1313
Топ-менеджер глобальної компанії Luxoft: «Один український розробник за ефективністю дорівнює трьом індусам»
— Казна та Політика
Сьогодні українська ІТ-галузь – одна з найбільш обговорюваних у країні. Стартапи привертають до себе дедалі більше уваги – так, проект Looksery було продано за рекордні для України $150 млн американському месенджеру Snapchat. Незважаючи на це, основну цінність складають саме великі міжнародні компанії, яких сьогодні часто називають аутсорсерами: тільки в п’ятірці найбільших компаній – Epam, Luxoft, Ciklum, GlobalLogic і SoftServe – працюють приблизно 15000 людей. Вони приводять валюту у країну і створюють величезну кількість робочих місць.
Колишній керівник компанії Luxoft Ukraine (з 2006 до 2013 року), а нині віце-президент із глобальних центрів розробки Luxoft, Дмитро Кушнір запевняє: найбільші українські компанії вже не можна називати аутсорсерами. «У кожного є свій R&D центр, ми пропонуємо клієнтам повний цикл робіт», – зазначає Кушнір. За його словами, багато хто до кінця не усвідомлює користь західних компаній, які відкривають офіс в Україні. Зараз це єдина можливість для місцевих фахівців отримати досвід взаємодії з міжнародними клієнтами, глобальну експертизу й навички роботи з великими замовниками. У бесіді Кушнір розповів, як компанії рівня Luxoft сприяють розвитку стартапів, за рахунок чого Україна виграє в Індії й чому продовження обшуків може негативно позначитися на подальшому розвитку індустрії.
– На своїй новій посаді ви займаєтеся налагодженням стабільної та ефективної роботи в офісах у всьому світі. Де це робити найважче?
– Багато труднощів викликають, і це не секрет, країни на кшталт України та Росії. Особливо з огляду на останній конфлікт, який розгорівся у 2014-му. До того ж, є питання до інфраструктури в різних містах. Основні труднощі пов’язані з утриманням клієнтів, співробітників у ситуації збройного конфлікту між двома країнами. Але нам вдалося зберегти обсяги бізнесу й чисельність персоналу в цих країнах. В Україні є велика кількість талановитих інженерів і розробників. Це і стало причиною, через що ми, незважаючи на труднощі, активно набираємо персонал.
– Чому відкриваєте офіси в різних містах? Чи не простіше, як у Каліфорнії, зібрати всіх під одним дахом?
– Для Каліфорнії це дійсно простіше. Долина стала магнітом для професіоналів з усього світу, і всі вони стікаються саме в цей регіон. Але це фантастично дорого й доступно переважно продуктовим компаніям.
Ми ж працюємо за трохи іншою моделлю. У Європі, щоб стати великим, потрібно працювати в різних містах. Це часто зумовлено вимогою замовника – якщо він працює в конкретному регіоні, то хоче, щоб компанія-виконавець також мала представництво в конкретному місті. З іншого боку, зараз Київ трохи дорожчий, тому ми намагаємося залучати хлопців з інших міст.
– Є думка, що рівень освіти в Україні падає, і крім колишньої школи КПІ, нічого не залишилося. Ви щорічно набираєте десятки нових співробітників, зокрема й у регіональні офіси. Чи складно знайти людей і якщо так, то більше через брак професійних кадрів або велику конкуренцію?
– Так, КПІ зараз дійсно головна кузня кадрів. Ми навіть усередині компанії проводили оцінку, і «Політех» опинився попереду інших. Добре готують хлопців і дівчат у КНУ, НАУ. У країні була побудована сильна школа інженерів і розробників. Напрацювання Радянського Союзу все ще даються взнаки.
Якщо ж говорити про рівень освіти загалом, то він дійсно падає. Викладачі не отримують достатньої винагороди, тому йдуть, залишаючи замість себе або ентузіастів, або слабких фахівців. Очевидно, що це негативно позначається й на рівні освіти людини на виході.
Зараз допомагає змінювати ситуацію тільки престиж самої професії програміста. Вони отримують високу зарплату, мають можливість без проблем знайти роботу. Саме тому багато дітей ідуть навчатися на технічні спеціальності – інженерів, програмістів, розробників. Завдяки цьому великих проблем із пошуком кадрів немає.
– У США велика кількість людей в ІТ-компаніях – це не програмісти й розробники, а продавці, менеджери, HR тощо. Яке співвідношення у вас?
– Українські офіси займаються розробкою продуктів, тому здебільшого наші співробітники – це саме інженери й розробники, орієнтовно 85%. Людей, які продають, у нас не так багато. Понад 50% бізнесу – «сарафанне радіо» або рекомендації, велика частина замовників – постійні клієнти, які працюють із нами упродовж тривалого часу. Ми добре себе зарекомендували, і витрачати багато ресурсів на пошук нових клієнтів не доводиться.
– А як же головний аутсорсер світу – Індія? Кажуть, що Україні ще далеко до рівня другої найбільш населеної країни із сотнями тисяч айтішників?
– Насправді, зараз Індія – наш основний конкурент, з яким нам необхідно боротися. Щоправда, боротися необхідно за увагу клієнта. Український офіс вже отримав не одного клієнта, який залишився незадоволений співпрацею з індусами – дорого, довго й не якісно. Ми робимо це швидше й за прийнятні гроші. Вони беруть масштабом, але в реальності, один наш співробітник працює з такою ж ефективністю, як там три людини. Це вказує, наскільки велика різниця в якості. Ми беремо дорожче, але ми надаємо якісне рішення.
– Ви говорили про розробку власних продуктів. Про що мова?
– Один із напрямів, де ми зараз досить сильні – автомобільна галузь. Сьогодні автомобільним компаніям важко конкурувати тільки за рахунок ходової, двигуна або дизайну. Клієнта цікавить інше. Люди звертають дедалі більше уваги на внутрішні сервіси: карти й навігацію, з’єднання зі смартфоном, вбудовані служби, системи допомоги в керуванні автомобілем: складна електроніка з власним програмним забезпеченням. І це все ми робимо своїми силами. Одна з наших розробок – комп’ютерне бачення. Датчики збирають інформацію про реальну ситуацію на дорогах, накладають її на навігацію, а машина, проаналізувавши всі дані, допомагає прийняти оптимальне рішення щодо маршруту. Ми робили це не на замовлення, а з огляду на те, що нам до снаги запропонувати клієнтові вже готовий продукт. У підсумку, систему продали німцям.
Цього вдається досягти за рахунок доброго розуміння індустрії. Ми багато працювали з автомобільними брендами й почали самі розуміти, що можна запропонувати клієнтові. Так вийшло, що ми почали представляти власні ідеї. У підсумку, інвестувавши багато грошей у розробку і витративши на проект три роки, наші інженери показали власний продукт. Так само сьогодні в Україні роблять практично всі компанії, які чомусь називають аутсорсом. Ми експортоорієнтовані компанії, що створюють зокрема свої продукти.
– Подібні проекти вимагають грошей. Глобальний офіс не боїться інвестувати гроші у країну, на кордоні якої другий рік тривають бойові дії?Наприклад, Augmented Pixels довелося виїхати до США, щоб не втрачати клієнтів.
– Замовники дійсно почали боятися за зрив термінів, коли на Сході йшли серйозні бої. Багато клієнтів розміщують у нас критичні проекти, тому можливість відстрочення виконання замовлень навіть не згадували. Щоб не втрачати клієнтів, найважливіші замовлення було частково передано в інші країни. І втім, весь український бізнес вдалося утримати, клієнтів ми не втрачали, як і фахівців.
Зараз набагато простіше. Активні бойові дії закінчилися – і замовники легше йдуть на контакт, коли їхні проекти передають в українські офіси. Але поки складні, великі проекти заводити у країну все ще важко. R&D також повертається на колишній рівень багато в чому завдяки серйозному потенціалу країни. В Україні є кадри, здатні створювати чудові проекти, тому залучати гроші з головного офісу стає простіше.
– А як події останніх двох років впливають на співробітників? Багато хто просить перевести їх в інші країни?
– Найбільший пік був минулого, 2014-го року. Люди боялися війни та мобілізації. Частина співробітників зазначила, що готові поїхати в іншу країну, тільки б уберегти свої сім’ї від усього навколо. Це, до речі, про те, що людям важче переїжджати із сім’ями. Сучасне покоління досить мобільне й готове в будь-який момент виїхати. За попередніми даними, за рік із країни виїхало понад 5000 людей. З урахуванням того, що в ІТ-індустрії працюють 90 000 людей, цифра неприємно вражає.
Європа ж радісно всіх приймає. Вже зараз Євросоюзу бракує 900 000 співробітників у сфері ІТ. У нас офіси в усьому світі, і я чітко бачу, що в кожному регіоні попит на айтішників зростає. Конкуренція досить велика, і тому іноземні компанії легко виходять за межі своїх країн і хантять людей із тієї ж України. У нас багато кваліфікованих кадрів, людей охоче запрошують із нашої країни.
До того ж, необхідно розуміти, що є велика різниця в зарплатах. У Каліфорнії вам можуть запропонувати $120000 компенсації на рік, тоді як в Україні приблизно $30000.
– Але там дорожче жити…
– Жити там дійсно дорожче, але людина отримує чудові умови життя, може дозволити собі набагато більше, ніж тут. Вона може дати дітям кращу освіту, бути впевненою у своєму майбутньому. Що найгірше, зараз іноземні компанії дедалі активніше беруться переманювати українських ІТ-фахівців до себе, пропонуючи не тільки високі зарплати, але і кращі умови життя.
– Проблема українських ІТ-компаній не тільки в «добрій» Європі, але й бажанні співробітників попрацювати на себе. Вже не раз бачив, що українські стартапи запускають вихідці з Luxoft, Ciklum та інших компаній. Як ви ставитеся до того, що навчений вами співробітник покидає компанію?
– Насправді, це стандартний сценарій. У великих компаніях хлопці та дівчата отримують масу знань, працюють над складними проектами, набувають навичок співпраці і спілкування з міжнародними клієнтами. Тут вони напрацьовують досвід глобального рівня, чого не дасть жоден український виш. Більше того, ми постійно вчимо наших співробітників не тільки «писати код», але й підвищуємо їхню кваліфікацію в різних напрямах. Наприклад, ми вчимо їх інвестиційного банкінгу, роботи в автомобільній галузі. Це знання, які у країні можуть дати лише кілька компаній.
Люди отримують серйозну експертизу. І ті з них, у кого достатньо азарту та бажання стати самостійним підприємцем, охоче йдуть створювати свої проекти. Щоправда, часто буває таке, що в підсумку люди повертаються до нас назад. Як відомо, із сотні стартапів успішними стають одиниці.
– Незважаючи на низку переваг від перебування великих міжнародних компаній у країні, в Україні в них склався якийсь негативний імідж. Водночас стартапи, які здебільшого працюють за кордоном, стали місцевими героями. Як так вийшло?
– Не секрет, що імідж Кремнієвої Долини вийшов далеко за межі Штатів. Звичайно ж, це вражає, коли з гаражної команди виростає компанія з виторгом у сотні мільйонів щорічно. І це дійсно круто – нічого приховувати. Інша річ, що досягти подібного вдається лише малому числу команд. Увесь цей блиск перенісся і в Україну, де в молодих людей є бажання створювати свої дивовижні продукти. І в цьому немає нічого поганого.
Можливо, нам самим необхідно трохи більше про себе розповідати, показувати наші розробки. Для розуміння, зараз у Luxoft триває робота над 800 проектами. Тільки українські інженери й розробники ведуть дві сотні проектів. І кожен із них по-своєму цікавий. Та ж автомобільна галузь, банківський сектор.
Водночас, наша галузь активно сприяє створенню робочих місць в Україні. Великі міжнародні компанії, які відкривають свої аутсорс-офіси у країні, дають людям роботу й хорошу заробітну плату. А гроші люди витрачають саме в себе у країні, розвивається внутрішній ринок. Відкриття офісу спричинює зростання доходів партнерів, з якими ми працюємо. Ми використовуємо величезну кількість сервісів, інфраструктуру, за які платимо місцевим компаніям.
Втім, варто зазначити, що незважаючи на велику популярність стартапів, їм зараз у країні також нелегко. По-перше, немає законодавства, яке б захищало розробки наших хлопців всередині країни. Вони отримують патенти на технічний зразок, що нічого не означає. Доводиться їхати у США й отримувати повноцінні документи, які в разі чого дозволять захистити свої розробки.
По-друге, взагалі немає законодавства для видавання опціонів на акції співробітникам. Але ж для багатьох стартапів це основа роботи з професійними кадрами, які готові працювати за майбутній успіх. По-третє, якщо ви працюєте з залізом, кошмаром буде митниця. Спочатку необхідно завести компоненти, потім вивезти готовий продукт – це вимагає величезних зусиль. Нашій державі є над чим працювати. До того ж, ком’юніті, яке зібралося в цьому середовищі, готове допомогти.
– Держава чомусь відкладає цю саму роботу. Зараз якраз пік, бум стартапів. Здавалося б, саме час щось змінювати.
– Зараз у країні є низка галузевих асоціацій, кілька великих міжнародних ІТ-компаній, ініціативні групи. Всі працюють на те, щоб отримати підтримку з боку держави, міністерств, парламенту. Ми можемо більше вкладати сил в інформування представників державного апарату, що таке ІТ-галузь і який потенціал у неї є. Також для поліпшення ситуації необхідно залучати більше західних компаній, які принесуть свій глобальний досвід і знання. Польщі, наприклад, це сильно допомогло.
В останні кілька місяців в Україні відбулася низка обшуків у великих компаніях, серед яких той самий Luxoft. Причому, часто причини досить непрозорі, а методи – жорстокі. Реакція з боку держави незрозуміла, не кажучи вже про силові структури, які ці обшуки проводять. Якщо таке продовжиться, чи може настати момент, коли компанії рівня Luxoft почнуть іти з України?
– Кожен подібний обшук – дійсно сильний удар по репутації як України, так і конкретної компанії. Ми – велика міжнародна структура, і подібні дії викликають питання з боку клієнта, який розміщує тут критичні для себе проекти. Коли обшуки проходять таким нецивілізованим чином, це викликає побоювання. Й очевидно, що якщо подібне буде продовжуватися в такому ж дусі, компанії або почнуть втрачати клієнтів, або задумаються про перенесення розробки в інші країни. Допускати таке, очевидно, не хотілося б.
Розв’язати проблему можна досить просто – дотримуватися якогось «кодексу честі»: не виламувати двері, не блокувати роботу співробітників, не відбирати мобільні телефони. ІТ-галузь готова співпрацювати, надавати інформацію та документи. Єдине, чого ми вимагаємо, – щоб усе було на законних підставах і цивілізовано. Цього зараз сильно бракує.
Адже у країни дійсно великий потенціал. До 2013-го саме український офіс у Luxoft – найдинамічніший у розвитку, ми щороку зростали на 20–30%. Якщо держава зможе забезпечити стабільність і безпеку, вже в найближчі пару років ми можемо вирости удвічі. Як і вся індустрія.
Ілля Кабачинський
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
