693
Як Україна неефективно витрачає міжнародні кредити
— Казна та Політика
На початку лютого шведський економіст Андрес Аслунд опублікував колонку про те, що Україна не просто потребує, а готова до серйозних інвестицій, закликавши міжнародних донорів надати нашій економіці настільки необхідні фінансові ресурси. Через кілька тижнів Мінфін України опублікував дані про виконання проектів, які реалізуються за підтримки міжнародних фінансових організацій (МФО, посилання на документ). Підсумки гнітючі — Україна не просто не готова, вона, судячи з неспішної реалізації поточних проектів, і не потребує коштів кредиторів. А головне, переконати МФО в тому, що такого неефективного позичальнику, треба дати ще більше, буде дуже складно.
Гроші не потрібні?
Із семи проектів в органах влади та на держпідприємствах на міжнародні гроші, які повинні були завершитися в 2016-му році, лише два можна вважати виконаними (впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів і формування резервного фонду «Нафтогазу»). Ще по двом проектам вибірка коштів склала близько 35%, по іншим — менше 10%.
З восьми інвестиційних програм, які повинні завершитися в поточному 2017-му році, лише дві (підвищення енергоефективності та збільшення потужностей на Рівненській і Хмельницькій АЕС) очікувано будуть успішними і одна — виконаній на половину (підвищення потужності Запорізької АЕС).
Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями для позичальника завжди вигідніше, ніж для кредитора. Звичайно, отримані кошти з часом доведеться повернути, але умови надання позик будуть максимально вигідними, з мінімальними відсотками і тривалим пільговим періодом. Крім того, кредитор у більшості випадків готовий разом з кредитом надати позичальнику і так звану технічну допомогу — запросити своїх експертів для консультацій, допомогти скласти документацію, здійснювати контроль над реалізацією. Часто разом з кредитом вдається отримати ще і гранти на реалізацію супутніх проектів, наприклад, тренінги для персоналу або зарплатні фонди.
МФО, володіючи достатнім фінансовим ресурсом, готові фінансувати великі інвестиційні проекти, на які в українському бюджеті ще не скоро знайдуться гроші. А головне, МФО мають в штаті фахівців, які допоможуть реалізувати ці проекти на найвищому рівні. Але кожен раз, коли м’яч опиняється на боці українських бюрократів, проекти починають чахнути і сохнути, кошти кредитів не вибираються, терміни реалізації зміщуються, часто на роки.
Досі готуємося до Євро-2012
Зараз йдуть переговори про продовження строків відразу кількох інвестиційних проектів. Так, ще при підготовці до Євро-2012 був отриманий кредит у 450 мільйонів євро від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) на реконструкцію основних під’їзних доріг до Києва. До Євро, як розумієте, не встигли, освоївши в 2012-му лише 79 мільйонів з 450-ти. Але завершення чемпіонату не означає, що хороші дороги українцям більше не потрібні. Тим більше, що кредит вже отримано і віддавати його все одно доведеться. Але за наступні чотири роки вдалося витратити ще 90 мільйонів, в результаті за п’ять років ми вибрали лише 38% від наданої суми. І це при жахливому стані доріг у країні, повальних ямкових ремонтів та захмарних інвестиційних потреб, які тільки на 2017-й рік, за оцінками Укравтодору, складають 40 мільярдів гривень.
В результаті терміни реалізації проекту, приуроченого до Євро-2012, планують зрушити на кінець 2020-го. В надії, що за наступні чотири роки сума кредиту все таки буде освоєна.
Аналогічна доля чекає проект з підвищення безпеки українських АЕС. Не секрет, що термін експлуатації 11 енергоблоків (з 15-ти діючих) закінчився. Природно устаткування продовжує працювати, але на модернізацію коштів не вистачає. В середньому вартість продовження терміну служби одного енергоблоку становить непідйомні для українського бюджету 300 млн дол. Модернізовані поки тільки чотири енергоблоки. На аварійність і технічні неполадки інших закривають очі. Як і на халатність чиновників, відповідальних за освоєння коштів, виділених на реформування сфери. Кредит на ці потреби було отримано ще в 2014-му, 300 млн євро надав ЄБРР і ще стільки ж Євроатом. В цілому лояльні умови надання позики передбачають, крім іншого, і оплату комісії 0,5% річних від невикористаної частини позики. Своєрідний стимул і спонукання до дій, адже чим менше ми використовуємо кредитних коштів, тим більше заплатимо за підсумками кожного року. Але навіть цей запобіжник не спрацював. За три роки освоєно лише 31 млн 600, трохи більше 10%. Термін реалізації програми закінчено в 2016-м. Навіть якщо її продовжать, як планують до 2020-го, при нинішніх темпах роботи, часу не вистачить.
Гроші для малого бізнесу
Списати на економічну кризу і війну цю гнітючу недбалість не вийде — це стандартна практика довгих років. В грудні 2013-го Україні домовилася про отримання 10 мільйонів євро для підтримки малого та середнього бізнесу. За планом, кредитні гроші повинні були б, за допомогою комбанків, поповнити основні фонди і оборотні кошти українських дрібних підприємців. Завершився проект в грудні 2016-го. Вибірка коштів до того часу навіть не почалася. Вже наприкінці цього року має завершитися проект підтримки реального сектору економіки, також передбачає підтримку МСБ. Сума позики куди солідніше – 400 мільйонів євро, але і тут вибірка коштів ще не розпочато, хоча проект нібито реалізовується з серпня 2015-го.
До речі, з початку 2015-го в Україні спостерігається стійке зростання інвестиційного попиту, економіка намагається вийти з летаргічного сну, а бізнес повернуться до нормальної роботи. За дев’ять місяців 2016-го капітальні інвестиції зросли на 16%, склавши понад 200 млрд грн. Щоправда понад 70% цієї суми – власні кошти підприємств і організацій, внесок держбюджету – 1,1%, місцевих бюджетів – 4,8% від загальної суми.
На місцях не краще
При цьому місцеві бюджети, для яких процес реалізації міжнародних кредитів – більш складний і трудомісткий, ніж для центральних органів, не поступаються їм у неефективності. Хоча повинні цінувати кожну копійку.
В кінці 2014-го МБРР спільно з Фондом чистих технологій надав Україні кредит на 350 мільярдів для відновлення та заміни систем водопостачання та переробки твердих відходів. Головні виконавці — комунальні підприємства Коломиї, Донецька, Харкова, Житомира, Кропивницького, Києва, Краматорська та Тернополя. Чому проект не реалізований в Донецьку – зрозуміло. З натяжкою, але можна зрозуміти зволікання з реалізацією в Краматорську. Але що завадило іншим містам? Невже вони зможуть знайти найкращі умови отримання коштів, ніж запропонував МБРР — кредит на 18 років з п’ятирічним пільговим періодом і ставкою нижче 2% річних? Ймовірно зможуть, інакше чим пояснити, що на кінець 2016 року було освоєно менше 8% від виділеної суми. А адже міста для участі в проекті відбиралися і на їх місці могли опинитися інші населені пункти, з більш розторопними чиновниками.
Не менш гнітючою представляється реалізація схожого за метою проекту з модернізації систем центрального теплопостачання в Харкові, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Херсоні, Тернополі та Чернігові. Світовий банк виділив на це 200 млн дол., Фонд чистих технологій — ще 50 млн. За три роки муніципалітети змогли освоїти трохи більше 8 млн.
До речі, згаданий проект модернізації водопостачання, це далеко не перша спроба за кошти МФО реанімувати системи водоочищення в українських містах. Перший проходив з 2007 по 2012 рр. в Одесі, Івано-Франківську і Чернігові. Тоді кредитори надали містах 140 мільйонів, а позичальники освоїли лише 5,4. Аналітики МФО, підбиваючи підсумки, відзначали і низький кадровий потенціал муніципалітетів, і махінації на держзакупівлях, і нераціональне фінансове управління ресурсами, і недозволене затягування прийняття будь-яких рішень, і відсутність стратегічного планування. Як бачимо, ні досвід, не рекомендації кредиторів не допомагають позбавитися від всіх перерахованих вище проблем.
А чи була революція?
МФО поблажливо ставляться до кричущої неефективності українських розпорядників, терміни реалізації охоче продовжують, на огріхи дивляться крізь пальці. Зрештою, вони все-таки кредитори і кожну вкладену копійку розраховують отримати назад, нехай і з мінімально процентною ставкою. А ось ставлення українського уряду, міністерств, відповідальних за раціональні витрати отриманих кредитних коштів, бентежить. Розмови про те, що використання кредитних коштів донорів потрібно контролювати краще, йде без малого рік, але реальних дій немає. Насправді уряд продовжує робити акцент на обсягах залучених кредитів, а не на їх ефективному використанні.
Наразі ведуться переговори з МБРР про надання позики на 150 млн дол. на підтримку малого і середнього бізнесу, при цьому два попередніх, як під копірку схожих, проекти все ще не реалізовані. Обговорюють українські чиновники з кредиторами ЄІБ та надання 400 млн євро на будівництво гідроакумулюючої електростанції в Каневі. При цьому в 2017-му повинен закінчитися проект «Реабілітація гідроелектростанцій», покликаний на 10% збільшити потужності існуючих ГЕС. На нього повинно було бути витрачено 200 млн євро, а витратили лише два. І не довівши справу до кінця, вирішили реанімувати ще й «Канівський довгобуд».
В кінці 2016 Європейська рахункова палата опублікувала звіт про ефективність наданої Україні допомоги. За аналізований період (2007 — 2015 рр.) кредити від МФО Україні становили 3,4 млрд євро, при чому левова частка — вже надавалася після березня 2014, тобто після Революції гідності, а ось результати вийшли такими, як ніби ніякої революції не було. Аналітики відзначили і відсутність контролю, непослідовність державної політики, і відсутність прогресу в реформуванні системи держфінансів, і, куди без неї, корупцію. Такий аудит буде через рік, і він не буде принципово іншим. А головне, такий звіт — це сигнал для потенційних інвесторів, про те, що їхня трирічна кредитна програма, надана Україні, може розтягнутися на 6, а то і 9 років, а в підсумку поповнить кейси невдалих проектів з провальними результатами. І кількість бажаючих співпрацювати на таких умовах неминуче буде скорочуватися.
Уляна Яхно
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
