Богдан Дуда: Загадкова історія валютних вкладів в національній економіці — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Богдан Дуда: Загадкова історія валютних вкладів в національній економіці

Кредит&Депозит
527
Графік зростання депозитів в тій чи іншій грошовій одиниці в певній мірі ілюструє рівень довіри. Якщо в якійсь валюті обсяг вкладів зростає – економічні агенти мають підстави вважати, що ця грошова одиниця знеціниться менше всіх валют (див. Інфографіку нижче – ред.).
До 2008 р зростання вкладів в національній валюті значно перевищувало зростання інвалютних депозитів. Регулятором це подавалося як тенденція до дедоларизації.
Однак девальвація кінця 2008 р легко і просто розгорнула тренд в протилежному напрямку: вкладники почали знімати кошти в гривні і переукладати договори у валюті. Незважаючи на однозначну шкідливість цього факту для банківської системи, дорікнути вкладникам нічим. Вони переходили в той актив, щодо якого було очікування в зростанні. І навпаки: позбувалися того, який знецінювався.
Однак графіки показують, що така ситуація протрималася менше року. Свою роль зіграв ключовий стимул вибору валюти депозиту – процентна ставка. А в Україні він значно більше саме за вкладами в національній валюті.
З точки зору психології вкладників можна розділити на два види: гривнескептики і гривнеоптимісти. Гривнескептики виходять з того, що протягом дії їх депозитного договору обов’язкового відбудеться девальвація в розмірі більшому, ніж різниця між процентними ставками за валютними і гривневими вкладами. Тому дохід валютних депозитів потенційно вище. Гривнеоптимісти позбавлені девальваційного страху і дотримуються думки, що валютний курс в короткостроковій перспективі (як мінімум) буде стабільним, а тому краще розміщувати кошти в тій валюті, в якій ставка вище. Тобто для одних при виборі депозиту значення має процентна ставка, для інших – глибина девальваційного потенціалу, навіть не сам валютний курс.
Нестійкість національної грошової одиниці ще довго буде підігрівати цю дискусію, в якій кожна сторона має докази своєї правоти. Так, протягом 2006 року, 2007 р, першої половини 2008 р вигідніше було здійснювати вкладення в гривні. Зате в кінці 2008 р виграли інвалютні вкладники. Їх приз склав більше 60% від вкладу, проте вже в 2009 році знову ж доцільніше стало вкладати в гривні. Бути гривнеоптимістом було вигідніше до 2013 року включно. У 2014 р стало не просто вигідно мати валютний вклад, а сталася справжня гонитва за доларом, курс якого піднімався швидше ліфта в нескінченному хмарочосі.
Якщо повернутися до інфографіки вище, то видно, що в 2015 р загальний обсяг вкладів в іноземній валюті різко виріс, а потім так само різко впав. Причина цього криється в тому, що банки продавали валюту не маючи її в наявності. Клієнту здійснювали дві проводки в зворотному порядку: спочатку він нібито поклав валюту на рахунок, так в касі з’являлися долари, які клієнт відразу викуповував. Тобто дозволялося придбати валюту з умовою розміщення її на внесок і обіцянкою видати в майбутньому. Тому депозитний портфель банків в іноземній валюті був штучно роздутий.
Більш ніж дискусійною є роль Нацбанку в цьому процесі. Восени 2008 року НБУ заборонив видачу споживчих кредитів в іноземній валюті. Негативним побічним ефектом цього, здавалося б правильного регулятивного кроку, стало дестимулювання банків залучати валютні вклади. Фінансові установи втратили інструмент розміщення залучених пасивів, що, в свою чергу, зменшило потреби у валютних ресурсах, а потім, привело до падіння процентних ставок по інвалютних депозитах.
Утворилася парадоксальна ситуація: економічні агенти отримали мотиви вкладати в іноземній валюті, а банки втратили економічний інтерес їх приймати. В результаті, чим більше населення розміщувало валютних вкладів, тим більше банки знижували прибутковість по ним.
На сьогоднішній день не в дивину знайти банк, в якому процентна ставка по доларових депозитах становить 0,1% річних (!), а за євро ще менше (!!!). Однак не всі банки такі скупі до вкладників. Фінансові установи, які кредитують бізнес власників зазвичай за валюту платять набагато щедріше.
Із наведеного нижче малюнка (див. інфографіку – ред.) видно рух процентних ставок по депозитах і динаміку валютного курсу.
Як бачимо, за гривневими вкладами банки завжди пропонували високі ставки. Також можна помітити, що траєкторія процентних ставок жодним чином не корелювала з валютним курсом. Тому, вибираючи валюту вкладу клієнти мали дві альтернативи.
Переважна більшість вкладників чутливі до розміру процентної ставки і перевагу дають тій валюті, ставка по якій більше. Менша частина вкладників при виборі депозиту орієнтується на курсові коливання. Таке переважання процентної ставки за валютним курсом обумовлено тим, що більшість вкладів є короткостроковим, а тому клієнти вважають, що в короткостроковій перспективі зможуть спрогнозувати курс.
Державне регулювання цього сегмента валютного ринку зайшло в глухий кут. Доларизація менталітету стимулює клієнтів розміщувати кошти в іноземній валюті, не зважаючи на негативні ставки за показником інфляції. Однак на сьогоднішній день, як на валютному ринку, так і на ринку фінансових послуг немає достатньої кількості інструментів, які могли б надати банкам можливість кудись подіти залучені пасиви.
НБУ боязко зробив кілька кроків у цьому напрямку. Зокрема, постановою НБУ №111 від 13.04.2011 р “Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України” надав право банкам здійснювати між собою валютні операції на умовах “своп” з купівлі-продажу та обміну іноземної валюти в межах 1-ї групи Класифікатора, а на міжнародному валютному ринку – операції з обміну іноземної валюти на умовах “своп” в рамках 1-ї групи Класифікатора. Однак, інструмент популярності не отримав, до того ж це дуже мало.
Так само слабким заходом, що покликаний здійснювати перерозподіл частки вкладів на користь національної грошової одиниці, є встановлення диференційованого збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ідея регулятора полягає в тому, що розрахунок і нарахування регулярного збору здійснюються учасниками Фонду за базовою річною ставкою становить 0,5% бази нарахування за вкладами в національній валюті і 0,8% бази нарахування за вкладами в іноземній валюті. На думку регулятора, це повинно стимулювати банки збільшувати розриви в процентних ставках на користь національної грошової одиниці. Втім, з огляду на незворотний характер таких виплат – вказане можна розглядати більше як форму оподаткування банків, а не як дієвий стимул.
Все це наводить на думку, що валютні депозити ще довго будуть формувати в економіці фінансову доларизацію. Інституційна пам’ять багатьох економічних агентів (і тих, які отримали прибуток від девальвації, і тих, які втратили очікуваний дохід) спонукатиме при виборі валюти заощаджень віддавати перевагу іноземній грошовій одиниці. Кожен раз клієнти, які довірилися національній валюті, виявилися в програші щодо інвалютних вкладників. Це підірвало довіру до гривні і породило такі штампи, як «долар є долар» або «долар ніколи не впаде».
Тільки низька інфляція і відсутність девальвації протягом тривалого часу зможе відродити віру в національну валюту і позбавить валютних вкладників девальваційного доходу, який врешті-решт, оплачує валютний позичальник.
Богдан Дуда, кандидат економічних наук, фінансовий публіцист
За матеріалами:
Файненс.ЮА
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас