1860
Принцип «ресурсного прокляття»
— Казна та Політика
Наявність сировинних ресурсів дає можливість для фінансування інвестицій, науки, освіти, підтримання сталого економічного зростання. При цьому, маючи хороші стартові можливості, більшість багатих сировиною держав не є світовими лідерами за життєвим рівнем та соціально-економічним розвитком. Як показує міжнародний досвід, в довгостроковому плані багаті ресурсами країни розвиваються менш успішно, ніж бідні.
Українська економіка також має сировинний характер і стикається з більшістю проблем, характерних для країн, орієнтованих на виробництво та експорт сировини. Щоб уникнути «ресурсної пастки», для нашої країни настав час переглянути підходи до економічного розвитку та переосмислити своє місце у світовому розподілі праці.
Десятиліття втрачених можливостей
За 10-річний період з 1998 по 2008 рік вартість нафти на світовому ринку зросла з 15 до 150 дол. за барель, або у 10 разів. Використовуючи практично необмежений фінансовий ресурс від продажу нафти, країни – найбільші експортери нафти і газу, за ідеєю, повинні були стати найбагатшими державами у світі і забезпечити найвищий рівень життя для своїх громадян.
Так, за оцінками експертів, на продажі нафти в 2000-2016 роках Росія заробила близько 3 трильйонів доларів. Доларовий дощ пролився і на інші країни, що експортують вуглеводні. Але навіть такий сприятливий період для розвитку економіки цих країн не зробив з них економічних лідерів, не чинив істотного впливу на зростання рівня життя і економічного розвитку.
За гроші, отримані від продажу вуглеводнів, можна було реформувати всю економіку, побудувати нові високотехнологічні заводи, поліпшити інфраструктуру, сформувати інвестиційну базу для розвитку науки, освіти, технологій. Як бачимо, цього не сталося.
Фактично величезні ресурси від продажу сировини вкладаються в безглузді піар-проекти, проїдаються або розкрадаються.
Приміром, щоб обійти Емірати, Саудівська Аравія планує до 2020 року побудувати хмарочос «Джидда-Сіті» висотою 1008 метрів, який стане найвищою будівлею в світі. Зазвичай хмарочоси будують там, де відчувається нестача землі, наприклад, у бізнес-центрах мегаполісів, таких як Нью-Йорк, Токіо. У Саудівській Аравії вирішили побудувати хмарочос у пустелі в передмісті Джидди, де землі хоч відбавляй. Проект кілька разів призупиняли, але потім будівництво відновилося. Після закінчення будівництва будівля стане лідером не тільки за висотою, але і за рівнем витрат на будівництво.
Ще один приклад – Азербайджан, будучи однією з найбільш залежних від експорту нафти країн, свої нафтодолари вирішив вкласти у острів. Прямо в Каспійському морі на острові заплановано побудувати ціле місто. Площа штучних островів – 30 тисяч квадратних метрів. На них планують побудувати школи, університети, медичні, торговельні центри, стадіони, мечеть, готелі, житлові будинки, посаджено понад 7 тисяч пальм. За задумом авторів проекту, тут має з’явитися найвищий готель у світі – 185 поверхів, і найдовший бульвар – він простягнеться на 150 кілометрів.
Зараз проект «Khazar Islands», загальна вартість якого становить понад 100 мільярдів доларів, призупинено через брак коштів на будівництво.
А ось РФ для проведення олімпійських ігор в Сочі витратила астрономічну суму – близько 50 млрд доларів. Витрати на проведення чемпіонату світу з футболу в 2018 році за найскромнішими оцінками перевищать 11 млрд дол. Але найбільша стаття російських витрат – будівництво нафто- і газопроводів, на які вже витрачено сотні мільярдів доларів.
Черговий проект – газопровід «Північний потік-2» обійдеться мінімум в 10 млрд євро. При цьому завантаження Північного потоку-1 зараз не перевищує 50%. Багато проектів з будівництва трубопроводів у Росії так і є економічно збитковими і не окупаються в середньостроковому періоді.
Ще один показовий приклад – Венесуела – країна з найбільшими запасами нафти в світі, не справляється із забезпеченням своїх громадян навіть найнеобхіднішим: продуктами харчування та ліками. В країні тотальний дефіцит, імпортується майже все, включаючи і бензин, 75% населення недоїдає. Національна валюта девальвувала в 670 разів.
Не з сировиною, а з розумом
Водночас країни, в яких майже немає природних ресурсів, знаходять можливість розвиватися і вибудовувати успішну і конкурентоспроможну економіку.
Для прикладу: ВВП Кореї в 2016 році склав 1,43 трлн дол., а ВВП Росії – найбагатшої сировинними ресурсами країни світу – 1,27 трлн доларів.
Зауважимо, що Корея вкрай бідна на природні ресурси – як викопні, так і аграрні, майже всю необхідну сировину змушена імпортувати. Та це не завадило корейській економіці випередити російську, без наявності великих родовищ сировинних ресурсів створити ефективний економічний механізм.
Різниця двох економічних моделей у тому, що економіка Кореї орієнтується на експорт високотехнологічної наукоємної продукції з високим рівнем доданої вартості. Такий підхід робить економіку країни більш динамічною, стійкою, з мінімальним впливом економічних циклів.
Країни з переважно сировинною економікою задовольняються низьким рівнем доданої вартості, сильно підпадають під вплив економічних циклів, що робить економіку неефективною і ресурсовитратною, з великими коливаннями доходів від експорту ресурсів.
Як зробити сировину інструментом для розвитку?
У світі також є приклади, коли забезпечені сировиною країни змогли досягти високого рівня економічного розвитку.
На відміну від багатьох інших сировинних країн, Швеція проводила довгострокову економічну політику. Отримані від експорту лісу і руди кошти вкладалися в будівництво переробних заводів, що сприяло зростанню економіки і добробуту громадян.
В результаті такого підходу сировина стала рушієм, а не гальмом економіки. Зараз Швецію знають за брендами компаній – виробників готової продукції, а не як експортера ресурсів. Країна майже не відчуває на собі впливу економічних циклів. Глобальна криза 2008 року, що сильно вдарила по експортерам сировини, на економіку Швеції особливого впливу не зробила. Щоб не відставати від світових трендів, в економіці Швеції наголос робиться на розвиток новітніх високотехнологічних напрямків альтернативної енергетики.
Інші успішні країни з багатими сировинними ресурсами, такі як Канада, Австралія, Об’єднані Арабські Емірати, реалізують різні економічні моделі для досягнення економічного успіху. Але одне залишається незмінним – використовувати сировину для розвитку економіки, а не робити її основою економіки.
Ілюзія легких грошей
До бідності призводить не наявність багатих сировинних ресурсів, а неправильний підхід до економічного планування та нераціональний підхід до «легких грошей» від продажу сировини. Потік коштів від реалізації ресурсів створює ілюзію, що так буде тривати і далі. А якщо так, кошти йдуть не для розвитку промислової та наукоємної економіки і підвищення її ефективності та конкурентоспроможності, а на проїдання, піар-проекти на зразок найвищої будівлі в світі, або банально розкрадаються.
Економіка, орієнтована на сировинні ресурси, обмежує розвиток науки і освіти в країні, оскільки для видобутку сировини немає необхідності в потужній науковій базі і широкому прошарку висококваліфікованих інженерів.
Тому сировинні країни, як правило, відстають у технологічному і науковому розвитку. Що призводить до відпливу мізків в більш багаті і індустріалізовані країни. У сировинних країнах залишається переважно низько кваліфікований персонал.
Ціну на сировину встановлює ринок, а не виробник. Сировина – це, як правило, біржові товари. Тому експортер сировини має обмежені можливості, щоб вплинути на ціну і управляти своїми доходами.
Акцент на розвиток сировинної економіки призводить до зниження продуктивності, що впливає на падіння рівня заробітної плати. Падіння доходів знижує внутрішній попит і негативно позначається на економічному розвитку.
Працювати на себе, а не на інших
Треба врахувати, що Україні з її сировинної моделлю буде складно стати повноправним учасником європейських економічних трендів.
В умовах світової глобалізації неіндустріальна країна не може на рівних співпрацювати та конкурувати з високоіндустріальними країнами Євросоюзу.
Якщо нічого не змінювати, в економічному плані наша країна буде постійно програвати в конкурентній боротьбі. Це призведе до відтоку інвесторів і виведення внутрішнього капіталу, збільшення відтоку висококваліфікованих фахівців, остаточного перетворення країни на сировинний придаток для розвинутих країн.
Щоб цього уникнути, Україні час прийняти власну економічну модель розвитку, що грунтується на пріоритеті наукоємних експортоорієнтованих галузей. Як і в інших успішних держав, експорт сировини з України має стати інструментом для розвитку наукоємних галузей, а не джерелом для проїдання і корупції.
Сергій Савенко
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
