1342
Чи буде Україна "житницею Європи"?
— Аграрний ринок
Україна повинна скористатися незавершеністю Дохійського раунду та "пробити" допомогу селу по максимуму...
Напередодні вступу України до СОТ питання бюджетних дотацій для сільського господарства набуває майже доленосне значення. Можна навіть упевнено сказати: будуть дотації - буде Україна "житницею Європи", не буде - нашому селу не допоможе навіть хвалена родючість вітчизняних чорноземів. Чому так категорично стоїть питання і наскільки воно важливе для України, пояснюють хоча б торішні "страсті" навколо зернового експорту.
Хто б що не казав, наша країна вже включена в глобальний продовольчий ринок, якому за великим рахунком до лампочки, що буде з українськими селянами в рамках рішення "тактичних завдань" з забезпечення того або іншого рівня цін. Потужна держпідтримка аграрного сектора - за прикладом країн, що розвиваються, - дозволить, по-перше, нівелювати коливання світових цін на продовольчі товари, а по-друге, забезпечити домінування на внутрішньому ринку вітчизняної агропродукції.
Саме проблема сільгоспдотацій стала каменем спотикання на переговорах між економічно розвиненими країнами та тими, що розвиваються, які були розпочаті в столиці Катару Досі ще в 2001 році й дотепер не завершені. Причому в 2006 році їх призупинили на невизначений період, але недавно знову продовжили. Зокрема, на переговорах у Делі торговельні представники шести ключових країн - членів СОТ домовилися про завершення Дохійського раунду до кінця 2007 року.
У рамках цього процесу члени СОТ повинні були домовитися про лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією й деякими видами промислових товарів. країни, Що Розвиваються, наприклад, Індія, Бразилія, Китай, зараз домагаються зниження аграрних субсидій. США і ЄС, навпроти, - більш широкого доступу на ринок промислової продукції й послуг країн, що розвиваються.
Якщо Україна встигне приєднатися до СОТ до закінчення переговорів по Дохійському раунду, тобто до кінця 2007 року, її голос буде врахований при визначенні рівня лібералізації світової торгівлі й країна зможе вторгувати для себе пільгові умови лібералізації аграрного ринку. У противному випадку Україні доведеться вступати в організацію на більше жорстких умовах, і вона не зможе "вибити" для себе необхідні дотації на сільське господарство.
Сьогодні наша країна в рамках процесу вступу у СОТ погоджує з країнами - членами робочої групи розмір держпідтримки аграрного сектора, що при розрахунках на базі 1994-1996 років міг би скласти близько 1,4 млрд дол. щорічно. Однак такі країни, як Австралія, США, Канада й держави ЄС, наполягають на тому, щоб Україна розглядала як базовий період інші варіанти, наприклад, 2000-2002 роки, коли рівень держпідтримки аграрного сектора був істотно нижче. У такому випадку конкурентноздатність української продукції агропрому в порівнянні з продукцією вищезгаданих країн різко впаде, і наш ринок буде фактично відкритий для європейської й американської сільгосппродукції. Таким чином, з погляду сільгоспдотацій ми автоматично попадаємо в число " держав, щорозвиваються, " з усіма наслідками, що випливають для українського села.
Як відомо, у всіх економічно розвинених країнах сільське господарство в значній мірі дотується державою. Причому з погляду "суспільної користі" та "підтримки села" пояснити таке положення справ дуже важко. Хоча б тому, що саме поняття "сільський житель" у більшості країн Заходу зниклася як таке. 2-3% населення, що працює в сільському господарстві й аграрному секторі, звичайно й забезпечують продовольством внутрішнє споживання, і роблять свої держави великими експортерами в тих або інших сегментах світового продовольчого ринку. Тамтешній аграрій - це, як правило, керівник великого спеціалізованого сільгосппідприємства, що має мало загального з пасторальною картинкою традиційного сільського побуту. Він більше часу проводить за ноутбуком, ніж за кермом трактора.
У тих самих Сполучених Штатах середньостатистичний фермер користується новітніми досягненнями науки та техніки, розроблювальними спеціалізованими інститутами, лізингові компанії поставляють йому новітню техніку, у нього в штаті - як сезонні працівники, так і висококваліфіковані фахівці, а його земельні угіддя займають територію в десятки квадратних кілометрів, валові прибутки таких господарств обчислюються мільйонами доларів. При цьому в агровиробників існує наймогутніше лобі у виконавчій і законодавчій владі, що "вибиває" з бюджетів своїх країн величезні дотації на сільгоспвиробництво, у результаті чого технологічне відставання в аграрному секторі розвинених країн від тих, що розвиваються тільки підсилюється.
У цей же час у країнах третього світу аграрний сектор стає зоною тотального економічного й соціального нещастя. Оскільки країни бідні - дотувати сільське господарство з бюджету не виходить, але навіть якщо це відбувається - кошти від дотацій миттєво розкрадаються корумпованими чиновниками, так що до селян бюджетна підтримка практично не доходить. Ситуація, до речі, до болю знайома по українських реаліях.
До того ж переважають дрібні та дуже дрібні господарства, де просто нереально впровадити високі технології, у підсумку значна частина сільського населення або розоряється й іде в міста (де знайти роботу в умовах економічної відсталості не так-те просто), або змушена займатися натуральним господарством. Ні про яке "лобіювання інтересів" та "вибивання бюджетних дотацій" таке напівзлиденне селянство, природно, не може навіть і мріяти.
Спроби зробити дрібні господарства "товарними" у країнах, що розвиваються, теж ні до чого гарному не приводять. Навіть на внутрішніх ринках продукція місцевих виробників не в силах конкурувати з дотаціями з розвинених країн. Тому Дохійський раунд не випадково затягся на такий довгий час: для країн, що розвиваються, погодитися на існуючий у розвинених країнах рівень дотацій на сільське господарство при неможливості самим збільшити дотації означає одне - приректи себе на повну залежність від продовольчого імпорту та руйнування власного селянства.
Аналіз динаміки розвитку сільськогосподарських ринків за досить тривалий час показав, що лібералізація торгівлі сільгосппродукцією у світовому масштабі, на якій наполягають економічно розвинені країни, у першу чергу США, в остаточному підсумку приведе до зниження цін. Так, за останні п'ять років, у порівнянні з 70-ми, середня вартість майже всіх видів сільгоспродуктів упала. Після подорожчання в 90-х роках ціни на яловичину повернулися до рівня 70-х, подешевіли банани, вершкове масло, бавовна, рис, кава, пшениця, кукурудза, цукор. У той же час промислова продукція, паливо, сільгосптехніка, добрива дорожчають. Все це приводить до руйнування селян і дрібних фермерів там, де сільське господарство не дотується.
У той же час лібералізація сільськогосподарських ринків вигідна не тільки кінцевим споживачам, але й країнам-експортерам. Особливо тим, де є великі високотехнологічні спеціалізовані аграрні виробництва, що отримують бюджетні дотації. На жаль, Україна до таких держав не ставиться: господарства в нас дрібні, клаптеві (ліквідація колгоспів і розпаювання тільки збільшили тенденцію) і використовують допотопну радянську техніку й мінімум добрив, а що стосується селекційної роботи й виведення нових сортів і порід - те ситуація тут взагалі провальна.
Складні переговори про вступ у СОТ нашої країни збіглися з неоднозначною ситуацією в сільському господарстві. На перший погляд, стан посівів поки задовільне - по даним Мінагрополітики на 19 квітня, всіма категоріями господарств посіяно ярових зернових і зернобобових культур 74%, причому яриці 101% від запланованого. У задовільному стані й озимі, хоча і йде їхнє підживлення: мінеральні добрива внесені на 88% запланованих площ. Однак погодні умови вже починають викликати в аграріїв тривогу - навесні було дуже мало дощів, і в зерносіючих районах реальної стає погроза весняної засухи, що негативно позначиться на майбутньому врожаї.
И в такому випадку село знову зажадає масштабних фінансових уливань з бюджету. Адже навіть у минулому році, при досить багатому врожаї більшості видів продукції рослинництва, аграрії найчастіше мали чистий збиток. Якщо в середньому ціни на товари промислового виробництва, споживані сільським господарством, збільшилися на 14,1% (а з урахуванням заробітної плати й інших нематеріальних витрат ріст склав 24,8%), то ціни на сільськогосподарську продукцію виросли в середньому по Україні лише на 2,4% проти 8,6% в 2005 році. Крім того, не можна не враховувати, що останнім часом держпідтримка допомагає аграріям користуватися банківськими кредитами: частина відсотків компенсує держава).
У нинішньому році держпідтримка як ніколи необхідна тваринникам. Та ж Польща, вступивши в ЄС, таки "вибити" в Єрокомісії можливість надавати підтримку своїм сільгоспвиробникам. У результаті польські фермери отримують такі дотації, що можуть продавати м'ясо на зовнішніх ринках дешевше собівартості, і значна його частина йде в сусідню Україну. Тому, якщо українські тваринники залишаться без бюджетних дотацій, їхня продукція виявиться неконкурентоспроможної, якщо порівнювати з тим же польським імпортом.
Таким чином, на сьогоднішній день наша країна повинна скористатися тим, що Дохійський раунд не завершений. І, ставши повноправним членом СОТ, забезпечити дотації аграрному сектору хоча б на рівні 1,4 млрд дол. щорічно - це небагато в порівнянні з більшістю країн ЄС, але дасть вітчизняним селянам можливість у найближчі роки "підтягтися" до рівня технологічного оснащення й організації сільгоспвиробництва хоча б аграріїв зі Східної Європи.
За матеріалами: BIN
Поділитися новиною
