2456
Кузні кадрів. Рейтинг українських вузів, що випускають найбільшу кількість топ-менеджерів
— Казна та Політика
Найкращі керівники в галузі фінансів виходять із КПІ-шних кібернетиків, вважає Владислав Рашкован, колишній фінансовий директор української “дочки” банку UniCredit, а нині – заступник глави Нацбанку. З менеджерськими якостями випускників факультету інформатики та обчислювальної техніки Національного технічного університету України (НТУУ) КПІ, з досвіду Рашкована, можуть посперечатися хіба що люди, які навчалися в Київській школі економіки, – навіть колишні студенти престижного Київського інституту міжнародних відносин у своєрідному рейтингу заступника глави НБУ котируються помітно нижче.
Досвід банкіра суб’єктивний, але він вірно відображає національну тенденцію: більшість топ-менеджерів у найбільших українських бізнес-структурах дійсно є випускниками НТУУ КПІ. Такі дані отримала міжнародна дослідницька компанія HayGroup, опитавши представників 226 фірм.
До четвірки лідерів увійшли ще три столичні інститути: Національний університет імені Тараса Шевченка, Київський національний економічний університет (КНЕУ) та Києво-Могилянська академія (НаУКМА).
Але, за даними опитування, на п’яти грандам наступають невеличкі молоді університети, які сповідують нову, більш гнучку філософію освіти і приділяють увагу не лише академічним дисциплінам, а й розвитку практичних навичок та презентації власних ідей. Це відповідає вимогам ринку, і навіть вузи-лідери вже відчули потребу в догоду їм змінити власні навчальні програми.
Кузня кадрів
Популярність КПІ пояснюється тим, що це один з кращих вузів країни, який готує фахівців для різних галузей економіки, пояснює Олена Меньшикова, керівник напрямку HR-інструментів HayGroup в Україні. Вона зазначає, що оскільки студенти там вивчають здебільшого точні науки, то, як правило, мають важливий для керівника аналітичний склад розуму і тип мислення. “Гуманітарні вузи тут поступаються”, – додає Олексій Комличенко, керуючий партнер компанії з підбору персоналу Talent Advisors.
Юрій Якименко, перший проректор Київського політеху, вважає: його вуз став кузнею управлінських кадрів через те, що вчитися тут складно. “Менше 70% студентів нашого університету, на жаль, доходять до випуску”, – говорить він. Ті, хто проходить цей шлях до кінця, володіє непоганими навичками виживання і здатністю до напруженої роботи.
На додачу, як зазначає Комличенко, співробітника з хорошою математичною базою можна навчити гуманітарним навичкам, а от навпаки – набагато складніше.
Конкурентні умови
Столичному політеху варто тримати руку на пульсі. З кожним роком компанії, за словами Меньшикової, в числі шкіл, з яких хотіли б отримати співробітників, все частіше згадують Могилянку та Український католицький університет (УКУ). При цьому популярність КПІ та КНЕУ практично не змінюється, а Київського національного університету ім. Шевченка – навіть падає.
Могилянка могла б виявитися і лідером рейтингу HayGroup, якби в ньому враховувалося не просто число топ-менеджерів з дипломом певного вузу в провідних українських компаніях, а їх співвідношення із загальною кількістю студентів даного навчального закладу. “Ми в порівнянні з гігантом КПІ – бутік, що пропонує якісну унікальну освіту: там – близько 40 тис. студентів, у нас – 3 тис.”, – говорить Валентин Королько, завкафедри зв’язків з громадськістю, психології та педагогіки Могилянки.
НТУУ КПІ закінчили 48 топ-менеджерів, що потрапили в опитування HayGroup, а Могилянку – 36.
Цифри близькі, що доводить: на ринку стає тісно, і вузи реально почали конкурувати, причому не тільки один з одним. Приміром, у київській компанії GoIT, яка займається навчанням програмістів і тестувальників, вважають, що отримати ці популярні спеціальності можна і без університету. “Ми знаходимо досвідчених менеджерів і програмістів, і вони навчають молодих перспективних хлопців. Так вони можуть стати керівниками проектів”, – пояснює Олександр Кузьменко, директор з продажу компанії.
Втім, подібні тенденції навряд чи стануть домінуючими. “Університет важливий. Навіть по розмові видно людину з вищою освітою”, – говорить Андрій Герус, виконавчий директор інвесткомпанії Concorde Capital.
Інша справа, що в бізнесі зростає попит не тільки на людей, які добре знають свою справу, але і тих, хто має якості успішного керівника.
“Зараз є попит на фахівців, які можуть працювати в непевних умовах”, – говорить Софія Опацька, декан Львівської бізнес-школи при УКУ. За її словами, криза триває вже сім років, і люди розуміють, що “нірвани не буде”, грошей немає, а тому потрібні ті, хто може знайти нестандартне рішення в будь-якій ситуації.
Міністр агрополітики Олексій Павленко, в минулому випускник НаУКМА, що працював на ключових посадах у великих компаніях, каже, що саме цьому його і навчили в університеті. “У Могилянці нас вчили бути універсальними солдатами, які вміють навчатися і брати на себе відповідальність”, – згадує чиновник.
Попрацювавши в різних бізнес-структурах, він оцінив те, що в рідному вузі не було обов’язкових відвідувань, але був присутній ключовий критерій – складений іспит. Це стимулювало до самостійності. “Списати в університеті було, звісно, можливо, але навіть запитати про це було соромно”, – говорить Павленко.
В результаті, коли йому надалі довелося працювати в західній компанії і вчитися на ступінь магістра бізнес-адміністрування (МВА), він не побачив відмінностей від того, до чого звик у Могилянці. І це допомагало вибудовувати кар’єру в умовах, коли у випускників інших вузів були хороші знання за фахом. “Вони добре розбиралися в бухгалтерії і подвійних проводках. Але коли справа доходила до комплексних нестандартних завдань, тут у наших випускників виходило краще”, – запевняє міністр.
За словами Королька, навіть сама система оцінки роботи в НаУКМА, що використовує прийняту на Заході освітню модель Liberal Arts Education, побудована так, щоб уникнути “начиток”: прийшов на семінар – отримав бал, активно брав участь – отримав ще, здав іспит – додав до загальної оцінки. До 30% предметів студенти обирають самостійно, формуючи програму під свої потреби. Таким чином людей мотивують досягати результату. Ця система навчання зараз лягла в основу реформи всієї системи освіти.
Таким шляхом тепер намагаються йти і в КПІ. За словами Якименка, у вузі прагнуть давати не лише технічну, а й правову та економічну підготовку. У магістратурі стала обов’язковою англійська мова, чого раніше не було. До 40% часу навчання в магістратурі – це самостійна творча робота, під час якої можна або трудитися над власним стартапом, або в компанії. Також КПІ, за прикладом інших вузів, дозволяє студентам вибирати дисципліни.
Ринок вимагає жертв
Подібна гнучкість – це спроби представників вищої школи підлаштуватися під вимоги ринку. Але поки жодному вузу не вдалося налагодити процес навчання так, щоб стабільно і масово випускати вже готових фахівців, здатних влитися в роботу прямо з університетської лави.
“Роботодавці сьогодні потребують більш ерудованого і готового до роботи випускника. Щоб його не потрібно було переучувати», – визнає Якименко.
Герус з Concorde Capital отримав спеціальність економічна кібернетика у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Але коли прийшов на своє перше місце роботи в один з найбільших банків країни, зрозумів: знань йому бракує, незважаючи на те, що він дуже непогано орієнтувався в економічних дисциплінах. “У банку довелося всьому вчитися практично з нуля”, – говорить він.
Пізніше Герус продовжив навчатися за кордоном, де зараз завершує навчання за програмою МВА. “З економікою [у мене] там проблем не було. А от з такими базовими для бізнесу речами, як безпосередні публічні презентації, ведення переговорів, міжкультурний бізнес, психологія управління та менеджменту було складніше”, – говорить він.
Схожий досвід пережив і Андрій Стельмащук, керуючий партнер юридичної фірми Василь Кисіль і партнери. У своїй альма-матер – Києво-Могилянській академії – він, як йому здавалося, отримав все необхідне. Перед роботою юрист пройшов спеціальний курс з податкового права. І був щасливий, що влаштувався на посаду, пов’язану з податками. Але його спіткало розчарування. “Те, що я побачив на практиці, значною мірою відрізнялося від вивченого”, – говорить Стельмащук.
Тепер він ратує за те, щоб в інститутському навчанні більше часу приділялося практичним навичкам. Таким, наприклад, як складання юридичних документів.
Всі юристи у Великобританії проходять подібний курс і не можуть отримати диплом без цього. “У мене на освоєння цієї навички після університету пішло близько двох років”, – ділиться своїм досвідом Стельмащук.
Через те, що українські вищі навчальні заклади не дають вичерпних практичних знань, виникає ситуація, коли успіх залежить не тільки від отримання диплома авторитетного вітчизняного вузу, а й від здатності випускника добути відсутні вміння.
Так, Олексій Юдченко, менеджер з персоналу в Україні та Центральній Європі компанії Amadeus, провайдера рішень для індустрії туризму, починав своє навчання з невеликого приватного Київського славістичного університету. А відточував навички в Тихоокеанському університеті Azusa в США. Останнє місце навчання дозволило йому займати ключові посади у великих транснаціональних компаніях.
Він зазначає, що українські вузи відрізняються хорошим рівнем теоретичних знань, але в цілому випускникам доводиться добирати прості навички: як ставити завдання, як його уточнювати, як планувати роботу. Всьому цьому набагато краще навчають у західних університетах, говорить Юдченко.
Подібний досвід пережили багато сьогоднішніх топ-менеджерів. А це означає, що перед українськими вузами – велике поле для самовдосконалення. Додатковим стимулом для них могла б стати задача прорватися-таки в список 200 кращих університетів світу за версією британського видання Times Higher Education, – досі жодному представникові України це не вдавалося.
Потенціал для ривка у невеликих молодих ВНЗ, таких як УКУ, вищий. Адже старожилам на кшталт столичного політеху набагато складніше бути гнучкими. “Вони дають фундаментальні знання, у них хороші викладачі, але, як правило, і бюрократична структура у них серйозніша, через що мінятися складно”, – каже Єлизавета Максимець, фахівець з підбору персоналу аудиторської компанії EY.
Поки ж українським студентам потрібно шукати необхідні їм знання самостійно. Щоб, як каже Королько з НаУКМА, “бути не тільки фінансистом, але комунікатором, який зможе пояснити сенс і корисність того, що він робить, всім: співробітникам, споживачам і суспільству в цілому”.
Андрій Юхименко
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
