8692
Покоління імбецилів
— Світ
Влада Північної Кароліни розпорядилися виплатити багатомільйонні компенсації мешканцям штату, на початку і середині XX століття постраждалим від політики примусової стерилізації. Можливості мати дітей їх позбавляли відповідно з популярним тоді вченням про збереження чистоти генофонду населення. Втім, євгенікою в США захоплювалися далеко не тільки в Північній Кароліні – жертвами цієї теорії стали десятки тисяч американців.
Північна Кароліна стала лише одним з більш ніж 30 американських штатів, влада яких вирішили всерйоз зайнятися селекцією населення заради збереження її здоров’я. Витоки євгенічного руху в США сягають до другої половини XIX століття, коли в країні почали з’являтися все нові і нові вчені, медики та політичні діячі, свято вірили, що поширенню «дефективних» генів слід покласти край. Вони, зокрема, побоювалися, що всі, кого не можна було назвати «нормальними», становили велику загрозу для майбутнього нації. Через подібних індивідів, вважали прихильники євгеніки, суспільство зрештою може виродитися.
Напряму на законодавство євгенічні настрої почали впливати в останньому десятилітті XIX століття. Спочатку мова йшла майже виключно про обмежувальні заходи, які повинні були застосовуватися до «неповноцінних» членів суспільства. Як правило, ці заходи ділилися на дві основні категорії: заборона на укладення шлюбу і позбавлення волі. І в тому, і в іншому випадку метою обмежень була ізоляція «неповноцінних» від решти суспільства і позбавлення їх можливості залишати потомство.
Першим у США законом, що регулює право громадян на укладення шлюбу, вважається акт, прийнятий у 1895 році в Коннектикуті. Під дію документа потрапляли люди, визначені в ньому як «епілептики, імбецили і недоумкуваті». Якщо мова йшла про жінок, то обмеження стосувалися тільки тих з них, хто був молодший 45 років – вважалось, що починаючи саме з цього віку жіночий організм майже повністю втрачав здатність до репродукції.
Втім, як такої заборони вступати в шлюбні відносини в законі не містилося. Більше того, документ все ж передбачав можливість спільного проживання «другосортних» людей, але тільки з дозволу опікунів. В іншому випадку нареченому і нареченій попросту відмовляли у видачі свідоцтва про шлюб. Якщо ж громадянам, які потрапили до чорного списку все ж таки вдавалося одружитися, їм загрожував тюремний термін до трьох років. Ті ж, хто допомагав їм обійти закон, могли опинитися за гратами на п’ять років, а також отримати штраф у тисячу доларів.
Окрім США великі програми в області євгеніки в XX столітті проводили країни Фенноскандії, Канада, а також нацистська Німеччина. У Швеції з 1935 по 1976 стерилізації піддалися близько 60 тисяч жінок, визнаних розумово неповноцінними. У Данії в 1929-1967 роках подібну процедуру застосували до 11 тисяч осіб. У Норвегії та Фінляндії можливості народжувати були позбавлені приблизно по тисячі жінок. У канадській провінції Альберта в 1928-1972 роках медики стерилізували близько трьох тисяч жінок. Найбільший збиток населенню своєї країни принесла євгенічна програма, яка з 1934 року проводилася нацистами в Німеччині. До моменту падіннях режиму НСДАП можливості народжувати позбулися близько 400 тисяч жінок. Крім того, з 1939 року приблизно 200 тисяч осіб були піддані евтаназії.
Схожі закони в наступні роки були прийняті і в багатьох інших штатах. В основному в них згадувалися ті ж категорії громадян, що і в Коннектикуті, але були й деякі відмінності. Наприклад, в Джорджії і ряді інших штатів обмеження накладалися на «ідіотів і божевільних», а закони, прийняті в Індіані і Огайо, стосувалися в тому числі «завзятих п’яниць». У рідкісних випадках «заборонені» категорії визначалися на підставі не медичних, а соціальних ознак. Так, влада Делавера не дозволяли шлюби між незаможними, а закон у Вірджинії забороняв білим людям створювати сім’ї з представниками інших рас.
Відрізнятися один від одного могли і процесуальні нюанси. У Небрасці для більш ефективного припинення незаконних шлюбів влада заздалегідь створювали реєстри «дефективних» громадян. Робити це їм допомагала норма, яка зобов’язувала працівників шкіл, лікарень та інших публічних закладів повідомляти про підозрюваних в слабоумстві. У Нью-Гемпширі ж «другосортні» шлюби дозволяли в тому випадку, якщо його учасники були стерилізовані.
Попутно в безлічі штатів для небажаних елементів створювалися спеціальні заклади. По суті, це були психіатричні лікарні і свого роду колонії для людей з психічними та рідше фізичними вадами. Втім, визначення слабоумства та інших відхилень були настільки розпливчастими, що під них потрапляли і ті, хто вирізнявся просто екстравагантними звичками. Умовою виходу з подібних закладів часто ставала все та ж стерилізація, причому особливо активно пацієнтів цих закладів піддавали подібним операціям з початком Великої депресії в 1929 році: різке скорочення фінансових можливостей держави співпало із зростанням числа хворих.
Втім, стерилізація як метод контролю над небажаними генами застосовувався не тільки як вимушений захід для розвантаження колоній для душевнохворих. У цілому ряді штатів закони про позбавлення «другосортних» людей можливості залишити потомство приймалися як самостійні акти, засновані на євгенічних дослідженнях.
Першим штатом, де стерилізація отримала законодавчу підставу, стала Індіана: відповідний акт був прийнятий в 1907 році. Більше того, деякі дослідники стверджують, що цей закон став першим у своєму роді в усьому світі. Його «цільовою аудиторією» були оголошені ідіоти і імбецили, а також злочинці-рецидивісти і гвалтівники. Пізніше, в 1927 році, дію закону було дещо звужено: тепер закон поширювався тільки на божевільних, недоумкуватих і епілептиків. Стерилізація в штаті застосовувалася до зазначених груп приблизно до 1974 року. За цей час можливості залишити потомство були позбавлені близько 2,5 тисячі осіб.
Як і у випадку з обмеженням шлюбів, в цілому об’єктом законів про примусову стерилізацію, прийнятих більш ніж в 30 штатах, були приблизно одні й ті ж категорії громадян, яких можна було умовно розділити на дві групи. До першої з них відносилися люди, які були визнані генетично дефективними на підставі виключно медичних ознак. У неї були включені вже згадані божевільні, недоумкуваті, епілептик, імбецили і ідіоти.
Друга група складалася з громадян, визнаних соціально неблагонадійними; при цьому їх девіантна поведінка вважалося результатом поганої спадковості. З одного боку, це були злочинці, іншого боку – люди, яким діагностували різного роду сексуальні розлади. До них, зокрема, зараховували гомосексуалів, а також жінок, визнаних нестриманими і нерозбірливими при виборі статевих партнерів. Крім того, в цю категорію включали і незаможних, серед яких часом виявлялися представники расових меншин.
У цілому, якщо подивитися на статистику, частіше стерилізації піддавалися саме жінки. Особливо висока частка стерилізованих жінок була серед афроамериканців; одна з найактивніших кампаній проти них велася в Північній Кароліні. Влада вважали, що негритянки в силу природних нахилів у меншій мірі здатні контролювати своє статеве життя, що, на їх думку, вело до неконтрольованого розширення чорних сімей. Стерилізуючи їх, крім євгенічних цілей влада переслідувала і цілі фінансові, скорочуючи базу потенційних претендентів на соціальні допомоги. Схожа політика проводилася і щодо корінного американського населення.
За весь час свого існування політика, заснована на євгеніці, здійснювалася виключно на рівні штатів. Проте в 1927 році рух за стерилізацію генетично «дефективних» людей отримав потужний імпульс у вигляді підтримки з боку Верховного суду США. Його постанову, схвалену вісьмома голосами проти одного, було прийнято за підсумками розгляду позову мешканки штату Вірджинія Керрі Бак (Carrie Buck), яка намагалася оскаржити рішення влади про її примусову стерилізацію.
Зробити Керрі Бак операцію було вирішено на підставі того, що вона, як і її мати, була визнана розумово відсталою. Більше того, обгрунтовуючи необхідність прооперувати її, медики вказали на те, що, не будучи в шлюбі, дівчина народила дитину. Пізніше, правда, виявилося, що вона стала жертвою згвалтування з боку родича, проте розкриття цього факту на остаточне рішення не вплинуло. Навпаки, її дитина був також визнаний розумово відсталою.
Серед іншого в постанові Верховного суду говорилося: «Краще дати суспільству можливість обмежити в правах тих, хто явно не підходить для продовження роду, ніж чекати, поки їх дегенеративні нащадки опиняться на лаві підсудних або помруть з голоду через свою імбецильність». Від себе ж голова суду Олівер Уенделл Холмс (Oliver Wendell Holmes) додав: «Досить – у нас вже є три покоління імбецилів».
Широка практика стерилізації людей, «не придатних» для народження дітей, проіснувала приблизно до середини 1960-х років, коли проти євгеніки набралося критичне число голосів. Втім, в деяких штатах її прихильники продовжували зберігати вплив і згодом. Так, у Монтані операції робили до 1972 року, в Північній Кароліні та Індіані – до 1973-го і 1974-го, а у Вірджинії і Орегоні – до 1979 і 1983 років відповідно.
Найбільше число операцій було зроблено в Каліфорнії: за 1909-1964 роки можливість завести дітей там втратили більше 20 тисяч осіб. На відміну від більшості інших штатів, де існували євгенічні закони, в каліфорнійському акті не було передбачено механізму, що дозволяє оскаржити рішення медкомісій. Крім того, за деякими даними, на підставі запиту опікунів стерилізувати там могли і тих людей, які не вважалися «ненормальними». На другому місці з великим відставанням знаходиться Північна Кароліна з вісьмома тисячами стерилізованих (1929-1973), третю сходинку займає Вірджинія – більше 7,3 тисячі прооперованих між 1924 і 1979 роками.
У загальній складності від оперативного втручання, виправданням якому служила євгеніка, в США в XX столітті постраждали не менше 60 тисяч осіб. До чоловіків найчастіше застосовувалася вазектомія, жінки піддавалися сальпінгектомії, перев’язці або висіченню фаллопієвих труб і іноді гістеректомії. У рідкісних випадках пацієнтів взагалі позбавляли статевих залоз: чоловіків кастрували, а жінкам робили оофоректомію.
Зрештою практика примусової стерилізації з метою огородження суспільства від «шкідливих» генів була повсюдно визнана неетичною, а влада низки штатів вже принесли постраждалим вибачення. Що ж стосується операцій, то вони проводяться і зараз, проте приводом для оперативного втручання можуть бути тільки прохання самих пацієнтів або медичні показання.
Валентин Маков
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
