219
Чи рятують олімпіади і чемпіонати світу від економічних криз
— Світ
Надії Бразилії дати потужний поштовх економічному розвитку всієї країни за допомогою чемпіонату світу з футболу, а два роки по тому – Олімпійських ігор не виправдалися. І взагалі: уявлення, ніби великі спортивні заходи автоматично стають свого роду програмою стимулювання економіки, не відповідає дійсності.
Олімпіади зазвичай коштують набагато дорожче, ніж очікувалося
Такого висновку дійшов аналітик гамбурзького банку Berenberg Йорн Квітцау (Jörn Quitzau). Півтора року тому він став співавтором спільного з Гамбурзьким інститутом світової економіки (HWWI) дослідження, що розглядало доцільність проведення в найбільшому портовому місті Німеччини літніх Олімпійських ігор 2024 року. Багато гамбуржців було тоді проти цього проекту – і врешті-решт відмовились від нього на загальноміському референдумі в листопаді 2015 року.
Йорн Квітцау, навпаки, був за Олімпіаду в Гамбурзі. Висновок його дослідження свідчив, що розроблена місцевою владою концепція проведення ігор за дотримання певних умов пішла б на користь місту і певною мірою всьому північнонімецькому регіону. Тож співрозмовник DW, незважаючи на сьогоднішні критичні висловлювання про Олімпіаду в Ріо, зовсім не є принциповим противником великих спортивних заходів, але як економіст прагматично оцінює їхні можливі плюси і мінуси.
У чому аналітик повністю згоден зі скептиками: підготовка і проведення Олімпіад практично завжди коштують значно дорожче, ніж очікувалося: “Афіни, Пекін, Сочі – все це приклади того, що врешті-решт витрачається набагато більше, ніж спочатку планувалося”. Останнім часом тільки Лондон досить вдало звів кінці з кінцями.
Малий і середній бізнес заробляють гроші, держава – імідж
Отже, чемпіонат світу з футболу чи Олімпіада – це не спосіб заробити гроші в державні та муніципальні бюджети і вже тим більше не засіб стимулювання економічного зростання в загальнонаціональному масштабі. Адже багатомільярдні витрати на будівництво стадіонів та об’єктів інфраструктури самі по собі досить великі, але порівняно з обсягами валового внутрішнього продукту країни-упорядниці все одно вкрай малі, а тому практично не позначаються на динаміці ВВП, пояснив Йорн Квітцау.
Він зводить економічні ефекти від Олімпіад до такої формули: “Для національних рахунків вони практично не мають значення, на регіональному рівні дають певний імпульс, для окремих галузей і підприємств надзвичайно важливі”. Найбільше виграють всі, хто пов’язаний з туризмом, – громадське харчування, готелі, транспортні підприємства, роздрібна торгівля, а також, наприклад, охоронний бізнес. А в період підготовки – ще й будівельні фірми.
Що ж стосується міст і країн, які влаштовують Олімпіади, то для них головний виграш – не гроші, а імідж, переконаний аналітик банку Berenberg. Тому він підтримував проект проведення ігор в Гамбурзі: експерт вважав, що вони зможуть підвищити міжнародну популярність міста і в середньостроковому плані залучити в нього додаткових туристів, інвесторів, іноземних студентів, жителів. До того ж вони дали б поштовх деяким і без того назрілим міським інфраструктурним проектам.
Позитивних прикладів досить багато
Як позитивний приклад співрозмовник DW назвав Барселону, де літні ігри відбулися в 1992 році. Пережитий відтоді підйом в місті був пов’язаний, природно, не тільки з Олімпіадою, але саме вона, на думку Йорна Квітцау, надала вирішальний імпульс. З ним згодна професор Наталі Ессіґ (Natalie Eßig), яка викладає архітектуру у Вищій школі прикладних наук в Мюнхені. Але вона розширює список.
“Осло, Мюнхен, Барселона – ці міста завдяки Олімпіадам повністю самооздоровилися”, – говорить експерт, що спеціалізується на питаннях сталого розвитку в будівництві, зокрема – на використанні спортивних споруд. Вельми позитивним прикладом вона вважає також зимову Олімпіаду 1994 року в норвезькому Ліллехаммері: “Кількість туристів відтоді зростає, а безробіття знижується”.
Є, звичайно, і негативні приклади. Один з найбільш гнітючих – Афіни, де проходили літні ігри 2004 року. “Обгороджені й занедбані об’єкти нагадують місто-привид і справляють шокуюче враження”, – констатує Наталі Ессіґ.
Спортивні заходи не заміна економічної політики
Проте, наголошує вона, майже у всіх містах Олімпійські ігри сприяли поліпшенню громадського транспорту, причому найбільші успіхи були досягнуті там, де “активні громадяни і ЗМІ серйозно впливали на процес планування”. Наприклад, в Сіднеї та Лондоні.
Наталі Ессіґ упевнена, що чемпіонат світу з футболу й Олімпіада вже пішли і ще підуть на користь Ріо-де-Жанейро і що в такому закоханому в спорт місті нові або модернізовані об’єкти пустувати вже точно не будуть. Йорн Квітцау налаштований скептичніше. Напередодні відкриття ігор він бачить для Ріо і в цілому для Бразилії “швидше іміджеві ризики, ніж іміджеві шанси”.
“Проведення великих спортивних заходів не може замінити грамотну економічну політику, – наголосив аналітик банку Berenberg в бесіді з DW. – Якщо політики вважають, що за допомогою Олімпійських ігор або чемпіонатів світу з футболу можна компенсувати недоробки в інших сферах, то вони ризикують забити гол в свої ворота”.
У Бразилії, схоже, саме це і сталося. 12 міст, що приймали ЧС-2014, стогнуть під тягарем боргів, котрі набігли через будівництво стадіонів, багато з яких хронічно пустують і вже почали занепадати. Цілий ряд транспортних проектів досі не завершено. А сама країна переживає один з найважчих економічних (і суспільно-політичних) криз у своїй історії. У 2015 році бразильський ВВП впав на 3,8%. На нинішній олімпійський рік експерти прогнозують подальше скорочення економіки на 3,2-3,5%.
Андрій Гурков
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
