4221
На що впливають відсоткові ставки НБУ
— Валюта
10 червня Нацбанк України знизив свою облікову ставку – на 0,5%, з 7,5% до 7%. І, якщо ситуація в економіці збережеться, то ставка може падати і далі, говорить заступник голови НБУ Борис Приходько. Останній раз аналогічне зниження відбувалося в березні 2012-го, тоді ставка була знижена на 0.25%. Паралельно знизилася і ставка НБУ за кредитами овернайт (терміном не більше, ніж на один операційний день) під заставу держоблігацій.
Зниження ставок пояснив керівник НБУ Ігор Соркін:
“Протягом 2013 споживча інфляція в державі залишається на рівні, близькому до нуля, поліпшуються ринкові очікування, знижується вартість коштів, стабільно зростає депозитна база банківської системи, особливо в національній валюті.”
Відповідно, згідно регулятору, було прийнято рішення про зниження ставок з метою закріпити позитивні тенденції в монетарній сфері, дати банкам сигнал до зниження вартості кредитування та активізувати економічний розвиток.
Втім, оцінки наслідків цієї дії з боку учасників фінансового ринку дещо менш оптимістичні. Одні кажуть про зниження ставок як про певний сигналі ринку, інші згадують, що ставки по деяких кредитах все ж знизяться, так як їх іноді прив’язують до облікової ставки НБУ.
У той же час, у розвинених країнах процентні ставки Центрального банку є ключовим інструментом стимулювання економіки і зміни ліквідності фінансових ринків, що безпосередньо впливає, в тому числі, і на вартість кредитів. І ніяких сумнівів ці ефекти ні в кого не викликають. Чому ж в Україні все по-іншому?
Монетарна політика в теорії і в Україні
Як відомо, основним завданням монетарної політики є згладжування економічних циклів з метою досягнення стабільного і впевненого економічного зростання, стабільної динаміки цін і низького рівня безробіття. Досягається це за допомогою регулювання кількості грошей в економіці – якщо економічна активність падає і спостерігається рецесія, а інфляція низька, можна посилено накачувати економіку грошима, в протилежній ситуації – навпаки, стримувати зростання грошової маси.
Центральні банки по-різному підходять до безпосередніх інструментів монетарної політики. У деяких країнах використовується або використовувалося раніше пряме таргетування грошової маси. ЦБ ставить певну мету за обсягом грошової маси в кінці якогось періоду і нарощує або скорочує її до цього обсягу.
Дещо складніший, але і більш ефективний спосіб – таргетування процентних ставок. У цій ситуації ЦБ заявляє, що готовий надавати та брати кредити (як правило – короткострокові) від банків в необмежених кількостях по якійсь офіційно заявленій ставці. В результаті, відповідні процентні ставки на міжбанківському ринку, як правило, починають дуже близько відповідати офіційним ставками Центрального банку. Таким чином регулюється не кількість грошей в економіці, а напряму їх вартість, розмір же грошової маси починає підлаштовуватися під цю вартість.
Теоретично, в Україні також є офіційні ставки НБУ – облікова ставка, а також ставка овернайт, за якою НБУ може кредитувати банки. Однак, жодна з них не є аналогом того, що зазвичай розуміють під ставками ЦБ.
Облікова ставка взагалі є, більшою мірою, умовною. Виходячи з неї нараховується пеня при ряді порушень фінансових зобов’язань. Також до неї іноді прив’язують ті чи інші умови в договорах – наприклад, можуть прив’язати ставку по кредиту.
Ставка за кредитами овернайт від НБУ може використовуватися за призначенням на практиці. По ній НБУ кредитує ті банки, які на кінець банківського дня з якоїсь причини не відповідають регуляторним нормам і потребують додаткового фінансування. Однак, Нацбанк не бере кредитів по ній, а також обмежує обсяги видаваних коштів.
Відповідно, ставки НБУ не аналогічні ставками Центральних банків розвинених країн і серйозного впливу на економіку вони не роблять. Однак, це не означає, що НБУ не в змозі взагалі проводити монетарну політику – він може цілком активно оперувати на міжбанківському ринку (зрештою, саме так і роблять ЦБ, які таргетують грошову масу, а не процентні ставки).
Але тут в українському випадку виникає інша проблема – політика утримання фіксованого курсу.
Фіксований курс
З фіксованим курсом пов’язана так звана “трилема економічної політики”. Згідно з цим правилом, неможливо одночасно мати три речі: фіксований курс валюти, вільне переміщення капіталу через кордон і незалежну монетарну політику.
Дійсно, якщо у вас курс фіксований і ніхто не очікує, що він буде змінюватися, то з’являється можливість для заробітку на різниці в процентних ставках із зовнішніми ринками. Якщо ставки за кордоном вище, можна взяти кредит на місці і видати його закордонному банку – і навпаки у зворотній ситуації. Відповідно, гроші будуть перетікати в одну або в іншу сторону і в процесі будуть впливати на курс, який Центральному банку треба утримувати.
При цьому, Центральний банк утримує курс все тими ж операціями з грошовою масою – він або збільшує резерви шляхом купівлі валюти за допомогою емітованої національної валюти (чим збільшує місцеву грошову масу) або, навпаки, викидає резерви на ринок і викуповує за них місцеву валюту (чим зменшує грошову масу). Звичайно, ЦБ може компенсувати ці операції зменшуючи або збільшуючи грошову масу операціями на міжбанківському ринку, але тоді він буде збільшувати або зменшувати процентні ставки на ньому. Як не крути, а незалежної монетарної політики проводити не вийде, а значить, і стабілізуючі позитивні ефекти такої політики будуть відсутні.
Україна повною мірою відчула це на собі в передкризовий період 2005-2007 рр.. Саме затятим утриманням фіксованого курсу була викликана висока інфляція і дуже швидке зростання зовнішнього боргу, характерні для того періоду. У 2008 році це сильно посилило кризу.
Зараз високі девальваційні очікування, а також статус високоризикового позичальника України і, відповідно, українських компаній, обмежують дію трилеми і дають НБУ певну свободу дій в плані проведення монетарної політики. Однак, коли в майбутньому макроекономічна ситуація в країні устаканиться (втім, навряд чи це трапиться найближчим часом), проблема відсутності самостійної монетарної політики напевно знову проявить себе у всій красі. Власне, саме це і є основною причиною того, чому МВФ наполягає на відмові від фіксованого курсу гривні. Ціною уявної “стабільності національної валюти” фіксований курс призводить в середньостроковій перспективі до цілком реальної дестабілізації економіки.
_Павло Кухта_
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
