1290
Сингапур може змінити призначення
— Світ
Визнаний найкращим місцем для бізнесу, Сингапур має шанс стати ще й найкращим для людей
З року в рік перше місце в рейтингу Doing Business (укладач – Світовий банк) займає Сингапур. У цьому місті-державі мають представництва філії іноземних компаній із загальним річним доходом $600 млрд. Там розташовані регіональні штаб-квартири нафтових компаній Exxon і Shell, автозаводу Toyota, а також низки компаній, що займають передові позиції в різних галузях, зокрема Pfizer, PayPal і Philips Electronics.
Водночас державні субсидії та податкові пільги залучають іноземні інвестиції в високотехнологічний сектор. Щорічно в Сингапурі створюються багато сотень стартапів. Сингапурська соціальна мережа Bubble Motion (нещодавно перейменована в Bubbly) зібрала понад 20 млн. користувачів протягом перших двох років – майже вдвічі більше, ніж Facebook або Twitter за аналогічний період. У числі її інвесторів такі впливові фірми з американської Кремнієвої долини, як Sequoia Capital, Northgate Capital і Comcast Ventures.
Згідно з розрахунками МВФ, по ВВП на душу населення Сингапур з 2011 року випереджає США, а до 2020-го вийде на п’яте місце в світі і буде поступатися лише Люксембургу, Катару, Норвегії та Швейцарії. Втім, це ще не означає, що самі сингапурці відчувають себе в своїй країні так само добре, як бізнес – місцевий та іноземний.
Майнова нерівність і нерівність доходів у Сингапурі – одні з найвищих серед розвинених країн. Жителі міста-держави працюють набагато більше, ніж жителі інших розвинутих країн (середньорічна кількість робочих годин найманого працівника на повній ставці становить 1406 годин у Німеччині, 1650 у Великобританії, 1704 в США, 1706 в Японії, 2193 в Кореї, а в Сингапурі – 2287 годин). Згідно з численними опитуваннями, майже три чверті иингапурців бояться захворіти, бо медицина в країні дуже дорога, а більше половини і зовсім були б раді емігрувати, якби у них була така можливість. За оцінками Світового банку, понад 300 тис. мингапурців вже виїхали за кордон (зараз в країні проживає 5,3 млн осіб).
23 березня в віці 91 року помер батько-засновник Сингапуру Лі Куан Ю. Понад 31 рік він керував країною на посаді прем’єр-міністра (з червня 1959 по листопад 1990-го), але і після цього зберігав контроль над державною владою, займаючи спеціально для нього створені пости старшого міністра і потім міністра-наставника. Саме він перетворив колишній колоніальний порт в «економічного тигра», але він же створив і зміцнив формально демократичну, а по суті автократичну систему, що підтримує монополію на владу заснованої ним партії «Народна дія» (ПНД).
Лі Куан Ю не раз зізнавався, що намагається вивести з сингапурців особливу породу людей. Втім, виходило в нього не цілком. «Якщо ти можеш вивести населення, яке добре освічене, належним чином виховане, тобі не доведеться часто користуватися батогом, бо люди вже натреновані. Це як з собаками. Ти виховуєш і тренуєш її змалечку. Вона знає, що пісяти і какати треба на вулиці, а не вдома. Ні, у нас суспільство не таке, – поділився він якось своїм розчаруванням. – Нам довелося виховувати дорослих собак, які навіть сьогодні спеціально мочаться в ліфтах».
З серпня 2004 року посаду прем’єр-міністра і пост лідера ПНД займає Лі Сяньлун – старший син Лі Куан Ю. Зараз йому 63 роки, але він відчуває різницю між тим часом, коли правив його батько, і нинішнім. Сингапурському істеблішменту, що міцно окопався, кидає виклик нове покоління, яке звикло до свободи самовираження в соціальних мережах. «Це інше покоління, інше суспільство, тому політика теж буде іншою, – сказав Лі Сяньлун в 2013 році кореспонденту газети Washington Post. – Ми повинні працювати більш відкрито». Тепер, коли Лі Сяньлун став старшим у сім’ї, він може підтвердити свої слова ділом.
До політичних змін готове і суспільство. Часом максимальної підтримки правлячого режиму були парламентські вибори в дуже далекому 1968 році, коли ПНД отримала 86,7% голосів. У 2011 році рівень підтримки ПНД знизився до 60,1%, і вже на наступних виборах, які мають пройти в травні 2016-го, її монополія може похитнутися.
Однак це не означає, що країну чекають якісь катаклізми. Сингапурці хоч і мають претензії до місцевого і іноземного бізнесу, однак зовсім не хочуть його відлякувати. А влада і бізнес в свою чергу не зацікавлені доводити ситуацію до масових протестів – їм вигідніше домовитися між собою про поступки пересічним жителям.
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
