2517
Найвірніший союзник
— Аграрний ринок
Спільний переліт Володимира Путіна і Олександра Лукашенка в Калінінград під час навчань «Захід-2013» однозначно показав, що Росія і Білорусія залишаються союзниками (рівень військової інтеграції Москви і Мінська може дуже красномовно продемонструвати один факт: згідно спільним планам Генштабу ЗС двох країн, саме білоруська армія в разі початку бойових дій із заходу повинна буде забезпечити деблокування Калінінграда). Так що впору згадувати про слова Лукашенка, сказаних ним у травні минулого року: «Білорусь – найближчий і найвірінший союзник Росії. Так було, є і буде».
Абсолютно ясно, що ні Москва, ні Мінськ не хочуть, щоб «калійна криза», що вибухнула в кінці цього літа, переросла у довгострокове російсько-білоруське протистояння. І, судячи з усього, Лукашенко зміг отримати від Москви певні гарантії того, що йому не варто побоюватися недружнього поглинання найбільш вигідних активів білоруської промисловості (той же «Білоруськалій», НПЗ у Мозирі, інші підприємства нафтохімії). Москва ж напередодні настільки неприємного для неї вільнюського саміту «Східного партнерства» зуміла уникнути одночасної конфронтації з Києвом і Мінськом.
Ще до спільного польоту на військові навчання Путіна і Лукашенка Росія продемонструвала, що готова й далі економічно підтримувати Білорусію. Так, президент «Роснефти» Ігор Сєчін заявив, що його компанія не буде знижувати постачання нафти в республіку (про таку можливість в розпал «калійної кризи» заявляв віце-прем’єр РФ Аркадій Дворкович). І буквально днями «Роснефть» отримала статус спецекспортера нафти в Білорусію.
Так чого ж хочуть один від одного Москва і Мінськ і яких взаємних кроків, навпаки, вони бояться?
Росія явно стурбована, що слідом за Україною Білорусія теж може бути включена в орбіту впливу ЄС через механізми «Східного партнерства». Зараз такий проект дуже активно просувають Польща і Литва. Брюссель, у свою чергу, без зайвого розголосу почав поступове скасування санкцій проти Білорусі: зокрема, з окремих вищих чиновників республіки було знято заборону на в’їзд до країн ЄС.
Євросоюз вже зараз пропонує Мінську в рамках «Східного партнерства» окрему програму співпраці, засновану на розширенні економічних зв’язків та бізнес-контактів, зміцненні взаємодії в галузі транспорту, енергетики, митної інфраструктури. До цих пір неясно, чи буде Білорусія представлена на листопадовому саміті «Східного партнерства» і якщо буде, то на якому рівні.
Серед багатьох як російських, так і білоруських опозиційних політологів зараз досить популярна теза про те, що тільки постать Олександра Лукашенка утримує Білорусію від прискореного дрейфу в бік ЄС. Це твердження одночасно і вірне, і не вірне.
Дійсно, для громадської думки на Заході Олександр Лукашенко залишається «останнім диктатором Європи» (хоча заради справедливості треба відзначити, що це визначення вживається все рідше). Однак Брюссель не раз демонстрував чудеса політичної гнучкості – досить згадати про ув’язнення Юлії Тимошенко, яке не особливо заважає ЄС вести переговори з Віктором Януковичем про асоціацію. Тобто коли питання стосується не тільки ослаблення ролі Росії на пострадянському просторі, а й простого розширення ринків збуту для європейської продукції, деякі нюанси правління Лукашенка можна і проігнорувати. Як би то не було, в Єврокомісії існують вкрай впливові сили, які вважають, що з нинішнім білоруським президентом можна вести переговори.
Правильно й те, що кількість прихильників євроінтеграції зростає, особливо серед молоді та у великих містах, в першу чергу в Мінську. Для повноти картини треба відзначити, що Росія за останні 10 років зробила дуже багато, щоб посилити євроінтеграційні настрої в білоруському суспільстві – від пропозиції республіці увійти до складу РФ як такого собі «Північно-західного краю» до заяв членів російського уряду в період «калійної кризи» про те, що необхідний тотальний контроль над білоруським експортом до Росії і навіть його обмеження (а це напряму суперечить принципам Митного союзу).
Але правда і в тому, що переваги від членства Мінська у МС більшість білоруських громадян можуть відчути в своєму звичайному житті. Дуже показовий приклад – вартість бензину в республіці і в сусідній з нею Литві. Зараз літр бензину (АІ-95) в Білорусії (а виробляється він з російської нафти, що поставляється в рамках МС безмитно) коштує 9100 білоруських рублів (0,9 євро). У Литві ж літр АІ-95 коштує 1,376 євро (правда, середня зарплата там відсотків на 35 вище білоруської). Витрати литовця на опалення – основна стаття тарифів ЖКГ – на порядок вище, ніж у білоруса. Пояснення тут дуже просте: ціна за тисячу кубометрів російського газу для Білорусії складе в наступному році 175 доларів, а для Литви – 440-450 доларів.
Не буде перебільшенням сказати, що Мінськ став головним бенефіціаром від діяльності Митного союзу. Саме різке збільшення білоруського експорту до Росії допомогло Лукашенку і його команді достатньо швидко подолати наслідки вкрай хворобливу фінансово-економічну кризу 2011 року. На даний момент частка Росії в експорті Білорусії збільшилася до 45 відсотків (з 32 відсотків у 2008 році). В результаті за рахунок збільшення експортної виручки в Білорусі в останні півтора року різко зросли зарплати. Зараз середня зарплата в республіці становить близько 560 доларів – для порівняння, в Україні вона коливається в районі 400 доларів.
Іншим важливим моментом є те, що для пересічного білоруса, часто незадоволеного своїм рівнем доходу, вкрай важлива можливість вільної трудової міграції до Росії. За оцінками експертів, зараз в РФ працює до мільйона громадян союзної республіки. Причому білоруські громадяни мають рівні з росіянами права (за винятком права обіймати посади на держслужбі). Варто також враховувати, що трудова міграція з Білорусії не викликає роздратування в російському суспільстві і, навпаки, сприймається вельми прихильно.
В останні місяці ситуація в білоруській економіці (і перш за все стан білоруського експорту) погіршується: торговий баланс республіки в серпні знову став дефіцитним – мінус 126,3 мільйона доларів (у червні – плюс 112 мільйонів, липні – плюс 33,7 мільйона). ЄС в очікуванні нового витка кризи захищає свій ринок все новими тарифними і нетарифними обмеженнями, а російський ринок вже перенасичений білоруською продукцією. У підсумку приплив валюти в республіку зменшився. До того ж через скандал з «Уралкалієм» різко просів світовий ринок калійних добрив – основного валютного товару Білорусії.
Білоруське суспільство перебуває в очікуванні нової девальвації рубля (з квітня по серпень 2011 курс місцевої валюти впав з 3000 до 8700 за один долар). Влітку білоруси стали масово скуповувати валюту, що призвело до ще більшого тиску на курс рубля, правда, у вересні ситуація на валютному ринку в Білорусії дещо заспокоїлася. Ставить на ослаблення білоруської валюти і Міністерство економічного розвитку Росії. За його оцінкою, в 2014 році девальвація білоруського рубля складе 37 відсотків (за оцінками незалежних фінансових аналітиків, прогноз МЕР занадто песимістичний і девальвація складе близько 15 відсотків). Однак таке зниження вартості місцевої валюти не тільки не буде згубним для економіки країни, але і може привести до серйозного пожвавлення експорту з республіки, насамперед у Росію. Правда, такий сценарій можливий за однієї умови – вільного доступу білоруських товарів на російський ринок.
Говорячи про російсько-білоруські відносини, точніше про відносини Олександра Лукашенка з російською владою, слід зазначити, що на них надалі впливатиме серйозний чинник – намічені на 2015 рік вибори президента республіки. Хоча експерти не виключають, що залежно від того, як складатиметься ситуація, Олександр Лукашенко може провести вибори вже наступного року.
Для консервативного білоруського електорату основна заслуга президента в тому, що він зміг вичавити максимум економічних преференцій з Москви, не перетворивши Білорусію в «Північно-західний край» Росії і не допустивши приватизації за російським зразком. Але навіть у цих лояльних до Лукашенко виборців є певне відчуття втоми від незмінного білоруського лідера – наступного року виповниться 20 років з тих пір, як Лукашенко вперше обійняв посаду глави держави.
У будь-якому випадку підтримка Москви (і насамперед фінансова) – незмінна умова перемоги Лукашенка на наступних виборах. З одного боку, реальної альтернативи Олександру Григоровичу у Москви немає, оскільки всі його опоненти в республіці налаштовані по відношенню до східного сусіда куди менш дружньо і будь-який новий білоруський президент, найімовірніше, візьме прискорений курс на зближення з ЄС. З іншого боку, існують побоювання, що, не отримавши належної підтримки з Москви, Лукашенко захоче розіграти карту якоїсь «окремої від Росії дороги Білорусі» – такі обороти вже не раз проскакували в його виступах, особливо в моменти чергового охолодження відносин з Москвою. Такі ескапади дозволяють Лукашенко розраховувати і на частину націоналістично орієнтованого електорату.
До того ж Кремль має перед собою яскравий приклад того, як еволюціонував від «проросійського політика» до «переконаного прихильника євроінтеграції» президент сусідньої України Віктор Янукович. Ймовірність того, що подібний сценарій зміни курсу обере і Олександр Лукашенко, не може не турбувати російську владу, оскільки він призведе до явної втрати всіх інтеграційних досягнень – а вони, незважаючи на всі труднощі, все ж є.
Інокентій Адясов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
