Андрій Зінченко: чи неминуче суттєве скорочення кількості страхових компаній?


Андрій Зінченко: чи неминуче суттєве скорочення кількості страхових компаній?

Серед небанківських фінансових ринків друге місце за обсягом капіталізації посідає ринок страхових послуг. Сьогодні він складається з 294 страхових організацій, 33 з яких займаються страхуванням життя.

Розподіл страховиків на «лайфових» та інших обумовлений насамперед законодавством.

В період попереднього піку розвитку фінансових ринків страхування як фінансова послуга активно впроваджувалося в суспільну свідомість як затребуваний продукт.

Це в жодному разі не означає, що зусилля працівників Держстраху радянського періоду з просування цього виду послуг в маси були недостатні. Навпаки – саме вони створили той базис, на якому вже на початку нового тисячоліття спробували прорости не тільки місцеві фінансові структури, але і організації з іноземним капіталом – адже страхування чисто статистично є досить непоганим бізнесом – про це нижче.

Докризові роки

Коли ж стало очевидно, що в поєднанні з масовим поширенням кредитування у всіх його формах і видах норма прибутку від синергетичного об’єднання кредитного та страхових продуктів може бути ще більшою, країна побачила в прямому сенсі слова сотні фінансових організацій.

У багатьох з майже 200 докризових банків були власні (хоча номінально – далеко не завжди) страхові компанії, при зверненні до яких за страховою послугою отримати кредит ставало простіше.

Всього ж в докризовий період загальна кількість страхових організацій зросла до 469! І це при тому, що за радянських часів якось справлявся і один Укрдержстрах, що еволюціонував згодом в Оранту.

Ідеальний докризовий позичальник, чи то фізична,чи юридична особа, повинен був отримати кредит під чималий відсоток і комплекс комісій із заставою (ліквідність та оцінка застав того періоду – питання окреме, але тим не менш) і застрахувати всі можливі ризики в дружній страховій, юридична адреса якої, як правило, нікого не цікавила.

Природно, що всі платежі з обслуговування цього комплексного фактично продукту по суті єдиного постачальника проводилися весь договірний термін і зрештою могли скласти дуже нескромну суму у відсотках.

Бенефіціари ж що відсотків, що страхових премій фактично були одні і ті самі.

Почасти тому в подальшому банки і зобов’язали вказувати повну вартість кредиту, але це правило не поширювалося на супутні послуги. Страхові були зобов’язані публікувати звітність, де важливим елементом був відсоток виплат.

Приховані загрози

Окремою проблемою, що яскраво характеризує описаний симбіоз, було не завжди завзяте бажання деяких страховиків виконувати свої обов’язки за договорами в грошовій формі.

Так, наприклад, у разі нетотальної страхової події з кредитним, застрахованим у придворній страховій автомобілем, часто була пропозиція замість виплати відшкодування або фактичного ремонту на партнерському сервісі врахувати оціночні суми (часто суперечливі – про це нижче) в рахунок майбутніх страхових платежів.

Тобто реальних збитків страхова могла не нести взагалі, відбувшись зниженням фактичних надходжень премій.

Але таке становище не влаштовувало всіх, особливо людей, які зважилися на кредитне авто, які далекі від реалій автосервісів і повірили байкам менеджера з продажу страхових послуг при банку, який розповідав, як у випадку ДТП і авто евакуюють, і самі на СТО відвезуть, і отримає клієнт машину без зайвих труднощів за тиждень-два.

З’ясування ситуації з юристом у таких випадках приводило до розуміння, що в місці продажу менеджер тільки займав стілець і стіл, а юридично його організація знаходиться, наприклад, в столиці (це було відомо при підписанні договору, але його зазвичай мало хто читає, а спеціально на це увагу клієнта ніхто не звертав) і всі суперечки необхідно вести або письмово, або особисто, що дорого.

У разі суду такий буде відбуватися за місцем знаходження відповідача, тобто страхової (передбачено законодавством), що так само вимагає накладних витрат, а у разі участі адвоката взагалі постає питання про економічний сенс такої суперечки.

Цей хід дозволяв схиляти клієнтів прийняти пропозицію страховика про зарахування вартості ремонту за його розрахунком (а суму, що не влаштовує, теж треба було оскаржувати в суді, про механізм чого згадано вище), бо клієнт у будь-якому разі розумів, що платити до повного погашення кредиту доведеться все одно й це якийсь вихід, хоч і примусовий загалом. Мали місце й інші важкі для виконання страхувальником умови договору, які перетворювали його фактично на бутафорію.

Продавці повітря?

У таких обставинах у частини потенційних споживачів не могло не скластися думки, що страхові (а ділити їх на добрі та решту ніхто не збирався, та й не вмів) продають мало не повітря, а тут ще цим же людям почали пропонувати укладати не всім зрозумілі договори накопичувального страхування життя в місцях роботи.

Останні особливою популярністю у індивідуальних клієнтів не користувалися. За оцінками агентів, з проведених 1000 презентацій могли укласти договір 1-2 індивідуальних клієнта, тому фокус лайфових страховиків перемістився на корпоративний сегмент, де все відбувається за зрозумілих причин швидше, а в окремих випадках навіть без відома самих застрахованих.

Автор консультував людей, які стверджували, що не підписували жодних договорів, але тим не менш утримання із заробітної плати були присутні.

Солодкі корпоративні

Але у страхової медалі, природно, є й інший бік. Найбільш бажаним для будь-якого страховика є стабільні корпоративні клієнти: від пасажирських (в кожному квитку на будь-який вид транспорту включена вартість страховки – завжди вимагайте і ніколи не викидайте квиток до кінця поїздки, навіть у маршрутному таксі) та вантажних перевезень до сільськогосподарських концернів і промислових виробництв.

Існують також пільгові пропозиції для споживачів страхових послуг з оточення таких клієнтів. Їхні страхові події, у разі виникнення, як правило, оформляються досить швидко, і розміри оцінки збитку не сильно розходяться з реальністю – збитки від таких страхових випадків менше зло ніж втрата корпоративного клієнта, який може піти до конкурентів всім підприємством, якщо йому увосьме за рік не сплатять повну заміну вітрового скла Мерседеса дружини голови правління на фірмовій станції після маленького відколу на трасі. Мерседес же застрахований за пільговим тарифом повного КАСКО без франшиз і врахування зносу, і формально володіє ним сам концерн.

Звісно, що загальне свято страхування буде оплачене кінцевим споживачем, оскільки буде включене в собівартість продукції корпоративного клієнта.

Полярні приклади свідомо наведено з деякими перегинами, хоча і взято з практики. Але істина, як відомо, в статистиці регулятора ринку фінансових послуг.

Трохи статистики

За підсумками 2017 така статистика стверджує, що валові страхові премії по відношенню до ВВП в 2017 році були аналогічні таким у 2016 році і склали 1,5%.

Однак у 2008-му цей показник був 2,7%, а в 2005-му – 2,9%! При цьому чистих страхових премій у 2017-му – 1% ВВП, у 2008-му -1,8%, 2005-му -1,7%.

У грошовому вираженні валові страхові премії в 2017 році склали 43 431 млн грн.

При цьому за підсумками 2015 року таких було 29 736 млн грн. З них зі страхування життя 2 914 млн грн в 2017 році і 2 187 млн грн у 2015 відповідно. При цьому рівень чистих страхових виплат у 2017 році склав 36%. Запам’ятаймо ці цифри…

Справедливості заради треба зауважити, що у 2013 році рівень чистих виплат становив 21,1%, а в 2012-му – 24,5%, а ось у 2008-му – 41% при 31,4% у 2007-му і 26,5 – у 2006 році (а раніше – ще менше, що і вабило іноземний капітал на початку міленіуму).

Однак автор не пригадує, щоб у 2008 році звучали скарги страховиків на бізнес.

Зате в 2009-му рівень чистих страхових виплат досяг піку в 50%. Причини цілком очевидні – застраховані в минулому події продовжили статистично відбуватися, а ось валові премії у 2008 році просіли в грн майже на 15%. Та й оцінки збитку підросли.

Форма зростає, а суть?

Для оцінки загальної динаміки ринку порівняємо валові страхові премії в 2012 році – 21 508 млн грн проти 43 431 млн грн у 2017-му. Провівши корекцію на реальну інфляцію або хоча б на курс іноземної валюти з тією ж інфляцією нескладно помітити, що ринок скоротився майже в 1,5 разу.

При цьому в 2012 було зареєстровано 414 страхових організацій з яких 62 лайфових і 352 інших. У 2017-му ж всього страховиків залишилося 294 з яких 39 лайфових і 271 інших.

На перший погляд пропорція приблизно дотримана, але найважливішою характеристикою ринку є показник концентрації.

У 2009-му році 200 страховиків контролювали 98% нелайфового страхування, у 2012-му топ 200 контролювали 91% страхових премій, у 2017-му 99,5% нелайфового ринку контролюють лише 150 страховиків. При цьому 88% ринку контролюється 50 страховиками, а 63% – всього 20-ма. 10 страховиків контролюють 43,8% ринку! У 2009-му році топ-20 страховиків контролювали 49%, топ 50 – 75%, а 100 – 90,3%.

Абсолютний пік кількості страховиків спостерігався зі зрозумілих причин в 2008 р. – 469 організацій. Очевидно, що чимала частина з них існувала в основному на папері або для вузькоспеціалізованих завдань засновників, а контроль 88% ринку всього 50 організаціями сьогодні натякає, що кількість страховиків, ймовірно, знизиться ще.

Особливо враховуючи, що в числі діючих все ще є такі, у яких, за відгуками клієнтів, зі страховими виплатами ситуація схожа на ситуацію з видачею депозитів у низки виведених з ринку банків перед визнанням їх неплатоспроможними.

Завтрашній день

Важливо відзначити, що страхова послуга як така, особливо в разі реального її надання, не втратила популярності у клієнтів.

Добровільне майнове страхування становить понад 59% ринку, ще 7,5% – це знову ж таки добровільне страхування відповідальності.

Місцями добровільне із застереженнями, але тим не менш – добровільне.

При цьому помітно еволюціонували канали реалізації. Вищеописаний симбіоз банків і страховиків видозмінився. В посткризовому періоді окремі банки отримують до половини доходів у вигляді комісій за реалізацію страхових послуг, бо є точкою концентрації потенційних платоспроможних клієнтів.

За відгуками учасників ринку з 2014 року помітно пожвавився інтерес (аж до прямої ініціативи) клієнтів банків до придбання різних страхових послуг, в т. ч. страхування життя поза кредитними та іншими «зобов’язуючими» процедурами.

Тобто сам ринок фактично досить живий, але номінальних учасників аж надто багато за фактично невеликої кількості реально вагомих гравців. Щось віддалено подібне ми нещодавно спостерігали в банківському секторі, і чим все скінчилося – ви в курсі.

З короткою довідкою можна ознайомитися на сторінці з промовистою адресою http://www.fg.gov.ua/not-paying тут.

І якщо НБУ на сьогодні заявляє про практичне завершення очищення банківського ринку від неоднозначних ліцензіатів, то страховий ринок, найімовірніше, очікує не менш активна увага регулятора в особі профільної національної комісії.

Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування, магістр державного управління (MPA)

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Колонка відображає виключно точку зору автора, та може не збігатися з думкою редакції. Публікація колонок здійснються згідно Правил, а Finance.ua виконує лише роль носія. Копіювати ці авторські матеріали можна лише за наявності посилання на автора та Finance.ua.

Дивись також
В Контексті Finance.ua