1562
Чому білоруси не опускають ціни на українських заправках
— Енергетика
Український паливний ринок потужно лихоманить останнім часом. Після тривалого дефіциту автогазу і його різкого подорожчання, заправники стали опускати свої розцінки. За тиждень вони просіли вже на 30 копійок (до 11,40 грн./л). Водночас вартість бензину і дизелю на АЗС зросла на 20-80 копійок (до 26,99 грн./л), і не хоче опускатися.
Вирівняти ціни в опті, а потім і в роздробі мав потік транзиту через Україну каспійської нафти в Білорусь. Однак він так і не активізувався, незважаючи на обіцянки влади. Потік каспійської нафти до Батьки незначний, але він дозволяє Мінську видавлювати з Москви більш вигідні умови поставок російської сировини на білоруські НПЗ.
За перші місяці 2017 р. на Білорусь припало 48,9% імпорту нафтопродуктів в Україну: з січня по березень ми заплатили білоруським НПЗ понад $285 млн. Імпорт з РФ склав 27% на $158,2 млн., Греція відвантажила Україні 8% всього імпортного палива, на $47,4 млн. А всі інші країни ввезли в нашу країну бензину, дизелю і автогазу на $91 млн.
Ще в кінці 2016 р. очікувалося, що Азербайджан зможе розширити поставки своєї нафти в Білорусь завдяки обіцяній в Києві 75%-ній знижці за перевалку транзитної танкерної нафти в порту Південний. Однак, розширення каспійських поставок білоруським НПЗ затягується через те, що сторони транзиту спихають один на одного необхідність нести великі стартові витрати.
Вони потрібні для витіснення російської технічної нафти з трубопроводу «Дружба» на ділянці Броди-Мозир і технічного заповнення другої нитки цієї труби каспійською нафтою.
Як «Роснефть» заново проникла в Київ
Невідомо, чи обговорювали цю проблему лідери України та Білорусії на робочій зустрічі, яка відбулася в кінці квітня з формального приводу річниці аварії на ЧАЕС: переговори Лукашенка і Порошенка завжди дратували Москву, тому про нафтовий аспект нинішньої зустрічі пресі нічого не було сказано.
Раніше, в 2016 р., Порошенко обіцяв президенту Азербайджану Ільхаму Алієву зменшити тариф порту Південний, щоб почати великий трубопровідний транзит в Білорусь. У Баку сподівалися, що обіцянка Києва дозволить Білорусі і Азербайджану відновити виконання так і не реалізованих нафтових угод 2011 року. Вони мали на увазі не 75%-ну, як зараз, а 50%-ну знижку порту «Південний», і поставку для транзиту в Україну по 18 млн т азербайджанської нафти на рік.
З цього обсягу 2 млн т належало одному з НПЗ України, 5 млн т двом НПЗ Чехії, і на 12 млн т, Мозирському та Новополоцькому НПЗ Білорусі. Цей проект транзиту тоді зустрів опір з боку РФ, який триває досі.
Прямою жертвою цього не здійсненого проекту є російська «Роснефть», якій доведеться поступитися частиною свого ринку в Східній Європі постачальникам каспійської нафти. З чуток, що циркулюють в українській пресі, протягом 2015-2016 років київським партнерам «Роснефти» вдалося підвищити свій вплив в українській владі. Зокрема, ця російська компанія змогла безкарно переписати на третіх осіб свої українські активи, і таким чином уникнути ризику арешту майна в рахунок погашення судових позовів щодо компенсації шкоди, завданої під час російської агресії в Криму.
Завдяки такому лавіруванню «Роснефть» на початку україно-російського протистояння змогла досягти парадоксального результату — її позиції в Києві не послабилися, а навпаки, посилилися.
Сьогодні українські партнери «Роснефти» контролюють весь трубопровідний експорт нафтопродуктів Білорусі, в тому числі і в Україну. Цей експорт йде по продуктопроводу, який проходить через Україну від Мозирського НПЗ до Словаччини та Угорщини.
Що стосується поставок сирої нафти по українському нафтопроводу «Дружба», то і тут «Роснефти» вдалося досягти успіху. Вона знайшла оригінальний спосіб не дати Україні та Азербайджану можливості заповнити каспійською нафтою другу нитку нафтопроводу на ділянці Броди-Мозир в кінці 2016 р. «Транснефть» на прохання «Роснефти» передала операційне управління прокачуванням російської нафти цим нафтопроводом найбільшому у світі нафтотрейдеру — швейцарській Glencore. До її приходу у Києва був шанс викинути «Роснефть» з українського ринку транзиту нафти, користуючись ситуацією україно-російського конфлікту. Зараз же час згаяно.
Можливо, хтось у Києві від такого упущення і виграв. Але в результаті, перед Азербайджаном і Україною на шляху до реанімації проекту «великого транзиту нафти в Білорусь виникають все нові й нові складнощі.
В результаті химерностей у протистоянні Києва і «Роснефти», Баку до теперішнього часу вирішив взяти паузу в політиці великого трубопровідного транзиту в Білорусь. Головний азербайджанський експортер — державна компанія Socar — переорієнтувався з великих завдань 2011 року на більш досяжні і менш масштабні цілі.
Це і розвиток імпорту каспійської нафти на український Кременчуцький НПЗ, і опрацювання варіанту малого залізничного транзиту нафти в Білорусь. Щоб вивчити можливість початку наскрізних поставок цистерн з нафтою з Баку на українські залізниці, 26 квітня порт Чорноморськ відвідав глава азербайджанської державної судноплавної компанії Саѕраг Рауф Валієв, який запропонував українським портовикам вивчити можливість здачі в оренду або купівлі української залізничної поромної лінії Чорноморськ-Поті.
Цей малий транзит навряд чи вирішить для Білорусі проблему заповнення її НПЗ сировиною, альтернативною російському імпорту — цій країні потрібен саме великий транзит через Україну.
У 2016 р. білоруські НПЗ переробили 18,6 млн тонн нафти, з яких 18,1 млн тонн припало на імпорт з РФ. Близько 0,5 млн тонн припало на залізничні поставки з Азербайджану. За деякими даними, азербайджанська нафта коштувала для Мінська по $30/бар. в період, коли світові ціни сорту Brent коливалися на рівні $40-45/бар. Як стало відомо зовсім недавно, в той же період Польща скористалася зростанням конкуренції між Іраном і Саудівською Аравією, і примудрилася контрактувати іранську нафту за ціною $17-20/бар. Такі ціни відверто лякали експортерів нафти з РФ, і змушували їх йти на поступки.
Великі премії до імпорту дозволяють трейдерам більше заробляти і розширювати інструментарій цінової конкуренції на українському ринку імпорту нафтопродуктів. Ця конкуренція безпосередньо позначається на гаманцях споживачів — роздрібна торгівля при закупівлях в опті отримує більше цінового вибору, і АЗС починають більш жорстку цінову конкуренцію, від якої виграє кінцевий покупець автомобільного пального.
В перспективі, коли Іран приєднається до намірів Азербайджану збільшити транзит нафти в Білорусь, цей фактор буде все більше позначатися на українському ринку. Але поки цього не сталося, український ринок буде болісно реагувати на будь-які зміни в постачанні Білорусі нафтою, а сама Україна виглядатиме жертвою слабкої транзитної політики і повної відсутності політики розвитку своїх власних НПЗ. Цілком можливо, що така слабкість з’явилася з об’єктивних причин, але схоже, що «Роснефть» в 2014-2016 роки дуже непогано попрацювала в Києві.
Іван Петров
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
