10011
Прописка по-українському: допомогає чи шкодить?
— Казна та Політика
Декомунізація і європеїзація в Україні містять цілий комплекс різних заходів, серед яких можна виділити два дуже важливих з практичної й символічної точок зору. По-перше, 16-річним громадянам України, яким уперше належить отримати внутрішній паспорт, видають замість нього пластикову id-карту європейського зразка. Внутрішній паспорт – це атавізм радянської епохи, в розвинених країнах прийнято мати саме таку карту, на якій записана вся необхідна для комфортного взаємодії з державою інформація: стать, вік, індивідуальний податковий номер, etc.
По-друге, перейменовують вулиці імені Леніна і його товаришів – тих, що насильно створили нечесну і несправедливу державну систему.
Однак обидва ці процеси – всього лише напівзаходи, допоки в Україні діє інститут реєстрації за місцем проживання, який за своєю суттю мало відрізняється від радянської прописки. Нова форма паспорта або перейменування вулиць цієї суті не змінюють.
НІ РЕЄСТРАЦІЇ – НІ ГРОМАДЯНИНА?
Стаття 6 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зобов’язує нас реєструвати місце проживання. Реєстрація покликана забезпечити канал зв’язку між громадянином і державою, щоб за вказаною адресою громадянина могли знайти податкові органи, суд, щоб він міг голосувати.
Нас намагалися переконати в тому, що змінилася не тільки назва прописки, що наявність або відсутність реєстрації не повинні бути умовою реалізації прав і свобод людини (стаття 2 закону про свободу пересування). Що займає вона мало часу, грошей (12 гривень – мито за реєстрацію, штраф за її відсутність – до 51 гривні) і має повідомний характер.
Але що ми маємо насправді?
Якщо придивитися уважно, інститут реєстрації в його нинішньому вигляді призводить до системного порушення прав громадян України і постійно проживаючих тут іноземців – наприклад, права на пересування, вибір місця проживання, права на працю, на повагу до гідності, права на охорону здоров’я і медичну допомогу, на достатній життєвий рівень для людини і його сім’ї, на освіту – загалому, багатьох прав, закріплених у другому розділі Конституції України.
Так, без реєстрації ви навряд чи зможете віддати дитину в дитячий садок і школу, або зводити його в дитячу поліклініку, отримати допомогу по народженню дитини або пільги для багатодітної сім’ї. Ви, швидше за все, не зможете завести банківську карту, отримати ідентифікаційний податковий номер, відкрити бізнес – багато чого не зможете. Іноді без прописки вам навіть не дозволять і працювати, зняти в оренду машину або її купити.
Нинішня реєстрація в Україні – це обмежувальний захід, що, і я в цьому впевнена, не тільки порушує права громадян, але і живить великий чорний ринок. Щоб зареєструвати місце проживання, часом треба викласти кілька тисяч гривень – подібні оголошення можна легко знайти на міських форумах. Гроші йдуть не державі, а в кишеню шахраям і спекулянтам. Відкати – що абсолютно очевидно – коррумпованим держслужбовцям, які за хабарі в кілька сотень доларів готові поставити штамп про реєстрацію в паспорті.
Звісно ж, реєстрація стала свого роду юридичною мильною бульбашкою, використовуваним для корупції інструментом, в тому числі й через те, що, як зазначено в законі про свободу пересування, для реєстрації вам потрібно, серед іншого, надати документи на власність квартири або договір найму приміщення. Проблеми виникають тоді, коли у вас немає у власності житла. А таких людей, яким не по кишені квартира, в Україні більшість. Люди здають житло неофіційно, бо не хочуть платити податки. Орендодавці не хочуть реєструвати в житло орендарів, тому що в такому випадку закон дає орендарю право займати житлову площу.
Виходить, що закон змішує дві теми – каналу зв’язку громадянина й держави та відносини громадянина з власником приміщення. Мені просто потрібно повідомити державі, що його агенти можуть знайти мене за цією адресою. Замість цього я отримую право перебування в приміщенні. Але мені воно не потрібне – це нервує власника. Особливо якщо у мене є маленькі діти, яких знімати з реєстраційного обліку в односторонньому порядку не можна – тільки якщо через суд.
До того ж, немає зручного інституту тимчасової реєстрації. Якщо ви не належите до соціально незахищених верств населення, а живете в орендованій квартирі й просто хочете повідомити державу про те, що вас можна знайти за такою-то адресою в найближчі півроку, то нічого не вийде. З питань тимчасової реєстрації вас, найімовірніше, направлять в благодійні фонди або поліцію, як бомжа.
РЕЄСТРАЦІЯ В ОБМІН НА ПОСЛУГИ
З тими ж проблемами стикаються й люди, які прирівняні до громадян, вважають Україну своєю рідною країною і мають підстави отримати згодом українське громадянство. Це люди з постійним дозволом на проживання. Тут ситуація ще складніша.
Міграційна служба часто вдається щодо них до свого роду шантажу: не виконує своїх обов’язків доти, допоки людина не зареєструється. У підсумку, людині доводиться шукати: кому дати хабар.
Наприклад, коли людині видають постійний вид на проживання, в її закордонний паспорт повинні поставити штамп, що свідчить про дозвіл на постійне проживання в Україні. Без цього штампу на кордоні вид на проживання, виходить, не дійсний. Після цього людина повинна зареєструватися за місцем проживання – в центрі надання адмінпослуг.
Як приїжджому зареєструватися, якщо у нього немає грошей на купівлю власної квартири і друзів, готових у себе прописати? Накопичувати на хабар або купувати фіктивну реєстрацію.
Раніше був ще третій варіант – не реєструватися взагалі. У таких випадках людину, як правило, атакували при перетині кордону прикордонники. Тематичні форуми повні скарг на те, як «охоронці кордону» доводили, що вид на проживання не є дійсним без реєстрації (це неправда!). Подібними твердженнями прикордонники перевищували свої повноваження і вводили людей в оману.
А потім міграційна служба просто перестала ставити в закордонний паспорт штамп про видачу посвідки на проживання, допоки людина не зареєструється за місцем цього самого проживання. А без штампа в закордонному паспорті свідоцтво про вид на проживання на кордоні, дійсно, перетворюється просто на красивий папірець. Здоровий глузд і законодавство підказують вихід: судитися. Але в житті це не так-то просто: потрібні час, гроші й сталеві нерви.
Автору цих рядків особисто довелося зіткнутися з таким шантажем. І це не єдина його форма.
Так, в Україні народилася моя друга дитина. Першу дитину, народжену в Москві, мені вписали в вид на проживання. Другої, народженої в Одесі, немає. І це – незважаючи на те, що в міграційну службу було надано повний пакет документів для того, щоб вклеїти фото дочки в вид на проживання, включно з нотаріально завіреною згодою власника квартири зареєструвати дитину.
Причина відмови? Батьки виписалися і ніде не прописалися знову.
Посилання на закон? «Подивіться закон про міграцію, ви порушники – і ніяких дій щодо вашої дитини зроблено бути не може, допоки ви не зареєструєтесь», – відповіла начальник Департаменту міграційної служби Одеської області.
Мені важко знайти логіку в цій відповіді. Це майже те ж саме, якщо б ви не сплатили за електроенергію за місяць, а вам через це відмовив у прийомі терапевт поліклініки.
Мало того, підлеглі цього начальника заявляли мені, що через відсутність реєстрації я перебуваю на території України незаконно!
Хіба це не брехня? І вона заслуговує спростування в суді, на жаль, недоступному для людини, яка без допомоги нянь виховує двох маленьких дітей і працює.
Що ж виходить? Моя народжена в Україні дочка, яка абсолютно легально і офіційно перебуває тут, не може претендувати на медичне обслуговування, на дошкільну та шкільну освіту – хоча за законом і за Конституцією їй ці права гарантовані?
Навіть щоб з’їздити до друзів і колег в Італію, всю цю пострадянську і корупціємістку каламуть мені потрібно пояснювати в італійському візовому центрі, де ніяк не можуть зрозуміти, чому народжену в Україні дитину в легально перебуваючих тут володарів постійного виду на проживання чиновники не можуть вписати в цей документ.
ЩО ЗАМІСТЬ ПРОПИСКИ?
Там, у Європі, та й взагалі за межами пострадянського спадщини, ситуація інша.
Наприклад, у Німеччині ви повідомляєте державі про місце фактичного свого проживання, куди приходить, скажімо, вимога заплатити податок за суспільне телебачення; повідомна реєстрація дозволяє відкрити в банку рахунок, отримати податковий номер і медичну страховку. У Швеції є так званий «народний облік» – місце проживання реєструється в податкову службу і прив’язується до так званого персонального номера, потрібного, наприклад, у лікарні.
У Франції, якщо ви знімаєте квартиру, власник може написати лист про те, що ви живете у нього, і переведе на ваше ім’я рахунок за електрику, наприклад. Рахунок може бути доказом проживання за конкретною адресою для банку, де ви захочете завести карту. Її вам надішлють за цією адресою – брехати людині просто невигідно. Замість прописки і реєстрації, є поняття «підтвердження фактичної адреси», для чого можуть бути використані рукописна заява власника або рахунку.
У Фінляндії немає ніякої прописки в паспорті, це адміністративна процедура, і чиновник не має права відмовити в реєстрації за фактичною адресою.
В Австралії людина повідомляє державі про те, де вона живе, щоб мати можливість голосувати.
У Південній Кореї можна звертатися по допомогу в будь-яку лікарню і переїжджати з місця на місце стільки, скільки хочеш – недарма в країні діє єдина транспортна карта на всі види транспорту в усіх містах.
В Америці є свої особливості у різних штатах, але, як правило, немає штрафу за відсутність реєстрації, і вона не стає причиною відмови для надання адміністративних послуг.
Загалом, скрізь є свої нюанси. І в Швеції можуть неохоче обслужити в поліклініці в іншому районі, а в Кореї та Америці бажано, щоб дитина ходила в школу за місцем реєстрації. Але головний принцип один: якщо в пострадянському просторі прописка-реєстрація – репресивний, обмежувальний інструмент, який використовується для контролю за людиною або збагачення корупціонерів, то за його межами вона служить технічним інструментом для налагодження комфортного спілкування держави з людиною.
СТАЛІН У ПАСПОРТІ
Пострадянська прописка-реєстрація – це, як пафосно не звучало б, продовження сталінського терору і Голодомору. Це він підписав відповідну постанову, щоб утримати селян від міграції, заявивши, що остання організована ворогами радянської влади (Ленін, до речі, напередодні прописку відміняв як пережиток царської «поліцейської» системи контролю).
Як сталінську спадщину реєстрацію позиціонують і в Центральній виборчій комісії України. «Корінь зла в тому, яким чином держава прикріплює громадянина і реалізацію його виборчих прав до місця реєстрації. Це абсолютно хибний критерій, успадкований з радянських часів, атавізм посттоталітарної системи», – заявила нещодавно заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна.
Повне звільнення від сталінської реєстрації не настало ані в Україні, ані в Росії.
У РФ пропискою-реєстрацією користуються не тільки бажаючі збагатитися люди, які реєструють у своїй оселі інших за гроші, а й держава, яка «кошмарить» мігрантів і політичних опонентів Кремля. У південних областях Росії утискаються цілі поселення, наприклад, турок-месхетинців, – деякі з них досі живуть із радянськими паспортами.
Законодавство в царині реєстрації за місцем проживання посилилося після масових протестів 2011-2012 років. Тоді десятки тисяч людей вийшли на вулиці, засудивши фальсифікації на виборах у Держдуму і зажадавши чесних виборів. Протест вийшов за межі Москви і Санкт-Петербурга, активісти зі всієї Росії стали підтримувати одне одного акціями і своєю присутністю. Кремль у відповідь прийняв жорсткі заходи: затримання, кримінальні справи, розгони демонстрацій і, як вважають експерти, – закон про реєстрацію, що передбачає штрафи за фіктивну реєстрацію в розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, примусові роботи і позбавлення волі на строк до трьох років.
Однак, якщо Росія на рівні державної політики від Європи йде, то Україна – до неї прагне. А інститут реєстрації серйозно гальмує європеїзацію і декомунізацію.
Мало перейменувати вулицю Леніна на вулицю героїв Небесної Сотні. Необхідно ще перестати прив’язувати до неї людей. Вони давно вже не кріпаки.
Олена Власенко
За матеріалами: Укрінформ
Поділитися новиною
