5590
Мізки на вивіз: куди і за скільки продають свій інтелект українці
— Особисті фінанси
З 2014 року в Україні почався новий сплеск міграції, на яку вплинула, в першу чергу – не війна, а спад економіки. За кордон виїжджають високоосвічені люди, про імміграцію все більше замислюються підприємці. За останні роки на третину збільшилася кількість українців, які навчаються у вузах переважно Європи. Особливо багато з них здобувають освіту у Польщі. Саме тут українці посіли перше місце серед іноземних студентів.
Із країни також виїжджають вже сформовані і практикуючі наукові співробітники – за останні кілька років Україна втратила близько 20 тис. таких професіоналів. Наука зараз тримається на купці ентузіастів, які виживають на гранти, тому в країну з тривалої імміграції з учених повертаються одиниці. У свою чергу, на порталах з пошуку роботу іноземні компанії більше шукають українців робочих спеціальностей. Але експерти стверджують: спостерігається тенденція зростання попиту на інтелект українців, а не тільки на їхні руки._
Іноземні вузи як перший крок до еміграції
В надії отримати хорошу роботу за кордоном після закінчення європейського вузу кілька років тому в Болонський університет в Італії вступила Юлія Кузь. Вона вже третій рік вивчає економіку. Рішення це було не спонтанним – ще з 7-8 класу вона та її рідні почали міркувати про те, як Юлії потрапити на навчання. Вона іноді відвідувала свою бабусю, яка працює в Італії. Їй сподобалася країна, мова і Юлія навіть забрала свою матір в Італію. Хоча їй завжди добре давалися мови – знає п’ять мов і зараз вивчає вже шосту, а майбутню кар’єру вона хоче пов’язати з економікою. З Ріміні, де вона зараз живе, через рік вона планує переїхати в Мілан – там більше шансів добре працевлаштуватися. На її економічному факультеті українців не так вже й багато – з 200 осіб близько семи.
При цьому лише вона і ще один хлопець відразу вступили в італійський вуз із України. Всі інші довгий час проживали в Італії і закінчили місцеві школи.
“Напевно, в Україну повертатися не буду, – каже Юлія. – Я переїхала сюди в такому віці, коли ще нічого особливо втрачати, у мене тут є і нові друзі, і нові можливості. Тим більше в Україні, наскільки я знаю, європейський диплом не має ніякого значення. Було б дуже шкода витратити стільки сил на навчання, щоб потім поїхати назад”.
Українці в інших країнах у більшості випадків зайняті на низькокваліфікованих роботах, навіть якщо у них є вища освіта і достатній трудовий досвід. Частка міграції людей з країни на роботу в високоінтелектуальній сфері за масштабом мала. За словами завідувача відділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень Олексія Позняка, вона порівнянна з похибкою при проведенні аналізу. Однак за останніми дослідженнями, в Україні – знову новий сплеск міграції, який почався з 2014 року. Найчастіше країну залишають високоосвічені люди. Також з кожним роком все більше українських студентів виїжджає на навчання в іноземні вузи. Саме вони з високим ступенем ймовірності можуть залишитися в інших країнах на постійне місце проживання.
“Всі країни студентів вважають одним з найбільш привабливих категорій мігрантів. Поки вони провчаться в іншій країні п’ять-шість років, то за цей час вони “вживаються” з суспільством, знають мову і закони цієї держави, до виходу на роботу вони повністю адаптовані до нового оточення”, – зазначив Позняк.
Директор Державного фонду фундаментальних досліджень Борис Гриньов розповів, що якщо раніше говорили про від’їзд в кінці 80-х – на початку 90-х саме учених, то зараз “відтік мізків йде не з наукового середовища, а з вишів”. Особливо часто виїжджають і цікавлять закордонні вузи і наукові центри студенти за спеціальностями природничого профілю – фізико-технічні спеціальності, математики, біологи та хіміки, а також програмісти. При цьому особливо “полювати” на них не доводиться – студенти самі з задоволенням виїжджають у країни “першої двадцятки”. За словами Гриньова, абітурієнти, спочатку, вибираючи такі напрямки, практично на 100% готові до імміграції – роботу з гідною зарплатою вони в Україні знайти практично не можуть.
“Відтік мізків – питання державної безпеки і має бути розглянуто на Раді національної безпеки і оборони, – вважає Гриньов. – Наша держава розуміє, як продати нафту, газ, землю, але вона втрачає нематеріальний актив – людей. Вона його не цінує, і цей актив просто тікає з України. В Європі вже цілі конгломерати українських вчених, адже попит на науку в світі є”.
За результатами дослідження аналітичного центру CEDOS, в минулому навчальному році в закордонних вузах навчалося близько 60 тис. українців. В цьому навчальному році, за попередніми оцінками, їх кількість може збільшитися до 68 тис. осіб. Різко зростати частка українських студентів за кордоном почала в останні два роки – за цей час кількість учнів збільшилася майже на третину. Найбільш популярними серед молоді залишаються вузи Польщі, Німеччини, Росії, Канади, Італії, Чехії, США, Австрії, Франції та Угорщини. Примітно, що наші студенти найчастіше обирають польські вузи. Саме в Польщі українці становлять 53% від усього числа іноземних студентів. Також постійно зростає їх інтерес до італійських, канадських і чеським вузів.
Експерт з питань міграції центру CEDOS Олександра Слободян зазначила, що в основному студенти виїжджають в ті країни, у яких вже проживає багато українців. Це можуть бути і трудові мігранти, які, наприклад, забирають з України своїх дітей для возз’єднання сімей. Також на рішення про переїзд можуть вплинути і так звані студентські мігрантські мережі. Тобто люди, які виїхали раніше, можуть підказати своїм друзям і знайомим, як краще влаштуватися, як вступити в університет і знайти гроші на його оплату, а також вкажуть на підводні камені.
“У Євросоюзі розуміють, що треба спрощувати бюрократичні процедури і доступ молоді після закінчення вузу до їхнього ринку праці, давати більше часу на пошук роботи, – говорить експерт. – У багатьох країнах існує тест ринку праці – під час прийому на роботу іноземця чиновники перевіряють, чи немає претендентів на цю посаду серед своїх громадян. Але в частині країн, що цей тест не застосовують до людей, які навчалися в місцевих вузах”.
До речі, європейські країни з низьким рівнем безробіття надають певні пільги для іноземців, які закінчили їхні вузи. Наприклад, Австрія і Франція дозволяють випускникам магістерських програм шукати роботу в їхніх країнах протягом шести місяців, Польща і Німеччина – рік і півтора відповідно. Однак робоче місце повинно відповідати отриманій кваліфікації студента, а роботодавець повинен надати дані, що на це місце не можуть взяти громадянина цієї країни. В той же час Євросоюз і далі намагається привернути до себе розумних студентів – навесні цього року Європарламентом була прийнята спеціальна директива . Всі країни ЄС через два роки повинні дозволяти іноземним студентам залишатися не менше 9 місяців в своїх країнах з метою пошуку роботи.
Прагнення Євросоюзу отримати кращі таланти, а також відсутність в Україні якісних робочих місць і зростання економіки далі буде змушувати виїжджати українців, в тому числі і студентів, каже Олександра Слободян. “Поки держава не буде нічого робити в цьому напрямку, ми і далі будемо втрачати наші мізки. Звісно, якщо люди виїжджають і привозять необхідні українській економіці нові навички і знання, то це непогано. Але держава нічого не робить в цьому плані, новий досвід не інтегрується в нашу економіку і життя, отже, відтік мізків не переростає у примноження достатку країни”, – заявила експерт.
Вчені на валізах
“Витік мізків” як виїзд безпосередньо наукових співробітників зачепив Україну напряму. Навіть зараз, за оцінками експертів, більшість тих, хто може виїхати і молодші, залишає країну. Також у прикордонних областях спостерігається часткова імміграція науковців, особливо в західних регіонах – вони можуть працювати у вузух або науковому центрі два тижні в Польщі, а два тижні – в Україні. Усередині країни все більше залишається літніх вчених, кому за 70 років.
У Національній академії наук також постійно йде відтік людей. За словами голови профспілки працівників НАН України Анатолія Широкова, в цьому році звільнилися близько 5 тис. співробітників – наукові та інженерно-технічні кадри. Приблизно кожен десятий планує або вже виїхав за кордон. “Близько 17% співробітників пішло з Академії наук за 2015-2016 роки, в той час як тенденція у світі, за даними ЮНЕСКО, навпаки, свідчить про збільшення числа вчених. За останні п’ять-шість років кількість людей, які працюють в науці, збільшилася на 20%. Держава витрачає гроші на підготовку вченого, але ми безкоштовно віддаємо його в інші країни, тому що не можемо йому дати тут ні умов для життя і роботи, ні зарплати. У нас і холодно, і голодно в Академії наук у прямому сенсі слова”, – нарікає голова профспілки. Широков нагадав, що минулого року депутати прийняли закон, який гарантує збільшення фінансування науки в розмірі 1,7% ВВП до 2020 року. Але в цьому році фінансування склало всього 0,18% ВВП. У цифрах це склало на всю науку України близько 100 млн євро. В Європі така сума – бюджет університету середньої руки.
Досі наука в країні фінансується за залишковим принципом, розповіла виконавчий директор Українського наукового клубу Наталія Шульга. Це безпосередньо впливає на виїзд наукових співробітників за кордон – тільки за кілька останніх років країну покинули близько 20 тис. дослідників. Якщо раніше виїжджали кандидати і доктори наук, то зараз “вимивання” наукової інтелігенції, яка могла б стати в майбутньому висококваліфікованими вченими, відбувається ще на рівні магістрів, каже експерт. “Ще 10 років тому ми попереджали, що якщо до науки і самих вчених так будуть ставитися, то ми отримаємо “дірку поколінь”. Це означає, що з 25 до 50 років у нас не буде гідних дослідників. Просто нікому буде навчати студентів тому, як проводити якісні дослідження”, – підкреслила Шульга.
За оцінками заступника голови парламентського комітету з питань науки і освіти Олексія Скрипника (“Самопоміч”), практично весь науковий потенціал вже втрачено, а українська наука ще тримається на “жменьці вчених, які працюють всупереч усьому”, які самостійно шукають собі гранти на дослідження. Для країни був би корисний в цьому питанні досвід Естонії, Польщі, вважає Скрипник. Серед його плюсів – створення так званих центрів концентрації зусиль. Роль держави була б у відкритті високотехнологічних лабораторій, а бізнес міг би запускати підприємства, які вже б випускали продукцію на основі розробок цих центрів наук. “Є в чорних дірах таке поняття, як горизонт, коли ви в нього потрапите, то за рамки цієї чорної діри ви вже вийти не зможете. Ось таке зараз у нас з наукою – вона ще існує, але для держави вона – тягар”, – констатував депутат.
Незважаючи на це деякі вчені все-таки повертаються після тривалої міграції в країну. Сама Наталя Шульга – біолог, після фінансових труднощів і безперспективності розвитку як ученого на початку 90-х пішла зі свого рідного Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. У 1992 році вона переїхала в Рочестер (США) проводити дослідження і залишилася на 13 років, домігшись великих результатів у своїй кар’єрі. Вже після Помаранчевої революції вона усвідомлено вирішила повернутися в Україну і спробувати реформувати сферу науки. Швидкого результату досягти не вдалося. Скажімо, закон про науку та наукову діяльність, які довго лобіювався багатьма вченими, був прийнятий тільки в минулому році. А запуск роботи інструментів, які мали зупинити стагнацію, наприклад, Національний фонд досліджень, досі блокується, тому працювати з початку 2017 року, як це передбачено прийнятим законом, він не почне. Є і внутрішній опір в науковому середовищі. Борис Гриньов вважає, що всім реформам у цій сфері чинять опір з боку багатьох літніх вчених. За його словами, вони задоволені своєю позицією і “вартують свій город”. “А молодь – романтики, їм бракує прагматичного підходу в питанні відстоювання своїх інтересів і прав”, – вважає Гриньов.
Подібне “топтання на місці” не буде стимулювати вчених, які виїхали раніше, повертатися в Україну, такі приклади будуть поодинокими, каже Шульга. Наприклад, вона за цей час тричі намагалася відкрити сучасну лабораторію для досліджень в країні, навіть були знайдені грантові кошти. Але так нічого не вийшло – столичні чиновники не знайшли місця для будівництва такого центру. “Коли я повернулася в 2005-му із США, мої доходи зменшилися у 20 разів, зараз – в 40 разів. Ентузіасти від науки готові на те, що зарплата в Україні у них буде менша, ніж за кордоном. Але не в 40 разів, це точно”, – констатує Шульга.
Голова замість рук
Основними причинами добровільної міграції завжди виступають економічні фактори, всі інші – другорядні. Олексій Позняк зазначив, що якраз сплеск числа виїжджаючих з країни після 2014 року стався не стільки з початку військових дій, скільки через спад економіки і падіння курсу гривні. Та ж зарплата в Польщі або Чехії колись розглядалася українцями як недостатня. Зараз, після обвалу гривні зарплата в цих країнах вже здається багатьом пристойною, незважаючи на те, що вона там практично не зросла.
Виділити країни, куди найчастіше їдуть висококваліфіковані українці, важко. “На відміну від масової трудової міграції, де є явні країни-лідери, для інтелектуальної міграції це не проходить. Наші українці є практично в усіх розвинених країнах, скрізь потроху”, – заявив учений. У той же час серед сфер, представники яких найчастіше виїжджають на роботу за кордон, експерти називають ІТ, медицину і фармацевтику. “Їдуть в основному в країни Європи – Італію, Німеччиною, Бельгію та Австрії, а також в Ізраїль. Наприклад, якщо український лікар в центральних лікарнях країни може отримувати в кращому випадку 10 – 15 тис. гривень, то за кордоном він може розраховувати на зарплату і в 70 – 100 тис. гривень на місяць”, – розповідає керівник експертно-аналітичного центру Міжнародного кадрового порталу “HeadHunter Україна” Катерина Мащенко. За її словами, за останній час кількість пропозицій роботи від іноземних компаній збільшилася в півтора рази. Але з висококваліфікованими працівниками складніше – від них вимагають обов’язкового знання мови, підтверджений диплом і достатній досвід роботи. Мащенко підтверджує – якщо два роки тому в основному переїзд був пов’язаний з нестабільною політичною ситуацією і почуттям небезпеки, незахищеності, то сьогодні в якості причин знову лідирують низький рівень життя, зростання цін та інфляція. І тільки потім українці розглядають переїзд заради кар’єрного зростання та участі у міжнародних проектах.
Кожен шостий українець думає про переїзд на роботу за кордон, розповідає HR-експерт Тетяна Пашкіна порталу rabota.ua. Водночас з усіх бажаючих тільки одиниці виїдуть за кордон на роботу. Особливо зараз почали міркувати знову про імміграцію все більше підприємців, а не наймані працівники. Цьому сприяє і легкість відкриття і ведення бізнесу, в чому Україні навіть сусідні держави “дадуть фору”. “Бажання переїхати у українців коливається хвилями. Наприклад, як тільки пройшли обшуки в IT-компаніях, відразу програмісти починають нишпорити очима в пошуках роботи в інших країнах. Якщо все тихо і спокійно, то у нас цифри залишаються на рівні 16-17% людей, які в принципі могли б виїхати. Але як тільки у нас починається розбрід і хитання, різко зростає інтерес до переїзду”, – повідомила Пашкіна. Хоча представник порталу з працевлаштування каже, що з понад 2 тис. вакансій в інші країни на їхньому порталі більшість складають робочі спеціальності.
Але Олександра Слободян розповіла про тенденції, що українців все більше за кордоном “розглядають не тільки як руки, але і бачать потенціал у застосуванні їхніх мізків”. За її словами, зараз і Євросоюз починає все активніше рекламувати і просувати так звану Блакитну карту – програму на полегшення міграції саме висококваліфікованих професіоналів.
Подібною можливістю скористався інженер-програміст Владислав, який проживає у Великобританії з кінця 2009 року. У цій країні в середині 2000-х діяла програма міграції висококваліфікованих фахівців, заснована на бальній системі. У 2008-му Владислав набрав необхідну кількість балів та отримав дозвіл на роботу. До того ж за цією ж програмою вже жив і працював у Великобританії його друг, який розповідав про життя там, а також підтримував Владислава. Ще працюючи в Україні, чоловік їздив у відрядження за кордон і до друзів за кордон. Побачена різниця в образі і рівні життя, підштовхнули його спробувати пожити в іншій країні. Цьому кроку сприяла і корупція, відсутність поваги до правил, законів і просто до оточуючих в українському суспільстві на той момент, розповідає він. На його думку, люди, які сподіваються на істотне зростання доходу при еміграції, будуть розчаровані.
“Для мене економічний фактор був у полі зору, але не був вирішальним, тут не повинно бути ніяких ілюзій. Можливо, з огляду на вищий рівень життя в іншій країні будуть більш доступні деякі речі. Як, наприклад, мобільні телефони на початку 90-х були доступні дуже обмеженій кількості людей в Україні, а зараз – у кожного. Але це не означає, що ми стали дуже заможно жити. До того ж ІТ-сфера дуже специфічна ще в тому плані що, наприклад, в 2000-х більшість працювали на іноземних замовників і отримували зарплати, наприклад, у п’ять разів вищі від середньої зарплати по країні. При переїзді в Європу зарплата ставала, наприклад, всього в 1,5 рази вищою від середньої місцевої, при цьому, природно, вартість життя набагато дорожчою”, – говорить інженер-програміст.
Поки що назад в Україну Владислав повертатися не збирається. Все те, від чого він виїжджав з країни, все ще повсюдно залишається в житті і українському суспільстві, вважає він.
Повністю вирішити проблему “витоку мізків” жодна країна не може вирішити. За словами Олексія Позняка, у перелік країн, які втрачають інтелектуальний капітал, входить і Великобританія. Наприклад, з США у них одна мова, але заробити в Штатах люди можуть більше. Тому після закінчення вузу частина англійців покидає рідну країну. Водночас поки Україна не для масової імміграції, ні для вузького кола інтелектуальної міграції не є привабливою країною.
Ірина Лопатіна
За матеріалами: РБК-Україна
Поділитися новиною
