593
Палестинський довгобуд
— Світ
Глава шведського МЗС Маргот Вальстром оголосила 30 жовтня 2014 про те, що королівство Швеція офіційно визнало Державу Палестина. Зовсім недавно за це рішення проголосував і британський парламент. Минулого європейські країни дотримувалися неписаного правила – не підтримувати Палестину, щоб не псувати відносини з Ізраїлем. Кроки британських і шведських політиків можуть послужити прологом до перегляду цього підходу рештою членів Євросоюзу.
Одна земля, дві держави
Строго кажучи, коріння конфлікту сягає в глиб століть. Але в нинішньому вигляді він сформувався, коли Палестиною управляли англійці, які одержали відповідний мандат за підсумками Першої світової війни. У міжвоєнні роки на Землю обітовану приїхали десятки тисяч євреїв з усієї Європи. Це викликало невдоволення арабів, а спроби британців обмежити міграцію – обурення євреїв. Взаємне роздратування не раз виливалося в криваві сутички.
Після Другої світової війни визначенням подальшої долі Палестини зайнялася ООН. Ключовий документ – резолюція 181, прийнята 29 листопада 1947, – передбачала створення двох держав: єврейської та арабської, причому Єрусалим і Вифлеєм залишалися під міжнародним контролем. План не сподобався арабам, послідував збройний конфлікт, який увійшов в історію під ім’ям першої арабо-ізраїльської війни 1948 року. Ізраїль не тільки встояв під ударами п’яти арабських армій, але навіть розширив свою територію: близько половини земель, виділених під арабську державу, і Західний Єрусалим виявилися, за визначенням ООН, під ізраїльською окупацією. Після війни 1967 року ізраїльтяни захопили практично всю Палестину.
Хоча ще в 1988 році Організація визволення Палестини (ООП) оголосила про створення незалежної держави, ситуація як і раніше далека від вирішення. Будь-які поступки ізраїльтян палестинські радикали сприймають як прояв слабкості, а в самому Ізраїлі мирні ініціативи регулярно зривалися, після того як на виборах перемагали праві. Коли в 1994 році була сформована Палестинська національна адміністрація, яка отримала частковий контроль над Західним берегом річки Йордан і сектором Газа, здавалося, рішення знайдено. Але незабаром в палестинському русі намітився конфлікт між помірним ФАТХом і радикальним ХАМАСом, який отримав владу в секторі Газа.
Складне питання визнання
На даний момент державу Палестина офіційно визнано 134 державами, входить до складу Ліги арабських держав, але не має статусу постійного члена ООН. Організація Об’єднаних Націй взагалі перебуває в досить дивній ситуації: саме на основі її резолюції, неодноразово підтверджувалися пізніше, було проголошено Держава Палестина, і в той же час офіційно вона не може прийняти цю державу в свій склад. Потрібна досить складна процедура – спершу Палестину повинен рекомендувати Радбез, випустивши спеціальну декларацію, яка потім передається до Генасамблеї, де приймається або відхиляється. Необхідні для визнання 128 голосів у Палестини є, але на рівні Радбезу будь-яке рішення блокується трьома його постійними членами – США, Великобританією і Францією.
_Політолог, Головний науковий співробітник ІСЕМВ РАН Георгій Мирський:
«Нетаньяху дав дозвіл на будівництво нових осель в Східному Єрусалимі. І вже почалися заворушення, ізраїльські експерти вважають, що вже йде третя інтифада. Вона скоріше нагадує першу, яка була наприкінці 1980-х років, ніж другу, происходившую 14 років тому. У другій діяли смертники-самогубці, шахіди, а це в усьому світі справляє тільки негативне враження. Тому зараз в хід йдуть тільки камені. Партія «Єврейський дім» пригрозила вийти з коаліції, якщо не буде нових поселень, а це означає нові вибори з невідомим результатом. Нетаньяху опинився перед загрозою відставки уряду і пішов назустріч союзникам. Звичайно, це викличе відгуки в усьому світі. Тим більше що сталося це саме тоді, коли відносини США та Ізраїлю зіпсувалися через величезні руйнування в Газі і відмови Ізраїлю зняти блокаду. Хоча Америка в цілому підтримує Ізраїль, але дуже незадоволена його недавніми діями. Але Нетаньяху в першу чергу думає про те, чи збереже він свій пост прем’єра і свій уряд чи ні. Америка важлива, але своя аудиторія важливіше».
В цих умовах палестинці обрали стратегію повільного продавлювання: у 1996 році МОК визнав Палестинський олімпійський комітет, з 1998-го в Палестини є своя національна футбольна команда, визнана ФІФА. У жовтні 2011 року Палестину прийняли в ЮНЕСКО. А 29 листопада 2012 за підсумками голосування в Генеральній Асамблеї ООН (138 голосів «за», 9 – «проти», 41 країна утрималася) Палестині був наданий «статус держави-спостерігача при Організації Об’єднаних Націй, яка не є її членом, без шкоди для придбаних прав, привілеїв і ролі Організації Визволення Палестини в Організації Об’єднаних Націй як представника палестинського народу згідно з відповідними резолюціями і практиці»._
«Нетаньяху дав дозвіл на будівництво нових осель в Східному Єрусалимі. І вже почалися заворушення, ізраїльські експерти вважають, що вже йде третя інтифада. Вона скоріше нагадує першу, яка була наприкінці 1980-х років, ніж другу, происходившую 14 років тому. У другій діяли смертники-самогубці, шахіди, а це в усьому світі справляє тільки негативне враження. Тому зараз в хід йдуть тільки камені. Партія «Єврейський дім» пригрозила вийти з коаліції, якщо не буде нових поселень, а це означає нові вибори з невідомим результатом. Нетаньяху опинився перед загрозою відставки уряду і пішов назустріч союзникам. Звичайно, це викличе відгуки в усьому світі. Тим більше що сталося це саме тоді, коли відносини США та Ізраїлю зіпсувалися через величезні руйнування в Газі і відмови Ізраїлю зняти блокаду. Хоча Америка в цілому підтримує Ізраїль, але дуже незадоволена його недавніми діями. Але Нетаньяху в першу чергу думає про те, чи збереже він свій пост прем’єра і свій уряд чи ні. Америка важлива, але своя аудиторія важливіше».
В цих умовах палестинці обрали стратегію повільного продавлювання: у 1996 році МОК визнав Палестинський олімпійський комітет, з 1998-го в Палестини є своя національна футбольна команда, визнана ФІФА. У жовтні 2011 року Палестину прийняли в ЮНЕСКО. А 29 листопада 2012 за підсумками голосування в Генеральній Асамблеї ООН (138 голосів «за», 9 – «проти», 41 країна утрималася) Палестині був наданий «статус держави-спостерігача при Організації Об’єднаних Націй, яка не є її членом, без шкоди для придбаних прав, привілеїв і ролі Організації Визволення Палестини в Організації Об’єднаних Націй як представника палестинського народу згідно з відповідними резолюціями і практиці»._
Час крутого повороту
Ставлення до палестинського питання в Європі і раніше було неоднозначним. У 2011 році Палестину визнала Ісландія, а в столицях ряду держав-членів ЄС палестинські посольства діяли ще з радянських часів. Але восени 2014 ситуація змінилася. Після чергової операції в секторі Газа – «Непохитній скелі», проведеній в липні-серпні, – навіть європейські праві визнали, що ізраїльтяни перегнули палицю.
Питання підтримки Ізраїлю перетворився на чинник внутрішньої політики. Особливо яскраво це видно у Великобританії, де напередодні парламентських виборів партії змушені враховувати наявність великого числа виборців-мусульман і настрої громадської думки. Лідер лейбористів Ед Мілібенд набрав очки, розкритикувавши нерішучу політику прем’єр-міністра Кемерона щодо операції Ізраїлю. Лейбористи традиційно виступали на підтримку палестинців, але розчарування ізраїльською політикою спостерігалося у всіх трьох партіях. В серпні Саїда Уорс, консерватор, міністр у справах релігій і меншин в уряді Великобританії, пішла зі своєї посади на знак незгоди з «політикою морального виправдання» дій ізраїльських військ в Газі.
«Європейське сприйняття Палестини не таке, як у американців, – терпиміше, осудніше, – упевнений експерт Московського центру Карнегі Олексій Малашенко. – Ізраїль в Європі всім трохи набрид. Там взагалі ставлення до нього дуже непросте. Від того, як Ізраїль себе веде, Європі некомфортно». На думку Малашенко, єврейська держава позбавляється – або навіть вже позбулася – довіри європейців.
У самому Ізраїлі також розуміють, що держава несе іміджеві втрати. «Громадська думка різко проти нас, – заявив Аві Примор, колишній посол Ізраїлю в Німеччині. – Цій тенденції вже не один рік, але провал переговорів і операція “Непохитна скеля” стали фінальною крапкою». В Євросоюзі рішуче засудили намір Ізраїлю розширити поселення на окупованих територіях, а верховний представник ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон пообіцяла надати 450 мільйонів євро на відновлення Газа. По всій Європі розгорнулася кампанія бойкоту товарів ізраїльських виробників, що працюють на окупованому Західному березі річки Йордан. У цій атмосфері які до влади в Швеції соціал-демократи визнали, що настав час крутого повороту.
Голос далекого Стокгольма
Швеція в близькосхідному конфлікті традиційно стояла «над сутичкою». Приміром, свого часу саме уродженець Швеції генсек ООН Даг Хаммаршельд організував першу миротворчу операцію Організації Об’єднаних Націй, яка дозволила розв’язати Суецьку кризу. Уряд Йона Райнфельдта, що знаходився при владі з 2006 по 2014 рік, в цілому підтримував лінію США і, як наслідок, не визнавав Палестину, хоча і критикував політику поселень і військову операцію в секторі Газа.
Тепер все інакше. Ще в ході передвиборної кампанії Стефан Левен обіцяв, що в разі перемоги підтримає Палестину, і слово своє стримав. Виступаючи в парламенті, Левен оголосив: «Для створення двох держав вимагається взаємне визнання і воля до мирного співіснування. Тому Швеція визнає Державу Палестина».
Держдеп піддав Стокгольм жорсткій критиці: Джен Псакі висловилася в тому сенсі, що шведи дуже поквапилися. За її словами, Палестину можна створити тільки шляхом переговорів, вирішення спорів сторонами і взаємовизнання, а не односторонніми деклараціями. На це новий міністр закордонних справ Швеції Марго Вальстрьом відповіла: «США – не ті, хто визначає нашу політику. Ця критика була очікувана. Ми продовжимо конструктивний діалог з США, щоб пояснити нашу позицію і причини свого рішення».
Британський батіг
Але тут у гру вступила Британія. 13 жовтня нижня палата парламенту проголосувала з питання про визнання Палестини. Перед голосуванням з різкою заявою виступив лейборист Джек Стро, заявивши: «Єдине, що розуміє ізраїльський уряд – це тиск». В результаті «за» проголосували 274 члена парламенту з 675, менше половини спискового складу, «проти» – 12.
Якщо лейбористи давно схилялися до того, щоб визнати палестинську державу, то поведінка консерваторів здивувала багатьох. З іншого боку, торі вже не ті – складно уявити, щоб при Черчилля або навіть при Тетчер в Британії, наприклад, були б легалізовані одностатеві шлюби. Та й Ізраїль змінився. «Ми були з Ізраїлем і в хороші, і в погані часи, – каже Річард Оттаві, депутат-консерватор і голови комітету з міжнародних справ палати громад. – Але за останні 20 років уявлення Ізраїлю і світового співтовариства про допустиму поведінку стали серйозно розрізнятися». В інших умовах, додав депутат, він би виступив проти визнання Палестини, але дії Ізраїлю в останні місяці змушують його підтримати законопроект.
На думку політолога, головного наукового співробітника ІСЕМВ РАН Георгія Мирського, операція, яка викликала широке обурення, послужила зручним приводом для вираження Англією Тель-Авіву свого невдоволення його поведінкою. «Треба дотримуватися балансу, і Лондон дотримується балансу. Великобританія ні в якому разі не може допустити, щоб її звинуватили в антисемітизмі. Але в той же час Лондон не допустить звинувачень у тому, що він закриває очі на неподобства і безчинства, які чинить, як прийнято говорити, “ізраїльська вояччина», – вважає Мирський.
_Політолог, Головний науковий співробітник ІСЕМВ РАН Георгій Мирський:
«Навіть якщо весь світ визнає Палестину, від цього зовсім нічого не зміниться. Ізраїль давно махнув рукою на Об’єднані Нації і на Європейський Союз. Це все вороги, єдина країна на світі, яка лояльна і підтримує його – Сполучені Штати. Нетаньяху пам’ятає, що коли він приїжджав і виступав в Конгресі, 26 раз сенатори вставали і аплодували йому. Конгрес повністю за Ізраїль. І не тому, що там величезну роль грає ізраїльське лобі. Звичайно, це важливий фактор, але Ізраїль в Америці підтримує незрівнянно більш потужна сила – це християни-євангелісти, найчисленніша конфесія, для яких створення єврейської держави – це виконання звітів Бога. І вони підтримують Ізраїль більше, ніж будь-який сіоніст. І навіть ті конгресмени, які представляють штати, де взагалі євреїв немає, все одно дружно голосують на користь Ізраїлю – нікому не хочеться бути білою вороною. І навіть під час останньої війни в Газі 70 відсотків в ході опитувань схвалили дії Ізраїлю. А відтоді ще з’явилося “Ісламська держава”, і ставлення до мусульман і до арабів в США погіршився. На цьому тлі, природно, зросла підтримка Ізраїлю. Нетаньяху кидає виклик світовій громадськості, розуміючи, що Америка його підтримає »._
Хоча голосування носило символічний характер, воно виявилося неприємним сюрпризом для Форін-офісу. За словами його представника Тобіаса Елвуда, «ми визнаємо Палестину, лише коли настане час для цього». А екс-глава зовнішньополітичного відомства королівства сер Малкольм Ріфкінд в свою чергу назвав голосування «передчасним кроком», оскільки неясно, чи здатні палестинці взагалі створити власну дежраву.
«Навіть якщо весь світ визнає Палестину, від цього зовсім нічого не зміниться. Ізраїль давно махнув рукою на Об’єднані Нації і на Європейський Союз. Це все вороги, єдина країна на світі, яка лояльна і підтримує його – Сполучені Штати. Нетаньяху пам’ятає, що коли він приїжджав і виступав в Конгресі, 26 раз сенатори вставали і аплодували йому. Конгрес повністю за Ізраїль. І не тому, що там величезну роль грає ізраїльське лобі. Звичайно, це важливий фактор, але Ізраїль в Америці підтримує незрівнянно більш потужна сила – це християни-євангелісти, найчисленніша конфесія, для яких створення єврейської держави – це виконання звітів Бога. І вони підтримують Ізраїль більше, ніж будь-який сіоніст. І навіть ті конгресмени, які представляють штати, де взагалі євреїв немає, все одно дружно голосують на користь Ізраїлю – нікому не хочеться бути білою вороною. І навіть під час останньої війни в Газі 70 відсотків в ході опитувань схвалили дії Ізраїлю. А відтоді ще з’явилося “Ісламська держава”, і ставлення до мусульман і до арабів в США погіршився. На цьому тлі, природно, зросла підтримка Ізраїлю. Нетаньяху кидає виклик світовій громадськості, розуміючи, що Америка його підтримає »._
Хоча голосування носило символічний характер, воно виявилося неприємним сюрпризом для Форін-офісу. За словами його представника Тобіаса Елвуда, «ми визнаємо Палестину, лише коли настане час для цього». А екс-глава зовнішньополітичного відомства королівства сер Малкольм Ріфкінд в свою чергу назвав голосування «передчасним кроком», оскільки неясно, чи здатні палестинці взагалі створити власну дежраву.
Сигнал для Європи
Проте сигнали зі Стокгольма і Лондона вловили в континентальній Європі. Ромен Надаль, прес-секретар МЗС Франції, заявив в понеділок, що Франції рано чи пізно також «доведеться визнати Палестину». За словами Надаля, конфлікт в секторі Газа показав, що м’які методи Ізраїль не розуміє. Пора змінити тактику.
Але навіть якщо весь ЄС визнає Палестину, не зміниться зовсім нічого. Ізраїльтяни вважають за краще покладатися на силу, а не на дипломатичні ходи. Там давно не сприймають ЄС як союзника, роблячи ставку на дружбу з США.
Тепер справа за Радою безпеки. Порівняно з попередніми спробами проштовхнути визнання Палестини багато змінилася: палестинці стверджують, що у них є 7 з 9 голосів, потрібних для висунення резолюції. І ця резолюція, на відміну від старих, пропонує новий проект: згідно з ним до листопада 2016 ізраїльтяни будуть зобов’язані вивести війська з палестинських територій, включаючи Східний Єрусалим, уникаючи при цьому тонкого питання про визнання Палестини як держави. І цей варіант цілком може виявитися прийнятним для всіх зацікавлених сторін, крім Ізраїлю, звичайно.
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
