1957
Чи можливе скорочення робочого дня до 4 годин?
— Особисті фінанси
Минулого тижня китайський мільярдер, засновник і голова ради директорів компанії Alibaba Group Джек Ма спрогнозував, що через 30 років люди будуть працювати менше, ніж зараз. Прогноз здається неймовірним, але з точки зору історії є всі шанси на такі зміни.
“Я думаю, що в найближчі 30 років люди будуть працювати лише чотири години на день і, можливо, чотири дні на тиждень. Мій дідусь працював по 16 годин на день на сільськогосподарських угіддях і думав, що він дуже зайнятий. Ми працюємо вісім годин, п’ять днів на тиждень і думаємо, що ми дуже зайняті”, – заявив Ма.
Тільки час покаже, наскільки вірні прогнози Ма, але якщо наступне століття піде шляхом попередніх 150 років, варто очікувати реального скорочення робочого дня.
Однак багатьом американцям все ще здається, що їхній робочий день триває більше годин, ніж у покоління їхніх бабусь і дідусів.
У деяких конкретних випадках це вірно, але в цілому очевидні дані про те, що люди працюють менше, ніж у минулому, за винятком недавнього минулого.
Якщо взяти до уваги роботи Майкла Хубермана і Кріса Міннса, можна виявити, що загальна кількість робочих годин з часом скоротилася: в Німеччині загальний обсяг робочих годин скоротився з 3284 годин у 1870 р. до 1463 годин у 2000 р. В Канаді обсяг робочих годин скоротився за той самий період з 2845 до 1835.
З 1870 по 2000 рр. загальний обсяг робочих годин знизився на 39% у США, на 40% у Великобританії і 55% в Німеччині.
Інші дослідження показали схожі результати. З дослідження Томаса Джастера і Френка Стеффорда стало відомо, що з 1965 по 1981 рр. кількість робочих годин на тиждень в США знизилася з 51,6 години до 44 годин для чоловіків. Для жінок обсяг зріс з 18,9 години до 23,9 години.
У ще одному дослідженні, проведеному Мері Коулман і Джоном Пенкавелем, середній робочий день на тиждень скоротився для білих чоловіків з 44,1 години у 1940 р. до 42,9 години в 1988 р. Для білих жінок він впав з 40,6 години до 35,5 години за той самий період.
В основному це пов’язано з постійним прогресом у продуктивності праці. Як пояснив Ферган Азіхарі на mises.org, ми працюємо менше завдяки нагромадженню капіталу та підвищенню продуктивності праці. Очевидно, що наш рівень життя вищий, ніж у наших дідусів і бабусь. І все ж таки ми працюємо менше, ніж вони.
Більше того, наше трудове життя коротше, ніж у минулому.
Як зазначив Бен Пауелл у своїй роботі, що розглядає проблему дитячої праці, багаті країни могли накопичувати великі статки не в останню чергу завдяки дитячій праці.
До XX століття завдяки підвищенню продуктивності праці дорослі члени сім’ї могли виробляти достатньо, щоб забезпечити всі необхідні витрати сім’ї, раніше для цього була б потрібна ще й праця 9-річних і 10-річних дітей в сім’ї.
Саме зниження потреби в дитячій праці зробило можливим остаточну відмову від дитячої праці в багатих країнах на початку XX століття. Зростаюче багатство дозволило більшій кількості дітей піти з ринку праці дитячої робочої сили.
Пауелл пише: “США вперше обмежили дитячу працю в 1842 р. Однак прийняте законодавство мало незначний вплив на дитячу працю на національному рівні. За однією оцінкою, понад 25% хлопчиків у віці від 10 до 15 років взяли участь у робочій силі в 1900 р. Інше дослідження показало, що понад 18% з них були зайняті в 1900 р. Економіст Каролін Мохлінг майже не знайшла доказів того, що закони про мінімальний робочий вік, прийняті між 1880 і 1910 роками, сприяли скороченню використання дитячої праці”.
Не тільки діти могли дозволити собі таку нову розкіш, як піти з ринку праці. У цей же період літні люди вперше стали виходити на пенсію.
Підвищення продуктивності праці дозволило батькам більш повноцінно утримувати дітей, також ці успіхи зробили можливим розвиток нових пенсійних програм – як державних, так і приватних.
Завдяки додатковим коштам, накопиченим за рахунок зростання індустріалізації і продуктивності праці, як приватні корпорації, так і державні установи могли виділити достатній обсяг коштів на утримання літніх працівників, які більше не могли активно виробляти продукти або послуги як наймані робітники.
Ось що пише Ендрю Ашенбаун: “У 1890 р. у США приблизно дві третини чоловіків віком 65 років і старше все ще складали робочу силу – приблизно така ж частка відзначена сьогодні в країнах, що розвиваються, таких як Бразилія і Мексика. До 1920 р. ця кількість скоротилася до 56%, а до 1940 р. вона скоротилася до 42%. Сьогодні вона становить 27%”.
Сьогодні часто не тільки робітники працюють при меншому обсязі годин, але задіяно і менше робітників, необхідних для виробництва як мінімум того ж обсягу статків.
Як зазначає Пауелл, дитяча праця скорочується найбільше в тих країнах, де реальні доходи перевищують $12 тис. Кількість країн, де це дійсно так, продовжує розширюватися, так само як знижується бідність у світі, що розвивається.
Це не означає, що все ідеально, або стає дедалі краще. Відносні успіхи, досягнуті в останні десятиліття в США, сповільнилися, оскільки американські робітники стикаються з більшою конкуренцією з боку іноземних робітників. Пройшли ті часи, коли конкуренція європейських робітників відроджувалася з-під уламків Другої світової війни.
Також минули ті дні, коли робітники в таких регіонах, як Індія, Латинська Америка і Китай, становили невелику конкуренцію. Якщо раніше всі найкращі технології та фабрики можна було зустріти тільки в Європі, то зараз вони доступні в будь-якій частині світу. А це означає більшу конкуренцію з боку робітників у розвиненому світі.
Більше того, інтервенціоністська позиція з боку держав і їх центробанків може знизити реальну заробітну плату і економічні можливості.
Час покаже, чи зупинить війна, неконтрольоване державне регулювання або якась інша катастрофа процес скорочення робочого часу, яким ми так довго насолоджуємося. Якщо ні, наші нащадки будуть озиратися на п’ятиденні робочі тижні так само, як ми зараз дивимося на виснажливі графіки роботи наших прабабусь і прадідусів.
За матеріалами: Вєсті Економіка
Поділитися новиною
