277
Крістофер Дембік: перемога Макрона. Які економічні виклики стоять перед новим президентом?
— Світ
На вулицях Парижа звучать відгомони переможних маршів, однак новий президент Франції поки ще не виграв ніяких битв. Дуже скоро йому належить зіткнутися з реаліями європейської дійсності, оскільки 11 травня Єврокомісія опублікує свої весняні прогнози з економіки, а 17 травня стануть відомі оцінки розміру французького дефіциту, що традиційно є делікатним моментом.
Франції пощастило з тим, що інші держави Середземноморського клубу знаходяться в ще більш скрутному становищі з точки зору економіки і в ще більш складній ситуації з точки зору фінансових ринків. Минулого тижня інвестори знову продемонстрували свою довіру до Франції, що підтвердили результати випуску 10-річних облігацій, прибутковість яких знизилася в порівнянні з квітневими показниками (0,81% проти 0,97%).
Всупереч численним очікуванням, ймовірність зростання вартості кредитування у коротко- та середньостроковій перспективі виявилася сильно перебільшена.
У 2007 році розмір боргового навантаження Франції дорівнював 2,5% від ВВП, а в 2016 році цей показник становив лише 1,7% – нижче, ніж у більшості європейських країн, за винятком Німеччини. Середній термін погашення французького боргу становить 7 років, у зв’язку з чим зростання процентних ставок на 1% буде збільшувати боргове навантаження лише на 0,14% на рік, що є цілком прийнятним показником.
При цьому в 2017 і 2018 роках боргове навантаження має продовжити знижуватися (у напрямку значення 1,5% від ВВП — ред.), що дасть Еммануелю Макрону пільговий період тривалістю 18 місяців у питанні держвидатків.
Головною проблемою для нового президента стане необхідність стимулювання слабкої економіки, яка за підсумками 1-го кварталу знову продемонструвала вкрай низькі темпи приросту, що становив лише 0,3% – наполовину менше від аналогічного показника за 1-й квартал 2016 р.
Найбільш катастрофічні результати були зареєстровані в категоріях зовнішньої торгівлі і витрат домогосподарств. На цьому тлі офіційний прогноз влади про зростання економіки в 2017 році на 1,5% виглядає занадто оптимістичним.
Відповідно, одним із перших кроків нового уряду у сфері економіки може стати перегляд цього цільового рівня на пониження, що приведе його у відповідність до знижених прогнозів міжнародних організацій. Це стане рішенням, що відображає економічні реалії, але одночасно і негативним сигналом, який вказує, що Франції буде важко розігнати зростання національної економіки в напрямку позначки 2%, в той час як воно більше тяжіє до значення 1%.
Як і Франсуа Олланд, Еммануель Макрон буде прагнути підвищення конкурентоспроможності французьких компаній за рахунок скорочення витрат на робочу силу, однак це не допоможе економіці країни набрати імпульс зростання у довгостроковій перспективі. Абсолютним пріоритетом є стимулювання зростання продуктивності. Історично двома основними рушіями економічного зростання є демографія та продуктивність. У Франції показник капіталовіддачі тримається в межах усереднених значень для розвинених країн; проблема криється в іншому аспекті ефективності, продуктивності праці, яка знижується протягом 20 років. Цей тривожний тренд можна пояснити наступними причинами:
1). Низкий рівень кваліфікації та професійних навичок і вмінь французів, про що свідчать і результати моніторингового дослідження якості освіти PISA, що проводиться Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Франції не потрібні легіони економістів, менеджерів і наукових співробітників. У кого вона дійсно потребує, так це інженерів, лікарів, вчених-природознавців і виробничих робочих. Більше ніж третина промислових підприємств Франції відзначають дефіцит робочої сили, що абсолютно незбагненно в умовах, коли рівень безробіття в країні становить близько 10%.
2). Відсутність інновацій, спрямованих на перетворення виробничих процесів і споживчих звичок, що, зокрема, означає необхідність більш активного інвестування у фундаментальні дослідження. На даний момент бюджет Національного агентства наукових досліджень Франції становить близько 640 млн євро в порівнянні з бюджетом 2,7 млрд євро аналогічного інституту Німеччини. Безумовно, це навряд чи допоможе Франції реалізувати свої амбіції у сфері промислової політики.
Пропоновані новим президентом програми професійної підготовки є кроком у вірному напрямку. Істотних труднощів з фінансуванням тут немає – основна проблема полягає в тому, що ця політика не виділяє чітких цільових демографічних категорій, на які розраховані ці ініціативи, а також не пропонує програм професійної підготовки, які б найкращим чином відповідали актуальним потребам ринку праці. Крім того, необхідне більш активне залучення в цей процес «супер-регіонів», оскільки саме вони є тим вихідним рівнем, на якому можна ефективно вирішувати питання поліпшення економічної структури.
Для того щоб досягти успіху, новому президенту доведеться ще раз схилити французів на свій бік під час майбутніх парламентських виборів, два тури яких пройдуть 11 і 18 червня. Ймовірно, рух «Вперед!», лідером якого є Макрон, одержить відносну більшість у національних зборах Франції.
Однак відсутність абсолютної більшості аж ніяк не означає, що президент буде переможений і опиниться в безпорадному становищі, у чому ми вже мали можливість переконатися в період з 1988 по 1991 рік. Тоді прем’єр-міністр, соціаліст Мішель Рокар, потрапив в аналогічну ситуацію, однак це не завадило йому провести в країні низку важливих реформ, зокрема введення єдиного соціального внеску (CSG) і гарантованої мінімальної допомоги (RMI).
Президент зміг досягти цих результатів, формуючи ситуативні союзи і користуючись (зловживаючи) спеціальними повноваженнями, які дає уряду Стаття 49-3 національної конституції.
Зараз ми спостерігаємо всі шанси на повторення історії. Співвідношення сил вже починає змінюватися, оскільки ключові фігури як на лівому, так і на правому фланзі політичного фронту вже висловили готовність співпрацювати з Макроном.
Хоча формування «великої коаліції» в німецькому стилі видається утопічною ідеєю, проте об’єднати в інтересах країни прихильників реформ – завдання цілком досяжне…принаймні, доти, доки політичні інтриги і кон’юнктурні міркування не запанують знову напередодні виборів у Європарламент у 2019 році.
Крістофер Дембік, Голова відділу макроекономічного аналізу в Saxo Bank
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
