоїти які не вдавалося через регульовані політичні ризики
Південна паралель
На початку жовтня світові ціни на нафту марки Brent застигли на позначці $86,4–87,4/бар, але потім знову впали до $85,8/бар в останній день жовтня і рівня $83,4 в перший тиждень листопада. Обвал цін зумовив офіційну заяву компаній КНР, Малайзії і Південного Судану про початок скоординованої політики нарощування видобутку нафти в останній. Християнська Республіка Південний Судан (РПС) і сусідній Чад на початку нового століття стали новими великими експортерами нафти. Ця заява — чергова формальна ознака формування ситуативного клубу експортерів, який протягом найближчих років має намір скоротити частку продавців арабської сировини на найбільшому в світі Тихоокеанському ринку, пропонуючи тамтешнім покупцям дешевшу африканську нафту.
Згідно з оптимістичними прогнозами, загальні запаси Судану становлять 6 млрд. т нафти. При цьому понад 80% усіх суданських покладів розташовані на території РПС. Та все ж не зайвим буде нагадати, що Південний Судан контролює не всю свою територію і веде за неї війну з Північним Суданом. Тобто не все розвідане можна видобути. Крім цього, РПС повністю ізольована від морських портів. А нафтовий конденсат з цієї країни надходить автоцистернами в порти Кенії та Ефіопії. Що ж до головного товару, сирої нафти, її видобуток дуже обтяжений логістичними витратами. Експортується залізничним, трубопровідним і річковим сполученням Північного Судану, тобто країни, з якою РПС воює без будь-яких надій на примирення.
За даними ООН, цьогоріч допомога цій країні у боротьбі з голодом, викликаним війною, може досягти $1,2 млрд. До кінця 2014 року біженців побільшає до 714 тис. осіб (усього населення країни — майже 11 млн.). Цей факт негативно впливає на економіку та залучення додаткових інвестицій у видобуток нафти Південного Судану. Та й рекрутинг для роботи в нафтових компаніях надзвичайно ускладнений.
До того ж РПС усе ще залишається повністю ізольованою від світових експортних ринків. І єдиною перспективою молодої країни залишаються кілька розпочатих 2011 року проектів будівництва нафтових трубопровідних і залізничних комунікацій з портами сусідньої Кенії.
Класика нафтових воєн
Роками головним противником цього напрямку експорту нафти з РПС був провідний на території Північного і Південного Суданів видобувний консорціум GNOP (Great Nile Oil Project). На нього припадає до 90% нафти в Південному Судані. 40% цього підприємства належать китайській державній нафтокомпанії CNPC, 30% акцій володіє малайзійська Petronas, 25% — індійська Oil and Natural Gas Corporation ONGC, 5% управляє державна компанія Sudapet Північного Судану, яка розпоряджається всіма нафтопроводами, що йдуть на північ з Південного Судану. До останнього часу стратегія розвитку GNOP керувалася сподіваннями Sudapet. Їх ідеї прості і передбачають ставку іноземних інвесторів на сузеренітет мусульманської півночі над валютними доходами християнського півдня. Це не всім подобається. Проти такого патронату корпорації ЄС і США, зокрема каліфорнійська Chevron. Разом з Petronas і китайською CNPC цей американський нафтовий гігант контролює експортний нафтопровід у сусідньому Чаді. У найближчих планах партнерів — прокладання нафтопроводу вартістю $9 млрд. з Чаду в Північний Судан, а також будівництво нафтопроводу з Південного Судану в Кенію.
Разом з будівництвом аеропорту, нафтового портового терміналу, нафтохімічного заводу на прибережному кенійському архіпелазі Ламу, нафтопровід з Південного Судану стане найбільшим транспортним проектом Африки за всю постколоніальну історію континенту.
Новий трубопровід обійдеться GNOP (або іншим інвесторам) у $1,5 млрд. Загальні витрати за проектом перевищують $15 млрд., що убезпечить Кенію від держав сусіднього Сомалі.
Відсталий нині туристичний порт Ламу був колись таким же мусульманським султанатом, як і більшість портів Сомалі. Таке минуле не подобається християнським політикам Кенії. І, що найважливіше, від цього також не в захваті політики інших країн, для яких проблема піратства та небезпеки міжнародного судноплавства поблизу Сомалі є не меншим клопотом, ніж фактично міжрелігійна, а по суті, класична нафтова війна між північчю і півднем.
Товариство американо-китайської дружби
Проект Південний Судан – Кенія після презентації в 2010-му вважався дуже віддаленою перспективою, як і сам вихід суданської великої нафти на світовий ринок. Так, ще в 1970-х при відкритті першого родовища в Південному Судані фахівці Chevron прогнозували, що ресурси цього багатого нафтового регіону зможуть вийти на світовий ринок не раніше, ніж через кілька десятиріч.
Судячи з усього, цей час настав 2012 року, коли відбувся перший візит президента Південного Судану до Китаю. Тоді китайське керівництво гарантувало молодій державі $8 млрд. на розвиток видобутку нафти консорціумом GNOP. А втім через політичні ризики ці плани поки не вдалося реалізувати. Нинішня заява компаній КНР, Малайзії і Південного Судану про нарощування спільних зусиль у видобутку африканської нафти, здавалося, виглядає простим дублюванням інвестиційних декларацій 2010–2012 років.
Однак не все так просто. Надто вже болючою є реакція арабських країн на зближення позицій Китаю і США в Африці. Адже відразу ж після заяв Пекіна про права КНР на частку в ресурсах Центральної Африки, ОПЕК відмовився від запланованого на листопад рішення про скорочення квот на виробництво нафти. І замість обмеження видобутку у відповідь на падіння цін, арабські експортери вирішили нарощувати поставки, щоб не пустити на ринок Далекого Сходу нових гравців. А провідний аравійський експортер, Saudi Aramco, в листопаді вже вдруге за рік знизив відпускні ціни.
Це призвело до того, що в перший тиждень листопада вартість нафтового кошика ОПЕК опустилася до $80/бар. Таке небачене з 2010 року падіння цін має безліч пояснень серед аналітиків, але головне та наймасштабніше трактування обвалу ринку залишається за рамками публічних обговорень. Але дуже схоже на те, що подальше зростання економік США і Китаю при високих нафтових цінах перестало бути можливим. Тому і Пекін, і Вашингтон шукають дешевші, ніж у ОПЕК ресурси.
Іван Петров
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
