375
Два плюс два
— Кредит&Депозит
Де державі знайти гроші на національні проекти?
Ну, дочекалися - в українську економіку потягнулися не тільки безликі портфельні інвестори, але й солідні міжнародні організації. На початку 2007 два банки – Світовий та Європейський реконструкції та розвитку - майже одночасно оголосили про готовність інвестувати (саме інвестувати, а не позичити) в Україну по мільярду. Директор Всесвітнього банку в Україні, Білорусії та Молдові Пол Бермінгем обнадіяв українців сумою в 0,5-1 млрд дол.; ЄБРР, у свою чергу, задекларував інвестплани на 1 млрд євро.
Куди підуть гроші? ЄБРР поки не поспішає розкривати карти. До середини лютого банк повинен вкласти біля 250 млн євро у проекти сфери послуг і металургію. У цілому інвестполітика організації передбачає не менш 60% вкладень від обіцяного мільярда в приватний сектор, лаконічні співробітники банку. У господарчий сектор ЄБРР теж планує інвестувати, але куди саме - невідомо.
Світовий банк, навпаки, уже визначив пріоритети - кредитування державних проектів. Приблизно 150 млн дол. з'їсть реформування пенсійної та судової системи, 140 млн дол. - розвиток міської інфраструктури, особливо водопостачання. На проект із розпливчастим формулюванням "підвищення конкурентноздатності вітчизняного сільського господарства й безпеки харчової продукції" Пол Бермінгем пообіцяв виділити 75 млн дол., а на ремонт доріг і підвищення безпеки дорожнього руху 300 млн дол.
Ще 400 млн дол. СБ готовий дати на реконструкцію автодороги Київ-Харків. Якщо, звичайно, уряд погодиться ще більше влазити в борги. Адже торік Україна була як ніколи активна на ринку позик - як зовнішніх (1,9 млрд дол.), так і внутрішніх (320 млн дол.).
З іншого боку, отчого б і не погодитися: ставки по кредитах міжнародних організацій дуже привабливі. ЄБРР пропонує гроші під LIBOR+1% річних (або 6,3% за станом на середину січня), СБ - і зовсім під мізерні LIBOR+0,5%. Навіть зовнішні облігаційні позики обходяться дорожче на 0,5-1%, це без урахування комісії організаторам.
Хоча є й більше дешеві гроші - українських олігархів. У Росії, наприклад, великі національні, а часом і локальні проекти (іпотека, медичне страхування, розвиток інфраструктури Чукотки) у добровільно-примусовому порядку фінансують власники великого бізнесу - від Михайла Фрідмана до Романа Абрамовича. Що показово: російські олігархи, що беруть участь у національних проектах, геть-чисто втрачають інтерес і до показної добродійності, і до розвитку всіляких культурних центрів. Наприклад, Віктор Вексельберг, стривожений будівництвом малих міст, давно перестав скуповувати яйця Фаберже.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
