1083
У стилі емо: вугільні схеми команди Порошенка і Ахметова
— Енергетика
На вугільному ринку України сходить нова зірка – ДП “Держвуглепостач”.
Найближчим часом це підприємство стане централізованою точкою збуту вугілля усіма державними шахтами країни.
За це воно отримає пристойні “чайові” – право розпорядження державними дотаціями на підтримку галузі, які найближчим часом планує відновити Кабмін.
До останнього часу вважалося, що “інкасатором” процесу буде представник президентської вертикалі влади – депутат БПП Сергій Тригубенко. Його називають негласним куратором останньої державної генкомпанії країни – “Центренерго”.
Але карти змішали події минулого тижня 1 червня першим заступником голови Міненерго, які відповідають за вугільну галузь, став Станіслав Толчин – кандидат від давнього бізнес-партнера Ріната Ахметова – Євгена Геллера.
Донецька трудова експериментальна колонія
Минулого тижня Антимонопольний комітет презентував “Звіт про результати комплексного дослідження ринків електроенергії та енергетичного вугілля”.
З 120 сторінок цієї праці виділяється тільки кілька пропозицій, присвячених новому підходу до ціноутворення. Якщо раніше величину вартості вугілля визначали самі учасники енергоринку, то зараз вона буде обчислюватися за формулою “API2 + фрахт”.
В абсолютних величинах ці складові дають 1 500 грн за тонну – цифру, на якій давно наполягав найбільший гравець ринку ДТЕК.
Таким чином, відбулося банальне узаконення розрахунків донецької групи. Тепер Ріната Ахметова неможливо дорікнути в роздуванні витрат власної теплової генерації, від яких залежить величина її тарифу на електроенергію.
З цього приводу змовники тут же провели просту паралель: менеджерам ДТЕК вдалося знайти спільну мову з главою АМКУ Юрієм Терентьєвим.
Ця версія має право на життя хоча б тому що Терентьєв вважається членом команди Арсенія Яценюка, який за два роки керування Кабміном вибудував непристойно тісні відносини з Ахметовим.
В Антимонопольному комітеті з цією версією категорично не згодні. Там кажуть, що згадана формула розроблена НКРЕКУ, і альтернативи їй немає, “тому що в країні відсутній конкурентний ринок торгівлі вугіллям”.
Чому його немає? Відповідь нескладна: система побудована так, що вугілля всіх держшахт роками централізовано збувалося через посередника – ДП “Вугілля України”. В таких умовах про конкурентне ціноутворення не може бути й мови.
Марка Г
Надія на зміни з’явилася рівно рік тому 3 червня 2015 року “Вугілля України” звернувся в госпсуд Києва з заявою про банкрутство.
У контексті коаліційної угоди-2014, що передбачає переведення вугільного ринку на прямі відносини між шахтарями та енергетиками, ринок зустрів цю ініціативу однозначно: мовляв, ДП вирішило самоліквідуватися.
Це дійсно так. Правда, смертельний укол “Вугіллю України” не рятував ринок від державного посередника. Це стало зрозуміло після того, як в київський офіс цього ДП по вулиці Богдана Хмельницького, 4 заселився новачок – ДП “Державна вугільна компанія” – ДВК.
Спочатку Міненергетики створило це підприємство для консолідації і управління ліквідними держшахтами країни, не рахуючи підприємств із зони АТО.
Автор цієї ідеї – тодішній перший заступник голови Міненерго Юрій Зюков. Довести почате до кінця він не зміг: навесні 2015 року його звільнили слідом за шефом Юрієм Проданом, які займали цю посаду за квотою БЮТ.
Призначений на його місце Володимир Демчишин, який представляє інтереси БПП, спочатку підхопив ідею попередників, поставивши біля керма ГУК свою креатуру – Андрія Полторака. Однак це не зрушило справу з мертвої точки. Чому? На цей рахунок є дві версії.
Перша – технічна: Полторак, що прийшов в енергетику з McDonalds, банально не зміг організувати створення розділових балансів шахт.
Друга – схематична: “зюківська” ідея про концентрацію вуглевидобувачів під одним крилом не вписувалася в концепцію Сергія Тригубенка – депутата БПП, якого співрозмовники ЕП в парламенті називають “смотрящим” за вугільним сектором відразу після приходу в Міненерго Демчишина.
Дізнатися думку Тригубенка на рахунок приписуваного йому статусу не вдалося, але сперечатися з його впливом на прийняття рішень в державному вугільному бізнесі, напевно, марно.
За словами джерела в Кабміні, від імені Тригубенка вже давно розставляються люди в вуглепромі.
Взяти хоча б одного з найбільших покупців вугілля в країні – ДПЗД “Укрінтеренерго”. На другий тиждень після призначення Демчишина в Міненерго (17 грудня 2014 роки) його очолив Ігор Романенко, з яким в середині 2000-х років з Тригубенко разом працював у правлінні НАК “Надра України”.
Четвер проживання
До середини 2015 року “Державна вугільна компанія” продовжувала залишатися “пустушкою”. Правда, на той час вона вже встигла перебрати на себе всі основні контракти “Вугілля України”. Тоді ж ГУК була залучена в процес консолідації “дебіторки” свого попередника.
Пік цієї активності припав на травень-червень 2015 року, коли в рамках тристоронніх контрактів №06-15 / ц, №06-15 / ц / 1 та №06-15 / ц / 2 ГУК прийняла від “Вугілля України” права вимоги до ТОВ “ДТЕК трейдінг” на 200 млн грн.
Все йшло до того, що ринок буде працювати за старими “посередницьким” правилам. Але недавно ГУК змінила колишній просторий офіс “Вугілля України” на скромне орендоване приміщення в будівлі “Київпроекту” по вулиці Б. Хмельницького, 16-22.
Раніше тут знаходилося ТОВ “Творча архітектурна майстерня”. За іронією долі, в стилі цієї фірми і доведеться працювати підприємству Полторака.
Чому? Тому що ГУК потрібно буде проявити неабияку фантазію у вирішенні своєї головної проблеми: як гасити власні борги, які компанія встигла накопичити за неповний рік роботи, в умовах, коли паралельно зі зміною офісу вона була позбавлена доходів на користь нового ДП?
Анархіст-індивідуаліст
Отже, нове ДП – підприємство “Держвуглепостач” (ДВП) – Міненерго заснувано на початку 2016 року. У його розпорядженні – згаданий офіс “Вугілля України” на вулиці Богдана Хмельницького, 4.
З недавніх пір підприємство почало вживатися в роль скупника державного вугілля в країні, не рахуючи зону АТО, і його продаж теплової генерації.
Так, 31 березня “Держвуглепостач” підписав один з перших великих контрактів на поставку вугілля з “Укрінтеренерго”. Бюджет договору – 100 млн грн. Крім того, нещодавно регулятор включив “Держвуглепостач” в список підприємств, які отримують гроші від учасників енергоринку.
З приводу причин створення ДПВ замість ДВК на ринку є багато версій.
У сухому залишку залишається один факт: “Державна вугільна компанія” зіграла роль прокладки, яка вела контрактну базу “Вугілля України”, поки той відбивався від перманентно організовуваних кредиторами арештів своїх рахунків, і передавав справи “Держвуглепостачу”.
That’s not all Folks!
Остаточна передача новому гравцеві функцій “Вугілля України” означає, що останній нарешті може йти в історію, несучи в тому ж напрямку 600 млн грн. боргів перед Донецькою залізницею і близько 2 млрд грн. перед російськими банками, роль перших скрипок серед яких грають Альфа-банк і Сбербанк.
Є й інші хороші новини. Наразі всі учасники ринку, включаючи главу “Держвуглепостача” Андрія Плюнгіна, чекають озвучування планів щодо подальшого розвитку вуглепрому від нового міністра – Ігоря Насалика.
Відповідь на це питання він намагався дати двічі.
Перший раз – в кінці квітня, коли думав про передачу вугільного сектора в управління вищезгаданого Юрія Зюкова, якого планував зробити першим заступником голови Міненерго. Як стало відомо ЕП, Зюков вже навіть встиг оголосити про проведення першої наради в міністерстві, але не склалося: в той же день його “збили”, публічно звинувативши в парламенті в участі в бізнесі з “ЛНР”.
Другий раз – в травні, призначивши Анатолія Корзуна главою департаменту вугільно-промислового та торфовидобувного комплексу Міненерго. По словам співрозмовників в уряді, з цього крісла Корзун в перспективі міг перекочувати на посаду першого заступника голови Міненерго.
Але зараз це неможливо: за даними ЕП, 1 червня цю вакансію зайняв колишній глава ДП “Макіїввугілля” Станіслав Толчин.
Його кандидатура була внесена на засіданні Кабміну з голосу. Формально – з подачі Насалика. Але таємниця частина процесу веселіше. Міністру енергетики Толчина нав’язав Володимир Гройсман, який в свою чергу був натхненний на цю пропозицію Євгеном Геллером.
Формально Геллер – член депутатської групи “Партія” Відродження “, яка вважається парламентським форпостом Ігоря Коломойського. Але більше на себе звертає увагу те, що Геллер – давній бізнес-партнер Ріната Ахметова, чиї кадрові побажання по Міненерго він і ретранслював Гройсману.
Вибір Ахметова дійсно вдалий. По-перше, Станіслав Толчин публічно входить до вузького кола вугільних “генералів”, у яких був особистий конфлікт з представниками ПР за часів президентства Януковича. А це означає, що його кандидатура не викличе алергії у суспільства.
По-друге, Толчин – справжній професіонал. Наприклад, під час його перебування управління ДП “Макіїввугілля”, об’єднання фіксувало під 500 тис тонн вугілля на своїх складах, при тому, що їх реальна місткість в кілька разів менше.
Загалом, в результаті вийшло так, що зараз на карту Сергія Тригубенка Рінат Ахметов поклав свою. Це ставить у незручне становище “Держвуглепостач”, адже Ахметов вже давно наполягає на ліквідації будь-яких посередників в торговельних операціях з вугіллям.
Правда, зараз Ахметов не в тому положенні щоб диктувати свої правила гри. Тому є надія, що торгівля вугіллям через нову державну прокладку продовжиться.
І це дозволить її кураторам освоювати відносно скромні цифри – з початку року державні вугільники продали на ринку тільки 700 тис т продукції на 1 млрд грн. Але весь розрахунок на перспективу.
Минулого тижня Ігор Насалик заявив про намір домагатися відновлення виплат державних дотацій для покриття збитків шахт – а це цифри із запаморочливою кількістю нулів.
Дмитро Рясний
За матеріалами: Економічна Правда
Поділитися новиною
