29431
В Україні з'явився новий небезпечний соціальний клас - прекаріат
— Особисті фінанси
Киянка Олена Негрєєва після Інституту журналістики вже другий рік не може влаштуватися на довгострокову роботу з «білою» зарплатою. «Спершу влаштувалася редактором на продакшн, який знімав телешоу для одного українського телеканалу, – розповідає Олена. – Мене навіть офіційно працевлаштували, пообіцяли 5 тисяч гривень на місяць. Але коли проект підійшов до кінця, мені заплатили тільки 3 тисячі, зазначивши, що «для новачка цього і так достатньо». Потім з однокурсницею влаштувалася вже на другий продакшн. По телефону нам пообіцяли 8 тисяч гривень. Працювати довелося за трьох – за тиждень зйомок заїжджала додому тільки на кілька годин, щоб переодягнутися і прийняти душ, спала під час переїздів з локації на локацію. Через місяць, в день зарплати, нам сказали, що грошей немає і проект закривається. Дали по тисячі гривень замість обіцяних восьми і вказали на двері. І ось я знову в пошуку».
Історія Олени схожа на історії тисяч молодих українців, які вийшли у велике життя з дипломом в руках, проте змушені погоджуватися на будь-яку роботу за будь-які гроші і неофіційно. Соціологи вже заявили про утворення нового соціального, досить небезпечного прошарку, який за своєю чисельністю перевершує середній клас, – «прекаріату». У перекладі з латині precarium – ненадійна, нестабільна трудова зайнятість.
ВИТОКИ
Сьогодні середній клас як такий зникає. Типовий його представник виглядає приблизно так: живе в місті-мільйоннику, працює у великій корпорації (переважно у фінансовій сфері або IT-бізнесі), має квартиру і машину. За результатами соцдосліджень, цей прошарок сьогодні становить не більше 10% від усього населення. Тим часом, за даними Держкомстату, тільки за 2013 рік півмільйона українців втратили офіційну роботу. Куди ж вони поділися? Плавно перейшли в категорію «ненадійних» прекаріатівців з нестабільним і низьким заробітком, згодних влаштуватися навіть різноробочим, офіціантом, кухарем або водієм, незважаючи на свій вузівський диплом.
«Прекаріат – це суміш пролетаріату і середнього класу, – вважає історик Ярослав Грицак. – За наявності вищої освіти це середній клас, але за реальними обставинами цей прошарок схожий на пролетаріат. Це не просто клас, а клас-покоління. До нього в основному належать молоді люди, які тільки закінчили вузи. Вони прийшли до суспільного столу, де торт уже поділений, а їм тільки залишається підбирати крихти. Тому зараз діє формула: «Скажи, коли ти народився, а я скажу, яким бідним ти будеш». Чим пізніше людина народилася, тим вона бідніша». Слова експерта підтверджують і дані Державної служби зайнятості: 40% безробітних у країні – у віці до 35 років.
Під категорію прекаріату потрапляє і прошарок науковців, які перебиваються тимчасовими стипендіями. Це і фрілансери, що живуть на гонорари. У зоні ризику навіть ті, хто отримує зарплату в конвертах.
ЩО РОБИТИ
На думку соціологів, основна стратегія боротьби за поліпшення умов праці – організація профспілок та колективне відстоювання спільних інтересів. «Проте об’єднати людей, які опинилися в такій ситуації, проблематично, – говорить соціолог Володимир Іщенко. – Робочі на заводі бачать один одного щодня, спілкуються і довіряють – їм легко створити профспілку. А фрілансери не знають навіть імен один одного. Тому говорити про можливість створення таких профспілок поки зарано».
«За останнє десятиліття прекаріат з їх ненадійними умовами праці зріс у всьому світі, – каже Ярослав Грицак. – Це викликало низку протестів з боку найманих працівників і людей, змушених перебиватися тимчасовими заробітками. Дебют громадянського протесту стався в 2011 році на вулиці Уол-стріт в Нью-Йорку і триває по сьогоднішній день. Учасники «руху Окупай» закликають владу до збільшення кількості робочих місць, банківських реформ і відновлення економічної справедливості. Хвиля подібних протестів пройшла в Стамбулі, Ріо-де-Жанейро, Мадриді, Москві (протести на Болотній площі), а віднедавна – і в Києві».
«Прекаріат став рости на початку 90-х, коли масово закрилися інститути та заводи, – додає Володимир Іщенко. – Навіть якщо у людини зберігалася робота, то зарплата була мізерною. Ситуація трохи налагодилася після 2005 року, але після кризи 2008 року всі надії на стабільне майбутнє обвалилися. Глобальна тенденція веде до того, що довгострокові, високооплачувані роботи будуть зустрічатися все рідше. Ми спостерігаємо тотальне погіршення ситуації найманої праці. Тепер люди працюють більше, а заробляють менше. Тож слова Леніна «Вірною дорогою йдете, товариші!» звучать досить актуально і для нинішнього прекаріату».
Прекаріат в лицях: за три роки змінив п’ять робіт
«Три роки тому, відразу після закінчення лінгвістичного університету, я вирішив влаштуватися викладачем у мовну школу, – розповідає 23-річний киянин Віталій Крюков. – Після місяця пошуків мене взяли вчителем англійської мови в одну приватну київську школу. Але відразу сказали, що без досвіду роботи я не можу претендувати на офіційне працевлаштування, відповідні соціальні гарантії і «білу» зарплату. Мені довелося погодитися. Почалися трудові будні. Але замість того, щоб вчити людей мови, я перетворився на хлопчика на побігеньках: готував каву, ксерив документи, відповідав на дзвінки. Через два місяці мене звільнили під приводом: «Ви ще занадто недосвідчені, щоб працювати в нашій школі», а замість обіцяних 8000 гривень заплатили всього 2000! Я навіть нічого не міг довести, адже ніякого трудового договору не підписував.
Після того як мене кинули, я твердо вирішив змінити сферу діяльності. Оскільки я непогано готую, вирішив спробувати щастя в кухарській справі. В інтернеті знайшов безліч вакансій і через тиждень вже працював помічником кухаря в ресторані європейської кухні. Офіційне працевлаштування тут мені теж не світило. Але треба було заробляти гроші, тому я залишився. Перший місяць мене вчили робити заготовки, ставили мити посуд і чистити картоплю. Свої 2000 гривень отримав із запізненням на тиждень. Загалом, півроку я тільки й робив, що чистив картоплю і мив посуд. Наступним місцем роботи став ресторан японської кухні, куди я влаштувався сушистом. Пообіцяли зарплату вищу від попередньої, але і тут трудова книжка не згодилася.
«У нашій сфері занадто великий потік кадрів, щоб оформляти співробітників», – сказала мені директриса. Робота припала мені до душі, колектив підібрався хороший, але ставлення начальства було жахливе. Вони могли накричати матом, оштрафувати за розмову по телефону. Три місяці витримав і звільнився.
Потім був другий ресторан, нічим не кращий від попереднього. Слідом за ним ще один. І ось зараз мені 23 роки. У моєму столі лежить диплом. Я – професійний кухар і добре володію англійською мовою. І що мені з цим робити в орендованій квартирі без стабільної роботи? Після довгих роздумів я вирішив поїхати. Зараз оформляю документи на переїзд до родичів у Канаду».
За матеріалами: Сьогодні
Поділитися новиною