649
Резолюція Радбезу щодо Ізраїлю: точка сидіння визначає точку зору
— Світ
Міжнародна дипломатія не може працювати за рахунок емоційних психозів окремих політиків. Якби Україна так само емоційно реагувала на факти не зовсім дружньої поведінки окремих представників дружнього Ізраїлю, то ми вже давно були б не дружніми країнами. Тому політики обох країн повинні проявити розсудливість і холоднокровність, не допустивши погіршення відносин між країнами і подавши сигнал своїм суспільствам.
Всі вихідні в соцмережах, а потім і в ЗМІ, кипіло бурхливе обговорення результатів голосування по резолюції Радбезу ООН щодо Ізраїлю. Зокрема, жорсткого засудження зазнала позиція України, яка разом з 14-ма іншими країнами Радбезу (з 15-и) проголосувала «за» заборону будівництва Ізраїлем поселень на окупованій палестинській території, включаючи Східний Єрусалим, за які роками йде війна.
При чому симпатії української громадської думки виявилися переважно на боці Ізраїлю – незважаючи навіть на те, що прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху демонстративно принизив прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, скасувавши його візит до Ізраїлю.
Аргументація захисників позиції Ізраїлю носить емоційний характер: голосування України називається зрадою, оскільки Ізраїль зовсім недавно проголосував «за» резолюцію, яка засуджує російську анексію українського Криму. До того ж, багато ізраїльтян активно підтримують українців у війні з РФ, приймають у себе на лікування українських бійців і здійснюють іншу гуманітарну діяльність.
Треба визнати, що зростанню критики позиції української сторони сприяла відсутність виразних пояснень Києва про мотиви голосування своєї делегації в Радбезі. При чому, навіть в самому уряді України не всі зрозуміли позицію української дипломатії – глава МВС Арсен Аваков закликав розглянути голосування України в ООН на засіданні Кабміну. Перші офіційні коментарі пішли тільки через два дні, пізно вночі в неділю. Так що інформаційна частина роботи дипломатів була провалена спочатку.
Між двох вогнів
З опублікованого повідомлення МЗС можна дізнатися, що Київ вважає текст резолюції “збалансованим” – оскільки документ закликає до прийняття необхідних для мирного врегулювання кроків як з ізраїльської, так і палестинської сторони: Ізраїль повинен припинити поселенську діяльність, а палестинська влада – вжити ефективних заходів боротьби з тероризмом.
Під сухим текстом офіційного коментаря варто розуміти, що Україна ніяк не могла проголосувати «проти» резолюції Радбезу, беззастережно підтримавши Ізраїль. Адже поселенська діяльність Ізраїлю суперечить міжнародному праву, ніхто в світі її не визнає. Порушити це правило, пішовши назустріч інтересам Ізраїлю – означає підірвати власну переговорну позицію по Криму і Донбасу.
Підтримати позицію Ізраїлю по резолюції – це стати єдиною країною, яка визнає можливість і законність одностороннього встановлення суверенітету над спірними територіями, на підставі військової сили і історичних претензій. І можна не сумніватися, що Росія моментально б використала це голосування як прецедент для виправдання власної окупації українських регіонів.
«Наша держава послідовно виступає за дотримання норм міжнародного права всіма і всюди, оскільки на власному прикладі відчула, до яких трагічних наслідків призводить його порушення», – заявили в МЗС.
Україна завжди дотримувалася цієї позиції, вона не була несподіванкою для ізраїльської сторони і результати голосування по резолюції, що давно знаходиться в Радбезі, були передбачувані. Очевидно, що з цієї ситуації навряд чи можна було знайти рішення, що задовольняє на 100% всі сторони. Тому заздалегідь проводилися двосторонні консультації з ізраїльськими політиками, а остаточний текст резолюції був пом’якшений і містить повтор багатьох вже прийнятих Радою безпеки документів. Мало того, українська делегація доклала чимало зусиль для того, щоб перенести дату розгляду резолюції. Але категорично проти цього виступили США.
Чому ж тоді Україна хоча б не «утрималася» при голосуванні – найпоширеніший аргумент критиків дій Києва в ході обговорень.
Версій тут кілька. По-перше, ходять чутки (підтвердження не отримано) про те, що Петру Порошенку нібито дзвонив Джо Байден щодо необхідності позитивного голосування Києвом. Правда, враховуючи, що через пару тижнів його вже не буде в Білому домі, то навряд чи прохання навіть такого високопоставленого друга України вважалася б обов’язковим до виконання.
Друга позиція – невизначеність не стикується з діями самої України по деокупації Криму і окремих районів Донбасу, свідчила б про непослідовність Києва.
І нарешті, «стриманість» України Ізраїлю все одно б у цій ситуації не допомогла (14:1 або 13:2 – ніякої різниці). Але Київ втратив би в подальшому підтримку в ООН країн арабського світу. Це як мінімум 57 голосів (кількість членів в Організації ісламського співробітництва) на підтримку України, а за ним – і арабські ринки для збуту української продукції, яка втратила ринок російський.
Отже за двох неприємних для себе сценаріїв розвитку ситуації Київ обрав найменш, в тому числі і матеріально, збитковий.
До чого призведе принцип “взаємності”
Будемо відвертими – адже і держава Ізраїль, керуючись своїми національними інтересами, теж далеко не завжди була такою бездоганною в підтримці України, як демонструє останнім часом. Наприклад, тільки в ООН за останні 2 роки (2014 року – 2016 рр) з 7 «українських» резолюцій Ізраїль підтримав Україну тільки в одній, останній:
1. Resolution on Territorial Integrity of Ukraine (A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року) – Ізраїль не брав участі в голосуванні.
2. JS on HR situation in Crimea 2015 – не брав участі в голосуванні.
3. HRC Resolution Cooperation and assistance to Ukraine in the field of human rights – не брав участі в голосуванні.
4. HRC Resolution Cooperation and assistance to Ukraine in the field of human rights – не брав участі в голосуванні.
5. HRC Resolution 2016 – не брав участі в голосуванні.
6. Resolution on Situation of Human Rights in the Autonomous Republic of Crimea and the city of Sevastopol (Ukraine) – голосував «ЗА» 15 листопада 2016 і 19 грудня 2016.
2. JS on HR situation in Crimea 2015 – не брав участі в голосуванні.
3. HRC Resolution Cooperation and assistance to Ukraine in the field of human rights – не брав участі в голосуванні.
4. HRC Resolution Cooperation and assistance to Ukraine in the field of human rights – не брав участі в голосуванні.
5. HRC Resolution 2016 – не брав участі в голосуванні.
6. Resolution on Situation of Human Rights in the Autonomous Republic of Crimea and the city of Sevastopol (Ukraine) – голосував «ЗА» 15 листопада 2016 і 19 грудня 2016.
А можна ще згадати і гучний виступ президента Ізраїлю Рувена Рівліна, який з трибуни Верховної Ради звинуватив ОУН в причетності до Голокосту.
І як в листопаді з Кнесету зникла, після дзвінка Путіна Нетаньяху, резолюція по Голодомору. Київ ці ексцеси «проковтнув», розуміючи (хоча і не розділяючи) мотивацію Ізраїлю.
І що Ізраїль на прохання Москви відмовився продавати «безпілотники» Україні, мотивуючи відмову бажанням не псувати відносини з жодною зі сторін. А сам Нетаньяху постійно літає в Росію до Путіна, оскільки це відповідає інтересам Ізраїлю. “Нетаньяху часто їздить останнім часом до Росії і багато спілкувався з президентом Росії телефоном. Абсолютно справедливо – Росія країна, з якою обов’язково треба вміти будувати міцні відносини. Але при цьому кожен раз в міжнародних організаціях Росія голосує проти Ізраїлю. Так сталося і цього разу. І що робить Нетаньяху? Скасовує запланований на цей тиждень візит прем’єр-міністра України до Ізраїлю!
Це означає, що за антиізраїльське голосування в РБ ООН Нетаньяху планує зіпсувати відносини і з Росією? З усіма країнами, які голосували проти Ізраїлю? Або ж він показує силу лише проти тих, хто йому здається слабким», – заявила колишня міністр закордонних справ Ізраїлю Ціпі Лівні, коментуючи дії Нетаньяху.
І ніколи з цього приводу ні слова обурення від Києва чутно не було.
«Міжнародна дипломатія не може працювати за рахунок емоційних психозів окремих політиків. Якби Україна так само емоційно реагувала на факти не зовсім дружньої поведінки окремих представників дружнього Ізраїлю, то ми вже давно були б недружніми країнами. Тому політики обох країн повинні проявити розсудливість і холоднокровність, не допустивши погіршення відносин між країнами і подавши сигнал своїм суспільствам», – сказав LB.ua високопоставлений український дипломат.
Піар на резолюції
Гостра реакція Беньяміна Нетаньяху на голосування в Радбезі називається в повідомленні МЗС України надмірно «емоційною». І, судячи з поточного розвитку ситуації, глава уряду Ізраїлю Нетаньяху взяв курс на загострення конфлікту.
Так, відразу після голосування прем’єр-міністр викликав в Тель-Авів на консультації послів усіх 14 країн, які проголосували «за» резолюцію. А з Сенегалу і Нової Зеландії (автори резолюції) послів взагалі відкликав, зустрічі з керівництвом Сенегалу скасував і зупинив дію всіх програм з надання допомоги цій країні.
Потім Нетаньяху заборонив членам кабінету міністрів відвідувати країни, які проголосували за антиізраїльську резолюцію в Раді безпеки ООН, а також заборонив зустрічатися з колегами з цих країн. Заборона поширюється на Росію, Україну, Великобританію, Іспанію і Японію.
Крім того, на засіданні військово-політичного кабінету Нетаньяху повідомив, що він скасує переговори з прем’єр-міністром Великобританії Терезою Мей, з якої мав намір зустрітися під час економічного форуму в Давосі.
Обіцяє Ізраїль переглянути своє ставлення і до ООН.
Очевидно, на таку ескалацію ситуації Нетаньяху не пішов би, якби не отримав запевнення у цілковитій підтримці від майбутньої адміністрації США. «Що стосується ООН, все зміниться – після 20 січня», – написав обраний президент США Дональд Трамп в Твіттері відразу після прийняття резолюції.
А один з найбільш впливових американських сенаторів-республіканців Тед Круз запевнив прем’єр-міністра Ізраїлю в “сильній підтримці в Конгресі”. Він також додав, що разом з сенатором Ліндсі Грехем і Дональдом Трампом вони будуть разом працювати над тим, щоб “значно скоротити або зовсім ліквідувати американське фінансування ООН, а також серйозно переглянути фінансову підтримку для тих держав, які підтримали цю резолюцію”.
Мало того, є підстави вважати, що у емоційності Нетаньяху, яка межує на грані істерики, є і раціональне пояснення.
По-перше, таким чином виконуючий ще й обов’язки глави МЗС Ізраїлю Нетаньяху перекладає провину свого дипломатичного проколу на країни, що голосували (в тому числі і на Україну).
А по-друге, відкрито копаючи Обаму в кінці його президентського терміну за резолюцію, яка вважається своєрідною помстою демократів, які йдуть з Білого дому Ізраїлю і особисто Нетаньяху за провал миротворчості Барака Обами на близькосхідному напрямку, Нетаньяху тим самим заробляє додаткові очки в очах Трампа, який зайде в Білий дім вже в наступному місяці на наступні 4 роки.
«#зрада» чи «#перемога»
Гостра реакція ізраїльської влади на резолюцію запустила вірус чергової «зради» в українське суспільство. Образа ізраїльтян, а також друзів Ізраїлю в Україні зрозуміла. І з точки зору інтересів своєї країни ізраїльтяни вчиняють логічно, виправдовуючи жорсткі дії до України і критикуючи дії офіційного Києва.
Ось тільки українцям треба розуміти, що в України теж, як і в Ізраїлю, є свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами іншої, нехай і дуже дружньої країни.
Відносини між Україною та Ізраїлем не повинні закінчуватися на резолюції – і 25 років дипломатичних відносин між країнами (ювілей якраз випадає на 26 грудня) тільки зайве тому підтвердження. І в інтересах майбутнього країн цю дипломатичну розбіжність не загострювати, а залишити там, де вона виникла – в дипломатичних анналах. Хоча можна не сумніватися, що бажаючих роздути непорозуміння до космічних висот буде більш ніж достатньо – при чому, з різних сторін. Адже кожен гравець в цій історії дивиться з дзвіниці своєї столиці.
Ігор Соловей
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
