980
Команданте, комунізм і СРСР: як жилося Кубі до і після революції
— Світ
Одного разу Фіделю подарували галапагоську черепаху, він запитав, як довго вона живе. “400 років”, – відповіли йому. Команданте пожартував: “Ось так завжди з домашніми тваринами – тільки до них звикнеш, вони вмирають у тебе на руках”
Кубінскій анекдот
Кубінскій анекдот
Не так важлива революція, як те, що йде слідом за нею
Складається враження, що суперечки навколо того, коли ж Куба дійсно розцвіла – до революції Кастро чи після – почали точитися ще до заселення цього острова. Є два типи людей – одні захоплюються революційною романтикою Острова Свободи, інші ж ставляться до даного випадку соціалізму дуже насторожено, власне як і до головних його кубинських ідеологів.
Революція – це, звичайно ж, класно: був режим Фульхенсіо Батісти, президента, який, відверто кажучи, засидівся на своїй посаді, і режим якого тоді цілком патронувала Америка, а потім все різко змінилося – свобода, комунізм, СРСР.
Але мало хто згадує про те, що до 1959 Куба була однією з найрозвиненіших республік Латинської Америки. Це був ще один Лас-Вегас, тільки трохи південніший – в 30-х роках американці валом їздили туди відпочивати з однієї простої причини: в США тоді був сухий закон.
До того ж кубинський песо в період з 1915-го по 1959-й був єдиною в світі валютою, яка найменше знецінилася в порівнянні з американським доларом – всього лише на один цент. А ще Куба – перша в світі країна, яка відкрила свою радіостанцію, перша в Латинській Америці держава, яка на законодавчому рівні закріпила мінімальну зарплату і 8-годинний робочий день. А ще колись так званий Острів Свободи мав найбільш прогресивну конституцію в регіоні – вже в 1940 році вона закріпила те, що закріпили багато розвинених країн тільки десятиліття по тому – рівність статей. І це ми не говоримо про першість в обсязі електрифікації, в медичному обслуговуванні та якості дорожнього покриття.
Але грянула революція. Хай живе націоналізація всього, що тільки можна собі уявити – підприємств, сільського господарства, та що там говорити – за ремонт в будинках громадян зараз досі відповідає держава. А ще є картки, за якими населення отримує пайки досі.
До розпаду СРСР – головного товариша Куби, на гроші якого жила вся країна дуже довгий час, жилося ще нормально. Але потім прийшов голод, тому що економічна блокада з боку США і відсутність фінансової допомоги – це не жарти, так само як і п’ять яєць на місяць за продовольчими кубинськими картками в 90-х.
І це все в країні, де клімат дозволяє вирощувати практично все. Так трапляється, коли лідер революції сповнений комуністичного азарту. Але мало вчинити державний переворот, потрібно ще придумати, що робити після цього.
Острів Свободи виявився не таким вже й вільним
Населення залежить від держави практично в усьому, а безкоштовна медицина, якою так полюбляють хвалитися кубинці, здається не такою вже і просунутою на тлі обшарпаних лікарень і тотальної відсутності сучасного медичного обладнання.
Житло – це особливий пункт. Воно теж безкоштовне – заходь і живи. Наприклад, деякі кубинці живуть ось так.
Зате не страждають іпотекою, як ти.
Виїхати з Куби можна тільки за наявністю виїзної візи, а з часів початку “процвітання” комунізму звідти втекло майже 1,2 млн осіб.
Добре, що мобільний зв’язок і інтернет є. Але зараз все одно мало хто з кубинців може собі це дозволити.
Головне підживлення режиму – концентраційні табори і пропаганда
Як відомо, каральні табори – це головне джерело підтримки комуністичного режиму.
І на Кубі справи йшли зовсім погано – за процентним співвідношенням політв’язнів Кастро і Че Гевара перевершили навіть Сталіна.
І коли у тебе наступного разу виникне бажання натягнути на себе майку із зображенням Че Гевари, згадай про ці цифри: загалом, 85000 – така кількість жертв режиму Кастро майже за всю історію кубинського комунізму.
Так, на Кубі зараз вже немає розстрілів, поки що вистачає пропаганди. Але ніхто не відміняв величезну кількість політичних в’язнів – тільки в одному Гуантанамо є 94 кубинські в’язниці.
Фідель Кастро помер 26 листопада 2016 року. Хтось згадує його як мудрого правителя, а хтось – як жорстокого диктатора. Революція на Кубі – одна з найбільш значущих подій 20 століття, яка спричинила тісну співпрацю з СРСР, що мало не вилилася в ядерну війну. Здавалося б, мета державного перевороту спочатку була непоганою – позбутися корумпованого президента, який дозволив встановлювати американській мафії свої порядки на Кубі. Але, як виявилося, не так важливий сам факт революції, як те, що сталося після – тотальна бідність населення, тоталітарний режим, репресії і голод.
За матеріалами: businessviews
Поділитися новиною
