718
Наша не взяла. Які шанси України відстояти свої інтереси в міжнародних судах
— Казна та Політика
Минулого тижня Високий Лондонський суд виніс прогнозоване рішення не на користь української сторони щодо “боргу Януковича” перед Росією. Програвши першу битву, чи зможе Київ виграти війну?
У грудні 2013 року Україна випустила єврооблігації на суму $3 млрд, які згідно з домовленостями між Володимиром Путіним і Віктором Януковичем придбала Росія. В кінці 2015-го, коли Україна допустила дефолт за цим суверенними єврооблігаціями, кредитор зажадав назад свої гроші, які Київ відмовився віддавати. У лютому 2016 року Росія подала позов в Лондонський Високий суд з вимогою відшкодувати борг. В кінці березня суд виніс рішення не на користь нашої країни, відмовившись розглядати позов по суті, з урахуванням політичної складової спору.
Все не так
У Міністерстві фінансів України пояснюють: “Суддя зазначив, що суть цієї справи не є “чіткою” і що це “складне питання”. Незважаючи на це, він дійшов висновку, що англійська правова доктрина, яка безпосередньо відноситься до компетенції англійських судів приймати рішення у сфері високої міжнародної політики, забороняє йому враховувати протиправні дії Росії і “примус” з її боку як частину заперечень Україні. Як визнав суддя, якщо б не ця правова доктрина, позиція Києва була б “сильною”. Разом з тим той же суд дозволив Україні подати апеляцію. На думку експертів, її розгляд триватиме мінімум рік і не буде успішним для нашої країни. “Очевидно, що справа комерційна, і з дуже великою ймовірністю ми апеляцію програємо, але у нас буде приблизно рік відстрочки. Ми повинні проводити свою лінію, надати ще більше аргументів на користь нашої політичної позиції”, — говорить керівник аналітичного відділу ІК Concorde Capital Олександр Паращій.
Те, що Лондонський суд визнав аргументи української сторони спроможними, можливо, збільшить шанси країни на виграш в інших судах. Але щодо апеляційного розгляду даного позову Олександр Паращій вважає, що в української сторони не вистачить сильних аргументів.
Адвокат Маркіян Галабала зазначив, що як аргументи українська сторона використовувала той факт, що угода з РФ була підписана офіційними особами з боку України з перевищенням повноважень, передбачених законодавством. Другий аргумент — операція була здійснена під впливом погроз з боку РФ. Також говорилося про те, що договір підписаний на вкрай невигідних умовах для України є фактично кабальним, а невиплата боргу — контрзахід України проти агресії РФ.
“Оскільки в даних кредитних відносинах Україна виступала як звичайний боржник, а не суб’єкт міжнародних відносин, то, на думку суду, поведінку підписанта — міністра фінансів України — слід розглядати не з точки зору обмежень, передбачених законодавством, а з точки зору його “звичайної” поведінки. Суддя Блер зазначив, що така поведінка міністра була “звичайною” тому, що з 2000-го по 2013 рік міністри фінансів України неодноразово підписували подібні угоди”, — зазначив Маркіян Галабала.
Адвокат вважає, що позиція Високого суду була надмірно формалістською, оскільки схожі прецеденти, які мали місце в міжнародній юридичній практиці, не були взяті до уваги.
“Лондонський суд визнав доводи щодо тиску і контрзаходів такими, які виходять з міжнародного, а не англійського права. Тому не прийняв їх до уваги. На думку суду, спір має виключно цивільно-правовий характер. Водночас суд не погодився з посиланням української сторони на рішення у справі Kuwait Airways Corporation проти Iraqi Airways Company. У цьому розгляді щодо відшкодування збитків за конфіскацію і знищення повітряних суден англійські суди використовували як джерела права резолюцію Ради безпеки ООН “Ситуація у відносинах між Іраком і Кувейтом”, в якій було встановлено, що “…має місце порушення міжнародного миру і безпеки у зв’язку з вторгненням Іраку в Кувейт”, — навів приклад адвокат.
За словами Маркіяна Галабали, не на нашу користь у цій ситуації зіграло і те, що Україні 15 березня 2014 року не вдалося досягти в Радбезі прийняття схожого рішення щодо збройної агресії у зв’язку з вето РФ. Однак фінансові фахівці вважають, що виграш Росії в цьому суді все одно не змусить Україну заплатити $3 млрд.
“У нас є зобов’язання перед МВФ. Ми домовилися, що до кінця 2018 року не буде виплат за єврооблігаціями взагалі. У нас є право посилатися на це зобов’язання. Ми не хочемо ображати наших кредиторів, які в 2015 році погодилися на реструктуризацію боргів, на відміну від Росії”, — пояснює Олександр Паращій.
Умови такі, що якщо Україна погодитися на виплату російського боргу, то кредитори, які схвалили реструктуризацію $15 млрд за іншими зовнішніми зобов’язаннями держави, також зможуть вимагати їх відшкодування.
Комі того, ніхто з українських чиновників не ризикне підписати відповідне платіжне доручення, оскільки в Україні діють закони, які дозволяють вводити мораторій на виплату зовнішніх боргових зобов’язань.
“Є міністр фінансів, який повинен дати розпорядження заплатити, але згідно з законом не може дати це розпорядження. Це було зроблено, щоб подати всім кредиторам сигнал, що без зміни умов домовленості ніхто не буде платити”, — говорить Олександр Паращій.
Газ розбрату
В кінці березня цього року було прийнято ще одне важливе рішення в судовій історії суперечок між Україною і Росією. “Нафтогаз” подав позов проти Єврокомісії, яка прийняла рішення, що дозволяє російському Газпрому збільшити використання потужностей газопроводу OPAL. У “Нафтогазі” заявили, що рішення, яке було прийнято 26 жовтня 2016 року, порушує статтю 274 Угоди про асоціацію України і ЄС.
“Рішення ЄК не створює необхідних позитивних результатів для конкуренції, безпеки поставок і ефективного функціонування внутрішнього ринку газу, щоб вважатися правомірним відповідно до статті 36 Директиви 2009/73/ЄС. Під час свого аналізу ЄК робить деякі вкрай сумнівні твердження; наприклад, про те, що це рішення (яке, по суті, дозволить збільшити обсяг прокачування газу “Північним потоком” і, як показує історична статистика, зменшити обсяг транзиту через Україну) посилить безпеку постачання газу в Україну. Такі твердження, а також той факт, що рішення було прийняте без консультацій з українською стороною в порушення статті 274 Угоди про асоціацію та статті 6 Договору про заснування Енергетичної спільноти, відрізняють цю справу від інших”, — прокоментували поточну ситуацію в прес-службі компанії.
У “Нафтогазі” також зазначили, що позов української компанії попередньо підлягає розгляду в частині прийнятності, під час якого повинно бути визначено, що “Нафтогаз” має прямий і особистий інтерес у скасуванні рішення від 28 жовтня 2016 року.
Важливо зазначити, що розгляд справи про так званий борг Януковича і позов “Нафтогазу” проти ЄК буде вестися абсолютно за різними сценаріями.
Вже є прецедент, який підвищує шанси на виграш. Подібний позов в минулому році подавала Польща і домоглася рішення на свою користь. Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар упевнений, що якщо суд Європейського союзу в разі звернення “Нафтогазу” прийме рішення, аналогічне польському, то для нас це буде колосальним успіхом. “Але рішення суду не скасує рішення Європейської комісії. Воно просто припиняється. А значить, розгляди продовжаться”, — додає експерт.
За словами Михайла Гончара, у зв’язку з тим, що рішення ЄК оскаржено вже двома країнами, Комісії доведеться якось виходити з цієї ситуації. Найкращим варіантом розвитку подій має стати відновлення статус-кво.
“Зіткнувшись з негативним сприйняттям країни-члена і асоційованої країни, Єврокомісія повинна була б повернутися у вихідну позицію. Але в Брюсселі рішення не швидко приймаються, є певна процедура узгодження з країнами-членами, думаю, що з’ясування відносин продовжиться”, — упевнений Михайло Гончар.
Звернення “Нафтогазу” в міжнародні судові інстанції не закінчуються позовом проти ЄК. В Стокгольмському арбітражі сьогодні розглядається ще дві справи. Одна — про контракт з Газпромом щодо транзиту газу, друга — щодо цін на паливо.
“Нафтогаз” вимагає в суді зміни умов транзитного договору і зміни ціни на російський газ. Загальна сума претензій української сторони — $27 млрд. Зі свого боку Газпром звинувачує Україну в порушенні договору, що грунтується на принципі “бери або плати” і вимагає від нашої країни $39 млрд.. Враховуючи такі ставки, українська сторона фактично йде ва-банк.
“Щодо купівлі-продажу рішення повинно бути в квітні, щодо транзиту — у червні. Справи там не здаються поганими для “Нафтогазу”. Але не варто очікувати тотального виграшу або програшу як для “Нафтогазу”, так і для “Газпрому”, — вважає Михайло Гончар.
Дає шанси на виграш і те, що, на відміну від Лондонського суду, Стокгольмський арбітраж розглядає не тільки дух і букву контракту, але і аналізує ринкову середу і зіставляє на предмет відповідності умов ринкової ситуації. Це робиться для того, щоб не було дискримінації одного партнера іншим.
Але і на цьому позови “Нафтогазу” не закінчуються. У жовтні 2016 року компанія подала позов проти Росії на суму $2,6 млрд, вимагаючи компенсувати збитки, завдані захопленням активів “Нафтогазу” РФ в анексованому Криму. Ця справа знаходиться в початковій фазі розгляду, але обіцяє бути дуже непростою.
“Скільки вона буде розглядатися за часом, говорити складно. Такого прецеденту ще не було. Це не просто окупована, але і анексована територія. Що стосується шельфу — це взагалі не територія Кримського півострова, а виключно морська економічна зона. Це акт морського піратства і розбою, але як його з такої точки зору буде кваліфікувати суд? Та і як знайти цей самий суд з правильною юрисдикцією?” — коментує ситуацію Михайло Гончар.
Що далі?
Програш у Високому Лондонському суді щодо російського боргу ще не означає, що Феміда однозначно схилилася на бік агресора. Приміром, зараз у Міжнародному трибуналі при ООН завершується досудова підготовка справи про делімітацію кордонів після захоплення Росією Криму. Українська сторона вимагає визнати неможливість використання природних ресурсів, неможливість нести відповідальність за екологію Чорного моря, здійснювати навігацію в Керченській протоці. Рішення цього суду буде не раніше 2019 року, але це стане першим рішенням такого рівня щодо анексованого Криму.
Крім того, у березні 2017-го почалися слухання в Гаазі у справі України проти Росії, де наша країна хоче притягнути північного сусіда до відповідальності за підтримку тероризму на сході України і за дискримінацію етнічних українців і кримських татар в окупованому Криму. І це ще не весь перелік судових позовів в історії двох країн. Вирішуватися їхня доля буде не один рік і стане серйозною перевіркою світової Феміди на міцність.
Ольга Прядко
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
