Податкова реформа: європейський підхід для України


Податкова реформа: європейський підхід для України

Українська система державних фінансів що далі, то міцніше стоїть на рейках згубного замкнутого циклу, подальший рух траєкторією якого зрештою неминуче призведе до дефолту країни.

Уряд потребує колосальних фінансових ресурсів, проте мобілізує їх таким методом, який підриває його ж фінансову стійкість, провокуючи себе на подальші необдумані рішення, що і створює новий виток додаткових проблем для держфінансів і економіки в цілому.

Ситуація, в якій сьогодні опинилася Україна, важка не тільки для громадян, а й для уряду. Нинішній Кабінет міністрів є чи не першим урядом за останні 15 років, якому необхідно навчитися не лише витрачати, а ще й заробляти гроші.

До останнього багато членів уряду, судячи із пропозицій щодо балансування бюджету на 2015 рік, явно не готові ні професійно, ні ментально. Причина цього, найімовірніше, криється в тому, що в новій команді опинилося занадто багато вихідців із банківського та інвестиційного бізнесу, які мають великий досвід у тому, як управляти фінансовими потоками, але дуже слабо орієнтуються, як генерувати ці фінансові потоки.

Адже для того, щоб було що витрачати, необхідно це «щось» заробити. Створити оподатковуваний дохід може тільки бізнес і громадяни країни, тому логічно припустити, що уряд для збільшення доходів бюджету має створювати умови, які дадуть можливість збільшувати доходи населенню і покращувати фінансовий результат бізнесу.

Конструювання такої системи держфінансів, яка буде здатна абсорбувати фінансові ресурси з економіки, не підриваючи при цьому головних джерел цих доходів, – досить важке завдання. Проте уряд, який рветься до влади у такий нелегкий період, має усвідомлювати складність завдань, що стоять перед ним.

На жаль, ні старий, ні новий склад Кабінету міністрів поки що не продемонстрували цього. Відсутність чіткого бачення того, як в ідеалі має функціонувати система державних фінансів, призводить до хаотичності та фрагментарності дій влади.

З одного боку, очевидно, що уряду нині потрібні гроші у зв’язку зі зростанням фінансування оборони країни. Проте Кабінет міністрів не може не усвідомлювати, що навіть у разі припинення військових дій (а офіційно – дії режиму АТО в окремих регіонах країни), ця стаття витрат на довгі роки стане однією з найважливіших у бюджеті, при цьому постійно збільшуючись.

Тому фінансувати ці витрати шляхом тимчасового режиму «максимальної фіскальної мобілізації» не вдасться. Розтягнути такий режим на тривалий період також не можна, оскільки це остаточно знищить підприємницький сектор і доведе до точки кипіння все суспільство.

Очевидно, що уряду навіть у нинішніх умовах необхідно робити те ж, що й в умовах відсутності військової напруженості – формувати стійку базу доходів бюджету, тобто стимулювати розвиток бізнесу і забезпечувати зростання доходів населення. При цьому військові дії потрібно сприймати не як перешкоду для проведення реформ, а як каталізатор активізації змін.

Проте нинішній уряд, як і його попередники, не хоче заробляти гроші, генеруючи додаткові доходи платників податків. Замість цього, він уперто намагається механічно перекроїти податкову систему так, щоб перенаправити фінансові ресурси з будь-яких інших джерел. Безперечно, за такого підходу будь-які податкові ініціативи явно чи приховано будуть спрямовані на посилення фіскального тиску.

Це підтверджує ще одна «нова» реформа уряду. Окремі запропоновані ідеї містять конструктивний потенціал, однак модель податкової системи, яку хоче закласти уряд, не здатна забезпечити реалізацію найважливіших завдань, які стоять перед Україною.

Реформа виразно ставить за мету мобілізувати в бюджет якомога більше грошей найпростішим і найлегшим способом, тобто посилити фіскальний тиск на доходи населення, а також малий і середній бізнес.

Досвід європейських країн, котрі успішно впоралися з проблемами, які сьогодні актуальні для України, свідчить, що уряд у процесі податкової реформи рухається в неправильному напрямку.

Твердження про те, що європейський підхід до розв’язання таких проблем не годиться через особливу специфіку і тонкощі українського менталітету та економіки, є одним із найспекулятивніших аргументів тих чиновників, які не хочуть робити серйозні кроки. Насправді чимало країн проводили складні податкові реформи в не менш важкій ситуації. І це згодом призвело до того, що наразі вони значно вищі в розвитку, ніж Україна.

Керуючись досвідом таких країн, варто виділити три головні завдання, реалізація яких дасть позитивний результат для держави в цілому.

Створення сприятливих умов для розвитку бізнесу

Кожна європейська держава, яка бореться з економічною кризою, спрощує податкову систему для бізнесу. При цьому дуже рідко йдеться про механічне зниження ставок податків, адже це не дає гарантій того, що додаткові доходи підуть в економіку, а не на валютний ринок і далі в офшори.

Цей захід не може бути актуальним і для України, яка й без цього має одну з найнижчих ставок податку на прибуток у Європі. Більшість європейських країн для стимулювання розвитку бізнесу використовували спрощення податкового обліку та звітності, зменшення контактів face-to-face із чиновниками, зниження фіскального тиску на інвестиції (прискорений метод амортизації, податкові пільги для інновацій, поворотні податкові кредити), скорочення строку та спрощення процедури відшкодування ПДВ.

Особливу увагу в Євросоюзі приділяють малому бізнесу, який дає змогу абсорбувати значну частину людей, котрі втратили роботу у важких економічних умовах. У країнах ЄС домінує переконання, що стандартна система оподаткування (загальний режим оподаткування), яка передбачає складне податкове законодавство, створена для того, щоб контролювати масштабні компанії з високими оборотами і розгалуженою господарською діяльністю.

Застосовувати цей режим оподаткування до малих підприємств нерентабельно для держави навіть з економічного погляду. Незліченна кількість малих підприємств потребує величезної армії чиновників для контролю за сплатою податків. У зв’язку з цим до малих підприємств застосовують спрощені системи оподаткування, під якими мається на увазі передусім радикальне спрощення обліку та звітності.

У деяких країнах для малих підприємців податкову декларацію взагалі заповнюють самі працівники податкових органів. Варто зазначити: що ширший ареал застосування спрощеної системи оподаткування, то «рентабельнішою» й ефективнішою є податкова система держави.

Замість того, щоб перевіряти величезну кількість малих підприємців, які приносять «копійки» до бюджету, податкові органи концентруються на великих корпораціях, де обсяги агресивної мінімізації оподаткування справді дуже високі.

Очевидно, що для України завдання стимулювати підприємницьку діяльність є одним із головних пріоритетів. У нинішніх умовах створити робочі місця, збільшити доходи бюджету і приплив валюти в країну може виключно вітчизняний бізнес. Тому податкова реформа повинна максимально спростити умови для його розвитку.

Проте концентрація на зниженні кількості податків є кардинально неправильним підходом, який, схоже, запозичили у Грузії. Структура української економіки значно складніша, що передбачає різноманітніші об’єкти оподаткування, тому подальше скорочення податків призведе просто до втрат бюджету і жодним чином не стимулюватиме підприємницьку діяльність.

Уряду варто було б сконцентруватися на радикальному спрощенні обліку та звітності, формуванні безперебійного механізму відшкодування ПДВ та зниженні фіскального тиску на інвестиції. Реалізація цих завдань принесла б значно більше користі, ніж десятки бюджетних програм стимулювання економіки.

Створення соціально справедливої податкової системи

Переважна більшість європейських країн в умовах економічної кризи моментально перебудовувала податкові системи, щоб пом’якшити негативний вплив на найменш захищені верстви населення. Для цього розширювали розмір прожиткового мінімуму, не оподатковуваний прибутковим податком, вводили чи збільшували податкові знижки для сімей із дітьми, а також виводили з-під оподаткування соціальні витрати, зокрема на медичне забезпечення, витрати на навчання, на купівлю житла для молоді тощо.

Крім послаблення фіскального тиску на доходи найменш захищених верств населення, європейські країни часто знижували ставки ПДВ на групу соціальних товарів і послуг (харчування, ліки тощо). Логіка такої політики досить проста: необхідно захистити тих, хто найбільше постраждав від економічної кризи.

Проте в умовах жорстких бюджетних обмежень уряди не могли дозволити собі додаткові витрати, тому така соціальна політика компенсувалася посиленням оподаткування багатих верств населення. Зокрема, застосовували збільшення верхніх ставок прибуткового податку, введення разових податків на особливо високі доходи, підвищення ПДВ і акцизів на предмети розкоші.

Український уряд іде у зворотному напрямку. Його дії не просто неефективні, а навіть антисоціальні. В умовах стрибка інфляції Кабмін знижує соціальні витрати бюджету і посилює фіскальний тиск на найменш захищені верстви населення.

Така політика є або виявом боягузтва перед міццю українських олігархів, або банальним бажанням дістати їхню підтримку, або особливим занепокоєнням своїми доходами з боку міністрів і депутатів. Крім того, такі заходи матимуть різко виражений негативний макроекономічний ефект.

Зменшуючи у підсумку дохід населення, уряд різко знижує внутрішній попит на продукцію, виробником якої найчастіше є вітчизняні підприємці. Адже найменш захищені верстви населення, а за нинішніх обставин – уже й середній клас, орієнтується на ціновий фактор. Низькі ціни в умовах різкого обвалу національної валюти може запропонувати, безумовно, тільки місцевий виробник.

У цьому контексті податкова реформа має бути очищена від будь-яких додаткових заходів збільшення фіскального тиску на доходи найменш соціально захищених верств населення. Більше того, необхідно розширити можливості отримання соціальної податкової пільги, знизити ставки ПДВ на соціальні товари і продукти, ввести комплекс додаткових податкових пільг для громадян із низьким доходом, які мають малолітніх дітей.

Такі заходи зовсім не призведуть до зростання дефіциту бюджету, якщо уряд посилить оподаткування на доходи мільйонерів, а також предмети розкоші, які вони купують.

Децентралізація податкової системи

Посилення фінансової самостійності місцевих органів влади – найефективніший засіб проти сепаратистських тенденцій. Адже такі стимули створюють не так відмінності в менталітеті населення в різних куточках країни, як невдоволення тим, що гроші, зароблені в певному регіоні, крадуть/неефективно витрачають у столиці чи інших регіонах.

Очевидно, що якщо регіони матимуть достатній обсяг фінансових ресурсів у своєму розпорядженні, які вони можуть витрачати на власний розсуд, їхня лояльність до центральної влади суттєво зросте.

Незважаючи на високий рівень корупції місцевих органів влади, ефективність витрачання бюджетних грошей як мінімум не знизиться, хоча б через зменшення кількості ланок, через які вони проходять, перш ніж потрапити в економіку.

Крім того, необхідно створити стимули для місцевих органів влади, які забезпечать ефективнішу роботу зі збору податків. Наприклад, якщо податок на прибуток повністю сплачується до центрального бюджету країни, то місцевим керівникам усе одно, як працює підприємство, яке його сплачує.

Проте якщо вони отримуватимуть якийсь відсоток від цього податку до свого бюджету розвитку, місцева влада пильніше стежитиме за тим, щоб це підприємство заробляло більше грошей і не зловживало механізмами ухилення від їхньої сплати.

Криза як двигун прогресу

Безперечно, уряд працює сьогодні в надважких умовах, коли до економічної турбулентності додається постійна напружена ситуація у східних регіонах країни. Проте ці умови можна використовувати не тільки як прикриття для викачування грошей із населення і бізнесу, а й для якісного реформування держави.

Посилаючись на важку економічну ситуацію, можна не тільки урізувати соціальні витрати і посилювати фіскальний тиск на бізнес, а й скоротити бюрократичний апарат, демонополізувати ринки, провести дерегуляцію бізнесу, посилити боротьбу з агресивною мінімізацією оподаткування, змусити олігархів платити податки і звузити їхні можливості виведення капіталу за кордон.

Будучи особливо непопулярним, уряд має можливість реалізувати найменш популярні реформи. Очевидно, що гірше вже не стане, проте громадяни і бізнес хоча б розумітимуть, що труднощі, яких вони зазнають, дадуть змогу в середньостроковій перспективі поліпшити становище країни в цілому і їхнє зокрема.

Олексій Молдован

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Весь ринок:Казна та Політика
Все, що ми знаємо про:Кабмін
Рейтинг популярності матеріалу «Податкова реформа: європейський підхід для України» на Finance.UA - 2.7
В Контексті Finance.UA