Про надактуальну модернізацію


Про надактуальну модернізацію

1 грудня прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк та президент Європейського інвестиційного банку Вернер Хойєр підписали угоду про фінансування модернізації магістрального газопроводу «Уренгой — Помари — Ужгород». Ще 22 жовтня Кабмін розпорядився про залучення для цієї мети до 150 мільйонів євро з ЄІБ і до $200 мільйонів з Європейського банку реконструкції та розвитку. Ці кошти держава передасть операторові української газотранспортної системи компанії «Укртрансгаз» для реалізації проекту… у вигляді субкредиту «під 2% річних від обраної та неоплаченої суми». (Гадаю, необізнаним платникам податків слова в лапках слід було б детальніше пояснити). Як повідомлялося, ЄІБ у другій половині жовтня схвалив виділення цього кредиту. Рада директорів ЄБРР розгляне відповідне питання 10 грудня.

Чи не переборщив наш уряд у цей військовий час із інфраструктурними кредитами, кошти від яких легко закопуються в землю? Чи не буде проблем з їхнім поверненням? Мінфін на останньому засіданні Кабміну в нинішньому складі запропонував у зв’язку з девальвацією гривні збільшити розмір гранично допустимого держборгу на більш як 160 мільярдів гривень — до 968,3 мільярди. Тим часом лише наприкінці липня у зв’язку з тією самою девальвацією в українському парламенті було зареєстровано законопроект, що підвищував відповідний показник до 806,9 мільярдів гривень. І ось ми вже біля психологічного порогу в трильйон боргу. Однак що робити, якщо фактичний дефіцит державного бюджету України, як повідомляє веб-сайт Мінфіну, 2014 року очікується в сумі 88,3 мільярда, що на 28,9% більше граничного показника, передбаченого законом про держбюджет на поточний рік (68,564 млрд грн.).

На що підуть нові державні запозичення? Питання ефективного використання міжнародних кредитів є для нашої держави надзвичайно актуальним. Тоді як актуальність модернізації газопроводу «Уренгой — Помари — Ужгород» громадськості й експертному середовищу слід було б спочатку роз’яснити й обґрунтувати.

КОМЕНТАР

Олександр Нарбут, президент Київського інституту енергетичних досліджень:

— Питання використання нашої газотранспортної інфраструктури вирішується зовсім не так, як мало бути. І донори, і ми маємо бути впевнені в раціональності використання цих коштів й у їхній зворотності. Логіка цього процесу має будуватися інакше: спочатку визначається стратегія розвитку й використання системи, тобто ті її маршрути, які можуть бути максимально затребуваними. Після цього вже можна займатися процесом інвестування. А нинішній підхід до інвестування нагадує мені приказку про хорошу міну при поганій грі. «Укртрансгаз», який постійно запозичує якісь кошти (він вже набрав кредитів на мільярд гривень), буде за їх рахунок не модернізувати, а елементарно підтримувати працездатність системи, зокрема й для надійності постачань газу з Європи. Отже це фінансування, швидше за все, піде на внутрішні потреби компанії.

Щоправда, за керівництва нафтогазовою галуззю пана Бойка та його партнерів із бізнес-клубу імені Дмитра Фірташа, зокрема пана Бакуліна, «Укртрансгаз» дуже активно купував труби й складував їх для майбутньої реконструкції. Тепер вони мають іншу ціну, й, можливо, ці закупівлі треба якось виправдовувати. Тут ми бачимо, що логіка цього процесу залишається інерційною.

Насправді уряд та його керівництво демонструють свою прихильність інерційним сценаріям, а не інноваційним підходам. На сьогодні для України найактуальнішим напрямом справді є будівництво інфраструктури, інтегрованої з Європейським Союзом. Щоправда, дехто при цьому має на увазі переважно перемичку з Польщею. Проте тут я б не поспішав говорити, що це — дуже добре. Потрібно розбиратися, дивитися реальні економічні розрахунки.

Найбільший потенціал має реверсний маршрут (великий реверс) зі Словаччини. А можливості польської перемички мені здаються обмеженими. Досить сказати, що з LNG-термінала в польському Свіноустьї можна отримувати досить дорогий газ, якого там буде всього 5 мільярдів кубометрів на рік. Розраховувати лише на цей газ, мені здається, не зовсім правильно. Нашим польським партнерам вигідно пропонувати Україні дорогий газ зі Свиноустья, а самим докупати його на ринках Європи. Так, вони повертатимуть кошти, вкладені в розвиток своєї інфраструктури й підвищення рівня енергобезпеки, але для нас економічний резон є дещо сумнівним. Я думаю, що європейським банкам слід було б замислитися, на які цілі, врешті-решт, будуть використані їхні кредити.

Втім, я не виключаю, що в європейських банків або банкірів можуть бути якісь домовленості з Росією (про нарощування газового транзиту до Європи через територію України), про які ніхто не знає. Тоді було б доволі непогано, щоб про них дізналися й громадяни нашої країни, з кишені яких повертатимуться ці нові кредити. Адже наш прем’єр-міністр продовжує стверджувати, що і труба, і «Укртрансгаз» залишаться в державній власності. Відтак платити за кредити, швидше за все, доведеться українському платникові податків.

Віталій Княжанський

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Рейтинг популярності матеріалу «Про надактуальну модернізацію» на Finance.UA - 2.0
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.UA