12805
Андрій Зінченко: відлуння Приватбанку, або чи буде держава наносити удар по «мікротіньовиках»?
— Казна та Політика
Подією 2016 року у фінансовому світі України можна безперечно назвати перехід найбільшого банку країни, небезпідставно іменованого в навколопрофесійних колах «бегемотом», в державну сферу. І поки немає остаточної публічної ясності в питанні «що ж саме фізично отримала держава в результаті?» (інвентаризація хитросплетінь організаційно-правових і майнових форм та підстав здійснення кінцевих видів діяльності займе час), звернемо увагу на те, що ж, власне, держава може теоретично одержати з того, доступ до чого одержано за замовчуванням вже сьогодні.
Не буде перебільшенням сказати, що Приватбанк створив найпотужнішу розрахунково-платіжну інфраструктуру. І якщо за розгалуженістю мережі в деяких питаннях ця інфраструктура могла мати теоретичних конкурентів в особі Ощадбанку і в глибокої теорії Укрпошти (існували плани отримання банківської ліцензії, які в подальшому трансформувались в ідею модифікації закону «Про поштовий зв’язок»), то за фактичною доступністю, автоматизацією, швидкістю проведення розрахунків та ліквідністю – конкурентів немає і не передбачалося.
Банк багато років тому прийняв розрахункову стратегію основною і значно інвестував у цей напрям фінансово і, що більш важливо, організаційно.
Агресивний маркетинг Приватбанку забезпечив наявність доступу до розрахунково-платіжної системи практично всьому населенню країни.
На сайті НБУ можна знайти статистику емітованих карт по банках.
На сайті НБУ можна знайти статистику емітованих карт по банках.
Для Приватбанку це 29 330 433 карт всього в обігу з яких 16 866 762 активні, 20 282 банкомати і 121 603 термінали. Рідкісний відвідувач Приватбанку йшов звідти без набору карток на всі випадки життя…
Для довідки зазначимо, що за даними Держслужби статистики, економічно активне населення України в 2016 становило понад 17 млн осіб.
Природно, що такі широкі розрахункові можливості користувачі не могли обійти увагою.
Залишивши бізнес-клієнтів, звернемо нашу увагу на залучення у розглянуту сферу фізичних осіб та самозайнятих мікропідприємців.
Останні – це узагальнена умовна назва тих, хто організував онлайн бізнеси з торгівлі (і не тільки) чим завгодно: від послуг до китайських товарів з інтернет-аукціонів.
І тим і іншим була надана можливість миттєвих дешевих розрахунків для особистих потреб і дрібної (а іноді й не дуже) торгівлі з можливістю подальшого виведення та використання коштів в інших напрямках.
Окремо тут варто згадати навіть кримінальні справи про дачу хабарів (за сучасною термінологією – кримінальні провадження про отримання неправомірної вигоди) в безготівковій формі, тобто шляхом передачі хабароотримувачам доступу до балансів карткових рахунків (це вузькоспецифічне питання, до якого ми ще повернемося).
Розвиток національних торгових інтернет-майданчиків з одного боку розширив сферу застосування створеної Приватом розрахункової системи, а з іншого – інтенсифікував власне просування завдяки цій системі. Утворився фінансовий симбіоз. Рідкісне оголошення про продаж чогось не мало приписки «(перед)оплата на карту Привата». Система наповнилася багатомільйонними оборотами.
Чи потрібно говорити, що серед сотень і тисяч таких мікроконтрагентів реєстрували угоди і фактичний бізнес офіційно далеко не всі. А ті, хто реєстрував, далеко не завжди показував реальні обороти.
Таким чином в країні утворився досить великий в грошовому вираженні, але максимально розподілений і децентралізований фактичний бізнес, який зважаючи на законодавчі обмеження для фіскальної служби був слабодоступний, тобто фактично – тіньовий мікробізнес.
У мережі можна зустріти різні оцінки частки Привату в цих розрахунках. Але за найскромнішими підрахунками це від третини до двох третин, а за окремими суб’єктивними оцінками навіть більше.
Фінансова сторона цього бізнесу виглядала як тисячі переказів між фізичними особами, а іноді і «ФОПами», але вся статистика для фіскальної служби була недоступна.
А між тим, переважна більшість таких платежів формально (та і фактично) підпадає під дію розділу 4 Податкового кодексу України Податок на доходи фізичних осіб.
Тут же можна відзначити «напівтіньових ФОПів», які забули про деякі доходи у звітності, особливо третьої групи.
А також зарахування грошей по системних переказах, які Приватбанк виплачував через картки і які без виведення на картку для фіскальної служби видно не було.
Повертаючись до кримінально-кримінальної теми, хотілося б зазначити, що згідно статті, пункту, підпункту 164.2.12 Податкового кодексу базою оподаткування для податку на доходи фізичних осіб є кошти або майно, у т. ч. вкрадене і отримане в якості хабара.
Що у підсумку?
Держава отримала (з низкою застережень) монопольний доступ (поки це доступ в режимі тільки для читання) до найбільшого каналу, який вільно чи мимоволі обслуговує тіньовий мікро- (а іноді і не тільки бізнес, і, що найголовніше – його архівів, аналіз яких може привести до різних наслідків.
В одному випадку це може бути законодавча ініціатива, яка проллє світло на тіньовиків шляхом часткового відкриття парасольки банківської таємниці та ускладнить їм життя або зменшить кількість, забезпечивши правові підстави роботі фіскалів.
Обґрунтування можуть бути будь-якими. Сумнівів у тому, що така ініціатива може знайти підтримку в парламенті, небагато.
В іншому – масштабна кампанія щодо донарахування несплачених податків у межах термінів позовної давності. Доказова база буде безперечною, але для цього потрібна буде знову ж законодавча ініціатива, яка дозволить законно використовувати доступ і такі дані як доказ.
Про суми таких донарахувань в умовах бюджетного дефіциту і значного зовнішнього боргу можна тільки здогадуватися, але… сумнівів у тому, що така ініціатива може знайти підтримку в парламенті, знову ж небагато.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
