1181
Українці зможуть розлучатися і ділити майно без судів
— Кримінал
На початку листопада Верховна Рада зробила перший крок для врегулювання суперечок різного характеру не в суді, а в ході особливого роду переговорів, коли спеціальний посередник між зацікавленими сторонами допомагає їм добровільно знайти компромісне рішення.
Прийнятий у першому читанні законопроект №3665 чекав свого часу майже рік. Один з його авторів, народний депутат Олена Шкрум, пояснила, що його реалізація дозволить розвантажити судову систему, довіру до якої, до того ж, істотно підірвано.
При цьому, як стверджує інший автор проекту, народний депутат Олена Сотник, для учасників суперечки це буде менш затратно, ніж оплата послуг адвокатів. В першу чергу тому, що сам процес переговорів займає набагато менше часу.
Копіюємо міжнародний досвід
У пояснювальній записці автори законопроекту посилаються на міжнародний досвід і Директиву 2008/52/ЄС, норми якої відображає даний законопроект. Зокрема, п’ята стаття Директиви передбачає, що суд може рекомендувати сторонам добровільну процедуру медіації, а сторони можуть відмовитися від неї.
Юрист ЮК “Де-Юре” Наталя Ляшенко зазначає, що медіація широко поширена в США і Європі, як в цивільних, так і в кримінальних справах.
“Причому часто ініціаторами медіації стають прокурори, або ж суд може порекомендувати сторонам вдатися до неї. Передбачити ставлення до медіації державних органів в Україні досить складно, бо, незважаючи на реформи, багато хто продовжує діяти з позиції сили і виходить з презумпції своєї правоти в стосунках з громадянами та суб’єктами господарювання”, – зазначила Ляшенко.
За словами Олени Сотник, за кордоном, наприклад, в США і Австралії, медіацію часто вибирають при розгляді справ про опікунство над дітьми в ході шлюборозлучного процесса. Це дозволяє не надто травмувати психіку дітей, чого не уникнути під час судових слухань.
“І якщо суперечки між підприємствами в господарських судах часто і так виглядають досить мирно і вирішуються без гучних заяв, взаємних звинувачень і зайвих пристрастей, то в судах загальної юрисдикції, де розглядаються сімейні, трудові та майнові суперечки між фізичними особами, емоційна складова виражена надзвичайно яскраво”, – додала Наталія Ляшенко.
За словами юристів, у більшості випадків це сприяє затягуванню процесу і остаточному руйнуванню відносин між сторонами.
Як сваритися інтелігентно
Старший юрист адвокатського об’єднання “Спенсер і Кауфманн” Андрій Гвоздецький пояснює, що медіатор не є третьою стороною, яка вирішує спір, він не має права надавати сторонам рекомендації або давати правову оцінку ситуації, що склалася. І в цьому відмінність від, наприклад, третейського суду.
“Його завдання полягає в структуруванні та координуванні переговорів з метою якнайшвидшого примирення, а також в консультуванні з питань, як оформити домовленості сторін конфлікту. Саме така модель знайшла відображення в законопроекті”, – сказав Гвоздецький.
По суті, медіатор переносить увагу сторін з їхніх позицій на їхні інтереси. Юристи відзначають, що в світовому досвіді найбільш ефективною медіація є для врегулювання саме приватноправових спорів, тобто сімейних конфліктів, питань опіки, суперечок про майно, трудових спорів. Позасудове врегулювання використовується, крім іншого, з метою етичного, мирного і збалансованого вирішення конфліктів.
“Всі, хто хоч раз стикалися з судовим розглядом, прекрасно розуміють, наскільки тривалим, витратним і непередбачуваним може бути цей процес. Розгляд справи може розтягнутися на роки, а ваші права так і не будуть захищені. Більш того, судовий розгляд сам по собі сприймається як конфлікт, протистояння, де хтось обов’язково повинен програти”, – підкреслила Наталя Ляшенко.
Процес медіації в даному випадку є хорошою альтернативою, коли сторони можуть сісти за стіл переговорів і мирно вирішити суперечку, йдучи на поступки і маючи найбільшу користь. Сторони самі можуть впливати на швидкість розгляду справи, коло питань, які повинні бути вирішені, і вибирати прийнятні для обох сторін варіанти виходу з ситуації, що склалася.
Автори законопроекту зазначають, що інститут медіації доповнює, а не замінює такі правові інститути, як мирова угода в цивільному та господарському процесах або примирення в адміністративному судочинстві та кримінальному процесі.
На відміну від судового процесу, сторони можуть зберегти в таємниці від громадськості всі нюанси вирішення спору.
“Медіатор не має права розголошувати конфіденційну інформацію, за винятком, коли це необхідно для примусового виконання договору, укладеного за підсумками медіації, а також, якщо це шкодить здоров’ю особи або суперечить інтересам дитини”, – розповів адвокат, старший юрист компанії з обслуговування іноземних інвестицій Investment Service Ukraine Тетяна Костюк.
Що треба доопрацювати
Незважаючи на те, що медіатор не є свого роду арбітром, а медіація – не аналог третейського судового розгляду, відсутність вимог про наявність у посередника юридичної освіти є суперечливою.
“Ключова функція такого фахівця полягає в структуруванні процесу переговорів і примиренні. Його професійні знання в галузі права повинні бути фундаментом для укладання грамотного кінцевого договору, спрямованого на ефективне вирішення спору, а не на створення грунту для подальших маневрів в судах”, – уточнив Гвоздецький.
Адвокат, старший юрист компанії з обслуговування іноземних інвестицій Investment Service Ukraine Тетяна Костюк не така категорична. Вона нагадує, що спірні відносини не завжди стосуються правового поля. Приміром, у сторін можуть виникнути розбіжності щодо складних фінансових, економічних, технологічних питань, де юридичні знання можуть і не допомогти.
“Вибираючи компетентного фахівця, сторони позбавляються необхідності проводити тривалі і дорогі експертизи. В результаті оперативно отримують взаємовигідне вирішення спору”, – говорить Костюк.
Сторони можуть вдатися до медіації як до звернення в суд, так і в процесі судового розгляду. І хоча домовленості добровільні, кінцевий договір є обов’язковим до виконання. Якщо він не виконується однією зі сторін, то інша звертається до суду.
“Проект закону містить основні положення, що стосуються медіації, але не розкриває порядок і правила її проведення. Передбачається, що ці правила повинні бути розроблені організаціями, які і забезпечують проведення медіації”, – говорить Наталя Ляшенко.
Водночас специфічні вимоги до даних організацій не пред’являються.
Фактично, підготовкою процедури медіації може займатися будь-яка фіз- або юрособа. На ці ж організації, а також на об’єднання медіаторів та організації, які проводять навчання, покладається обов’язок щодо ведення реєстру медіаторів.
У свою чергу, Андрій Гвоздецький критично налаштований щодо можливості застосувати медіацію для вирішення як цивільних і господарських, так і адміністративних та кримінальних суперечок.
“Наприклад, можливість позасудових розглядів при загальновідомому факті наповнення державного бюджету за рахунок фіскальних служб не можна собі уявити”, – говорить юрист.
Ще більш суперечливим є застосування медіації в кримінальних провадженнях.
“Так, законопроект передбачає обмеження щодо медіації при тяжких або особливо тяжких злочинах. Водночас суть кримінального злочину – його суспільна небезпека (це випливає з норми Кримінального кодексу України щодо визначення злочину). Використання позасудового, по суті договірного, врегулювання між потерпілою і винною стороною складно уявляється в дії”, – вважає Гвоздецький.
Крім того, в українських реаліях медіація ризикує стати формою “закрити рот” жертві злочину і відкупитися, а рівень законності і правопорядку в країні суттєво погіршиться. Проте юристи вважають, що цей законопроект є скоріше платформою для впровадження нового інституту, ніж належним його регулюванням.
“Безумовно, це важливий крок приведення нашої правової системи у відповідність до існуючих в світі практик. Разом з тим ефективний, діючий механізм можливо створити тільки з урахуванням належного доопрацювання за участю експертного обговорення, вчених, практикуючих юристів, представників судової системи”, – підсумували в “Спенсер і Кауфманн”.
Костянтин Симоненко
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
