1056
Коротке вірменське замикання
— Світ
“Електричний” опір в Єревані зростає в міру зростання напруги і зниження сили влади
Формула «електричних» протестів у Єревані приблизно відповідає відомому закону Ома: вірменський опір приблизно дорівнює напрузі в суспільстві, розділеному на силу місцевої влади. До недавнього часу ланцюг цей не іскрив, перебуваючи в динамічній рівновазі, проте все змінилося на початку червня, коли напруга в ній різко підскочила. Причина тому – постійне підвищення значень напруги в суспільстві з одночасним зниженням сили державного апарату. Приводом же для значного стрибка напруги стало збільшити на 16 відсотків тарифи на світло.
«Електромережі Вірменії» (дочірня компанія російської «Інтер РАО»), користуючись своїм монопольним становищем на місцевому ринку, вимагала від уряду збільшити тарифи на 40 відсотків. Головних пояснень тому було два: майбутній ремонт Мецаморської АЕС, яка виробляє більше 35 відсотків всієї енергії в країні, а також 20-відсоткове зниження курсу місцевої валюти – драма, що різко підняло ціну на імпортний газ і мазут для вірменських ТЕЦ.
Теоретично, це рішення виглядає логічним: при підвищенні витрат генеруючих компаній повинні рости і тарифи. Це, що називається, текст, але в даному випадку важливий і контекст. А він якраз виглядає досить суперечливо. Місцеві активісти та блогери не раз звинувачували голову «Електромереж Вірменії» Євгена Бібіна в тому, що він веде неймовірно розкішний спосіб життя, погано узгоджується із заявами про те, що компанія переживає погані часи. Критики згадували нечувані зарплати і премії, дорогі будинки, автомобілі та авіаперельоти, а також необґрунтовано дорогі закупівлі. Правда це чи ні, ніхто точно не знає – офіційного розслідування не було, але люди, обурені черговим зростанням цін, схильні вірити.
Крім цього, всіх страшно обурила поведінка Бібіна, який майже демонстративно не з’явився на парламентські слухання з приводу необхідності підвищення тарифів. Якби він просто пояснив, що і чому відбувається, а також відповів на запитання депутатів про власні доходи, то акцій протесту, можливо, і не було б. Але гендиректор компанії, очевидно, вважав це зайвим, ніж роздосадував не тільки простих людей, а й багатьох депутатів.
Ну і третє: до компанії, що належить іноземцям-росіянам, і ними ж керованої, у частини вірменського суспільства є певна недовіра, сильно розігріте вбивством цілої вірменської родини російським солдатом в місті Гюмрі. Пасивність влади, яка не стала наполягати на видачі злочинця Єревану, лише погіршила ситуацію, створивши у багатьох враження, що президент Серж Саргсян і його оточення – лише слухняні маріонетки Москви.
Тут важливо відзначити ще дві обставини. По-перше, клан Сагрсяна, що складається з ветеранів Карабахської війни, який перебуває зараз при владі, в минулому був сильний і монолітний, викликаючи повагу у співгромадян. Зараз же його учасники з бравих і підтягнутих офіцерів перетворилися на жадібних і брезклий старців з сумнівними навичками в галузі управління економікою. Ні гордості, ні поваги, ні хоча б страху вони вже не викликають. По-друге, результати їх діяльності близькі до провальних. Розшарування суспільства на бідних і багатих досягло неймовірних величин, середній клас ледь жевріє, економічне становище небагатих верств – гірше, ніж коли б то не було. Крім того, їх одностороння орієнтація на Росію відштовхнула від Вірменії впливові діаспори в США і Франції, що поставило країну на межу міжнародної ізоляції.
Загалом, сила державної влади невблаганно знижувалася, напруга, навпаки, зростала, а останній його стрибок (відповідно до закону старовини Ома) призвів до перевантаження мережі і вибухоподібного зростання опору. Проспект Баграмяна в Єревані заіскрився мангалами демонстрантів.
Вихід тисяч демонстрантів на вулиці, їх розгін водометами і подальше повернення протестуючих у ще більших кількостях з барикадами викликав настільки сильні аналогією з подіями листопада 2013 в Києві, що викликав моментальне помутніння розуму відразу у двох дуже різних, але в той же час внутрішньо схожих категорій громадян, які проживають далеко від Єревану.
Слово «Майдан» наповнило виступи політичних коментаторів і прирівняних до них осіб в Москві та Києві майже одночасно. При цьому росіяни ватяною орієнтації тут же охрестили відбувається «кольоровою революцією», порадивши Саргсяну застосувати кулемети і «намотати кишки демонстрантів на гусениці танків», поки він не розділив долі Віктора «я легітимний» Януковича, а сама Вірменія, як перезрілий абрикос, не звалилася в жадібно простягнуті кістляві руки Барака Обами і його друзів з «гейропи».
Українські «експерти», здебільшого, «Майдан» оцінку подій поділяли, тільки, зрозуміло, в дзеркальній конотації. Мовляв, гордий вірменський народ повстав проти згнилі проросійського режиму і вже готовий приєднатися до сім’ї західних народів, з недовірою і відразою поглядають на московських агресорів, топчуть брудним, варварським чоботом древню землю волелюбною Вірменії.
Головним джерелом інформації для тих і інших були російські та українські ЗМІ, що мають дуже приблизне уявлення про те, що таке Вірменія, і що там взагалі відбувається. Недолік фактичних знань з лишком компенсувався політичними уподобаннями і уявленнями авторів про те, що саме діється під покровом сивого Арарату. Політ думки в таких випадках, як відомо, обмежений лише фантазією оратора.
Насправді ж, на превеликий жаль обох сторін, у Вірменії ніякої «кольорової революції» не відбувається. Місцеві жителі дійсно незадоволені зростанням цін на електрику. Серед них є праві, ліві, «голуби», «яструби», прихильники зближення з Росією і Заходом, але всіх їх ріднить одне: обурення цифрами в щомісячних платіжках. У численних записах в соцмережах вони, як заведені, по-російськи і по-англійськи пишуть, що Майдан їм не потрібен, політичних вимог зараз (поки) немає.
Російським «імперцям», які вже почали нагнітати антиармянську істерику в ЗМІ, має бути особливо прикро: їх навички з розпалювання ненависті, набили оскому у випадку з Україною, виявилися недоречними. До речі, в російських блогах вже звучать досить резонні заклики до керівництва Вірменії відключити мовлення російських каналів, щоб не зіпсувати нормальні відносини між народами криками телеклоунів щодо «майданної зарази, що перекинулася на Вірменію».
Кремль намагається зберігати нейтралітет, закликаючи сторони залагодити конфлікт миром. Однак перед ним стоїть серйозна дилема. З одного боку, можна щосили триматися за «свого» Саргсяна, оголосивши фактично весь вірменський народ «хунтою», зіпсувавши з ним стосунки так само, як це вже сталося з українцями. З іншого, можна дозволити розвиватися подіям своєю чергою, ризикуючи отримати президента, який піде на зближення Єревана із Заходом. Поки обраний перший варіант, але нервозність Москви зростає. Справа в тому, що для Володимира Путіна будь-який народний виступ проти чинної влади – справжній кошмар, який ні за що не повинен стати реальністю. Чи витримають у нього нерви, чи знайде він у собі сили не втручатися – дуже велике питання.
Об’єктивно для Росії зараз єдино вірна стратегія – це лише повне невтручання. Якщо навіть режим Саргсяна в результаті протестних акцій впаде, ймовірність приходу до влади в Єревані відверто антиросійських сил вкрай мала. Більшість жителів Вірменії усвідомлює, що присутність російської військової бази на її території – одна з небагатьох гарантій від поновлення війни з Азербайджаном за Нагірний Карабах. Враховуючи ту обставину, що азербайджанський військовий бюджет своїм обсягом зараз перевищує бюджет всієї Вірменії, результат такої війни був би очевидний. Крім того, Вірменія, незважаючи на численні розбіжності, традиційно була в непоганих стосунках з Росією, тому псувати їх просто так сенсу немає.
Інша справа, що будь-яка спроба вірмен серйозно зміцнити відносини з США і ЄС в Москві буде сприйнята як зрада, що спричинить санкції з боку все більш параноїдального Кремля. Виключати такий варіант повністю не можна, оскільки Володимир Путін, давно переселився в уявну дійсність, вже давно веде себе не раціонально, а відповідно до своїх страхів і інстинктів. До чого вони довели в українському випадку, всім добре відомо.
Втім, цілком можливо, що до цього не дійде. Влада вже пообіцяла переглянути своє рішення про підвищення тарифів. Питання лише в тому, чи не занадто пізно?
Іван Яковина
Фото: Armenianow.com
Фото: Armenianow.com
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
