2040
Украина и Турция делят еду
— Аграрний ринок
У наступному році Україна планує підписати угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ) із Туреччиною. Як повідомив прем’єр-міністр Микола Азаров, переговори практично вийшли на фінішну пряму, проте все ще залишаються невирішеними проблеми, що стосуються ринку сільськогосподарської продукції. «Кожна з країн зараз думає, як краще захистити свій ринок після відкриття торговельних кордонів», — зізнається прем’єр.
За інформацією Держстату, у товарній структурі зовнішньої торгівлі експорт вітчизняної агропродукції до Туреччини становить 20% ($528 млн.) від всієї номенклатури товарів, які поставляються в цю країну. Незважаючи на те, що у грошовому вираженні турецький продовольчий імпорт становить $293 млн., у пайовому вираженні (в загальній структурі товарів) він займає ще більше — 26%. І директор інформаційно-консалтингової компанії «ПроАгро» Микола Верницький переконаний, що у разі створення ЗВТ з Туреччиною ніхто з вітчизняних експортерів не отримає істотних додаткових бонусів від відкриття цього ринку. «У той же час активізація турецьких компаній на нашому внутрішньому ринку може істотно похитнути позиції місцевих сільгоспвиробників», — зазначає експерт.
ЗЕРНОТРЕЙДЕРИ НЕЗАДОВОЛЕНІ ЦІНАМИ
Основні експортні позиції з України до Туреччини — це зерно, олійні культури і рослинні олії. У товарній структурі поставок продукції вітчизняного агропрому лідирує соняшникова олія — 37%. На другому місці насіння олійних культур (в основному, насіння соняшнику та ріпаку) — 29%. Замикають цю трійку зернові культури (пшениця, кукурудза, просо, овес тощо) — 15%.
При цьому, закуповуючи у нас сировину, сама Туреччина одночасно є великим її переробником і постачальником продукції на ринки інших країн. Зокрема, в 2011 та 2012 роках Туреччина займала перше місце за обсягами експорту борошна на світовий ринок. Її продукція поставлялася в більш ніж сто країн, при цьому головними покупцями були країни Близького Сходу та Північної Африки. У той же час українським борошномелам протягом багатьох років підкорити вершини зовнішніх ринків збуту так і не вдалося. Аналогічна ситуація складається також із продуктами переробки масложирової промисловості.
Микола Верницький припускає, що зона вільної торгівлі повинна змусити турків переглянути ввізне мито на імпорт сирої соняшникової олії. «Його доведеться або знизити, або скасувати. Хоча ще на початку цього року Туреччина, навпаки, підвищила мінімальне мито на імпорт рослинної олії на $36/т — до $522/т», — розповідає він. Згідно зі звітом аналітиків USDA, з імпортованих Туреччиною в 2012/13 маркетинговому році 700 тис. т соняшникової олії близько 30% поставила Україна.
У той же час аналітик Української аграрної асоціації Мар’ян Заблоцький вважає, що в питаннях відкриття харчового ринку Анкара не готова йти на поступки. Тому чекати зниження обмежувальних мит аграрним імпортерам найближчим часом не варто. А ось вимагати зустрічних заходів лібералізації від України турки можуть. І якщо вітчизняний уряд зважиться в рамках нової ЗВТ знизити або скасувати експортне мито на насіння олійних, то Туреччина відразу наростить поставки цієї сировини. Відповідно, в українських маслоекстракційних заводів з’явиться ще один серйозний конкурент із закупівлі насіння.
ОВОЧЕВИЙ ІМПОРТ ПОГУБИТЬ ТЕПЛИЦІ
Для України головну загрозу становить турецька плодоовочева продукція. З усієї номенклатури цих товарів претензій немає, мабуть, тільки до цитрусових, які в структурі турецького імпорту складають найбільшу частку в 39% (і то, з причини відсутності їх промислового вирощування на території України). Натомість до овочів питань предостатньо.
На сьогодні Туреччина забезпечує вітчизняний ринок 90–95% тепличних огірків і 70–75% помідорів. Для порівняння: за даними Інституту аграрної економіки, частка експорту у виробництві томатів всіма категоріями вітчизняних господарств становить всього 3,9%, огірків — 2,3%. Ослаблення митного контролю в рамках ЗВТ неминуче призведе до різкого зростання імпорту цих турецьких овочів. Керівники вітчизняних тепличних господарств стверджують, що після цього на внутрішньому ринку почнеться активний ціновий демпінг, і їм доведеться або закривати свої підприємства, або шукати нові ринки збуту для своєї продукції. З урахуванням торговельних відносин із Росією, що загострились, зробити їм це буде вкрай складно, оскільки на інших сусідніх ринках Туреччина теж лідирує.
Навіть у Крим, здатний виробляти високоякісну овочеву продукцію, завозиться дуже багато імпортних овочів. Перший заступник голови Радміну АРК Павло Бурлаков визнає, що місцева овочева продукція, вирощена в теплицях на півострові, неконкурентоспроможна за ціною в порівнянні з турецьким імпортом. «Ціни на газ не дозволяють вирощувати овочі з невисокою собівартістю», — уточнює він. Так, якщо в 2007 році 1 тис. куб. м газу коштувала 700 грн., то в 2012-му — понад 4000 грн. При цьому питання вирішення здешевлення ціни на природний газ знаходиться поза компетенцією Мінагропроду. За оцінками експертів, собівартість турецьких овочів, навіть з урахуванням транспортних і митних витрат, у результаті виявляється мінімум на 25–30% нижче. Саме через нижчі ціни українські торговельні мережі в осінньо-весняний сезон полюбляють працювати з турецькими постачальниками.
РИБА ПОПЛИВЛА ДО ЧУЖОГО БЕРЕГА
Відсутність офіційного міжнародного договору про спільний розвиток рибного господарства в Чорному морі після розвалу Радянського Союзу дозволила Туреччині поміняти правила гри на свою користь. За даними Food and Agriculture Organization (FAO), сьогодні саме ця країна є ключовим гравцем на рибному ринку причорноморського басейну, здійснюючи вилов 84% (560 тис. т) всіх промислових об’єктів у цьому морі. У той же час Україні наноситься доволі відчутна втрата — вітчизняним рибопромисловцям із загального річного улову в Чорному морі дістається всього лише близько 6% (40 тис. т).
Турецька влада прекрасно розуміє, що закріплювати законодавчо інтереси країн у сфері рибного господарства на рівні двосторонніх міжурядових угод і створювати спільно єдину правову базу для розвитку риболовецького сектора їм економічно невигідно. Успішно ігноруючи протягом багатьох років подібні пропозиції від країн- сусідок, турки не бажають обговорювати їх і в рамках поточних переговорів про створення зони вільної торгівлі з Україною.
На руку нашим сусідам грають діючі в Україні обмеження для внутрішніх рибопромисловців. Донедавна квоти на вилов чорноморської хамси (анчоуса), що займає в загальній структурі видобутку близько 18%, є величиною постійною та вкрай мізерною (всього 5 тис. т). А щорічний промисловий вилов шпрота (кільки) у Чорному морі для українських рибопромисловців не перевищував 50–70 тис. т на рік. І тільки в цьому році вченим з Сімферопольського Інституту біології південних морів (ІнБПМ) вдалося переконати вітчизняних чиновників скасувати внутрішні квоти на чорноморську хамсу. Але, як стверджує заступник директора ІнБПМ Олександр Болтачов, відвоювати у Туреччині рибний промисел у Чорному морі буде нелегко. «На кількох десятках старих риболовецьких суден, які залишилися в країні, конкурувати з потужним і добре організованим (більше 1,5 тис. кораблів) турецьким рибопромисловим флотом нереально», — додає він.
Світлана Попель
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
Також за темою
Незаконний експорт 28 тис. тонн кукурудзи до Малайзії на 202 млн грн — деталі
Як отримати 150 тис. доларів на підтримку середнього агробізнесу для агропідприємств (умови)
Посівна-2026 коштуватиме аграріям на 15% дорожче за минулорічну
Як може знизитись в сезоні 2026/27 валовий збір зерна — прогноз
Фермери ініціюють зміни до законодавства щодо 500 тисяч гектарів земель постійного користування
Чому держреєстратори відмовляють фермерам у реєстрації прав на землю попри рішення Верховного суду
