302
Наталія Мільчакова: Гранти. Про їх вплив на економіку України
— Казна та Політика
Для початку, давайте з’ясуємо, що таке «грант»? Хто їх видає і які цілі вони переслідують?
Грант – це безоплатна грошова субсидія, що видається фізичним та деяким юридичним особам на здійснення некомерційних цілей і проектів, іноді – як компенсація частини початкових витрат невеликим підприємствам на початковій стадії розвитку (стартапам).
Важливою характеристикою гранту є звітність реципієнта (одержувача гранту) перед організацією-грантодавцем.
Видають гранти зазвичай некомерційні (благодійні) організації, в тому числі іноземні, або державні установи.
Грантодавці переслідують різні цілі. Якщо гранти видає держава або спеціалізовані державні інститути своїм громадянам і, припустімо, малому бізнесу, то метою видачі таких субсидій є розвиток необхідних державі галузей, виробництва продукції чи наукових досліджень, а також гуманітарні цілі, наприклад, гранти на отримання вищої освіти, які в кінцевому рахунку є «соціальними інвестиціями» – державі потрібна освічена нація, освічена молодь.
Гранти, які видає некомерційна організація, зареєстрована в даній країні, також можуть переслідувати довгострокові цілі.
Наприклад, підготовка молодих спеціалістів у тій чи іншій галузі знань, корисній державі і громадянському суспільству, інколи великі корпорації видають гранти талановитим студентам з метою підготовки для себе кадрового резерву.
Але якщо гранти видає іноземна некомерційна організація, то зрозуміло, що, видаючи гранти громадянам інших країн, вона переслідує цілі, необхідні своїй державі, що її фінансує.
Сьогодні в Україні працює близько двох десятків іноземних некомерційних (благодійних) організацій, які видають гранти на навчання в європейських університетах та інших навчальних закладах студентам і школярам, а також субсидують молодих політиків, політичні партії і суспільні рухи, ЗМІ ліберальної і проєвропейської спрямованості, рідше малі підприємства.
Серед таких благодійників гучний «Національний Інститут Демократії» (National Endowment forDemocra), який протегують американські політики від Хілларі Клінтон та її сім’ї до сенатора Джона Маккейна, який називає себе «другом України».
Чи є від таких благодійників благо? Комусь, звичайно, є, в основному проамериканськи налаштованим політикам-грантоїдам.
Але що від цього виграє країна в цілому? Не зовсім ясно.
Від грантів держборг не скоротиться і ВВП не виросте. Можливо, безвізовий режим з Євросоюзом дозволить деяким громадянам України самостійно шукати щастя в Європі в пошуках навчання або роботи, не розраховуючи виїхати з країни і «зачепитися» на Заході за допомогою зарубіжних грантів.
Користь могла б бути, якби іноземні грантодавці допомагали субсидіями малому бізнесу, але, швидше за все, така благодійність в Україні – питання часу, у міру стабілізації економіки допомагати малому бізнесу, напевно, зможе регіональна влада, і необхідність у закордонних «благодійників» відпаде.
При цьому найбільшим реципієнтом міжнародної допомоги є сама держава і державні організації.
За даними ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку — міжнародна економічна організація розвинених країн, що визнають принципи представницької демократії та вільної ринкової економіки — ред.), держава Україна отримує 87% міжнародної допомоги, що становила у сукупності понад $3,5 млрд, решта 13% припало на державні інститути, малий бізнес і громадян, причому на громадян припала найменша частка допомоги, всього 3%.
Один з найбільших грантів був виділений Євросоюзом Україні на ліквідацію наслідків чорнобильської аварії.
Разом з тим міжнародні організації дедалі частіше згортають таку допомогу, тому що не бачать “віддачі”. Тут відіграють роль і корупція чиновництва, через яку значна частина пожертвувань, ймовірно, не доходить до адресатів (люди отримують лише 3% міжнародної допомоги), і зміна політичної кон’юнктури (тобто на Заході зрозуміли, що реформи в Україні буксують) і т. д.
Грантодавці бажають, щоб в Україні з’явилися спочатку інститути державного управління європейського типу без корупції, зайвого бюрократизму, з широким використанням нових цифрових технологій тощо. А потім вже можна і гранти давати без побоювань, що їх розкрадуть або використають не за призначенням.
Влада ж хоче, щоб ці інститути Україні створили безкоштовно, оскільки вже грантодавці називали себе найкращим другом. Але важливо пам’ятати, що ціна «дружби» між країнами часто вимірюється конкретною вигодою, а якщо її немає, то не варто чекати і безоплатної допомоги.
Наталія Мільчакова, заступник директора аналітичного департаменту Альпарі
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
