3183
Чорне та біле валютного ринку України
— Валюта
Якщо запитати випускника економічного факультету, які сегменти валютного ринку він знає, то швидше за все названо буде готівковий та безготівковий. Коли те саме питання задати «пересічному» громадянину, то відповіддю буде також два сегменти, але тіньовий та офіційний. Чорний ринок іноземної валюти завжди добре почував себе в реаліях національної економіки, але валютні обмеження, впроваджені з настанням 2014 р., вдихнули в нього нове життя.
НБУ протягом всієї історії існування вітчизняної валютної сфери притримувався тих чи інших валютних обмежень, тим самим даючи валютним тіньовикам заробити свою долю. Однак останніми роками регулятор звузив можливості обігу та використання іноземної валюти до рівня вушка голки, що створило фантастичні передумови для розростання тіньового валютного сегменту. Валютна історія України завжди показувала щільний обернений зв’язок між обмеженнями на офіційному сегменті валютного ринку та симетричними розширеннями його тіньової частки: ужорсточення валютних обмежень призводить до зменшення частки проведення валютних операцій через каси банків.
Для прикладу розглянемо паспортизацію готівкового обміну. 11.08.2011 р. НБУ постановою №278 зобов’язав банки проводити валютно-обмінні операції тільки при наявності у клієнта паспорта. Це викликало значний резонанс, однак регулятор незважаючи на обурення банків та їх клієнтів на поступки не пішов. Нацбанк доводив, що це є нормальною практикою у низці країн, зокрема в Італії, Угорщині, Греції, Китаї, Японії, Росії, Болгарії тощо. Через місяць після впровадження такої нехитрої новації різко йде на спад загальний обсяг купленої та проданої банками валюти. Причому прослідкувати логіку регулятора достатньо важко. Якщо НБУ хотів збити попит на іноземну валюту, то варто було встановити вимогу подавати паспорт, лише при купівлі валюти. Це могло породити у клієнтів мотиви здавати валюту в банках, а купляти в тіньовиків. Виглядало б на здоровий процес: витягнення інвалюти з чорного ринку та вливання її в офіційний. А так вийшло навпаки: НБУ просто всіх перевів з офіційного ринку на тіньовий.
Так, судячи з графіку, НБУ міг відрапортувати, що паспортизацією вдалося вирівняти зростаючий тренд торгів готівковою іноземною валютою. Однак, такий бар’єр не міг в принципі зменшити мотиви учасників валютного ринку до придбання/продажу іноземної валюти. Даний захід лише утруднив операції з готівкою іноземною валютою через банки, що змусило шукати обхідні шляхи. І ця дорога привела на чорний ринок. Але то були ще квіточки…
У 2014 р. НБУ, мабуть, довго думаючи, придумав ягідки для тіньовиків. Слідкуйте за графіком на рисунку. Не відомо скількома розчерками пера була введена в дію постанова НБУ №591 від 22.09.2014 р. У відповідності до даного нормативно-правового акту протягом одного операційного дня в касах одного банку одна особа могла придбати валюти на суму, не більшу ніж 3 000,00 грн. Поряд з цим Нацбанк вдався до застосування телефонного інструментарію. Так, від казначеїв багатьох банків можна було почути, що на початку вересня 2014 р. НБУ щоденно здійснював обдзвін банків та наполегливо радив, яким має бути курс. На практиці це призвело до того, що курс продажу банків коливався у гіперстрогому діапазоні 11,95-12,05 грн, а валютні міняйли з задоволенням купляли по 13,00 грн. Маржа між чорним та білим валютними ринками повністю покривала 0,5% збір в Пенсійний фонд, який регулятор зобов’язав клієнтів сплачувати при купівлі валюти.
Описане породило колосальні стимули до вимивання іноземної валюти з банків та вливання її в чорний ринок. Населення масово кинулося в банки купляти валюту на 3000,00 грн в день та відразу ж перепродувати її на чорному ринку за вищим курсом. Це тривало протягом усього жовтня 2014 р. Коли валютні міняйли отримали чималий дохід, а девальваційна пара зривала усі кришки, Нацбанк трошки попустив гайки. І курс миттєво злетів до 16,00 грн.
Якщо попередній етап можна вважати розширенням масштабів чорного ринку валюти, то наступний став етапом формування інфраструктури, необхідної для якісного функціонування тіньового сегменту валютного ринку. Офіційному валюто обмінному ринку додавалося обмежень, а чорний обростав зручностями.
04.11.2014 р. Регулятор національної монетарної сфери вигадав нову фічу – валютні аукціони для підтримки кас банків. Даний інструмент мав особливе призначення: визначати курс гривні. Суть аукціонів полягала в тому, що банки формували заявки на придбання валюти, НБУ відсікав 5 набільших і 5 найменших і з цієї середини виводив середнє. Це середнє називалося індикативний курс. Банки мали право використовувати значення індикативного валютного курсу за попередній день з відхиленням до 5% при встановленні курсу. У цей час реальний ринковий курс був на 2-3 грн вищим. Відповідно, це знову ж таки стимулювало населення висмоктувати іноземну з банків та вливати її в чорну валютну діру. Банки, які наважувалися продавати іноземну валюту, чекали метрові черги і кілометрові збитки.
Але втрати не оминули навіть ті банки, які тимчасово закрили свої обмінники. Спритні клієнти низки банків помітивши, що конвертування гривні в іноземну валюту за картковими рахунками відбувається за курсом ближчим до офіційного, ніж до ринкового, швиденько налагодили «власну справу». Суть бізнесу була достатньо простою: відкрити картковий рахунок в українському банку в національній валюті, внести на нього кошти, зняти їх за кордоном в іноземній валюті і за значно вищим курсом продати дану валюту в Україні на чорному ринку. Курсова маржа такого підприємця співпадала з курсовим збитком банків. Звичайно, через певний час банки виправилися та почали здійснювати конвертацію за ринковим курсом. Однак збитків вони зазнали чималих.
На сьогоднішній день обсяги тіньового валютного ринку значно перевищують об’єм валютних операцій в банках. На рисунку, поданому на початку статті, видно, якими могли б бути обсяги офіційного сегменту валютного ринку, яким були скасовані валютні обмеження. Однак, якщо зірки запалюються, то це комусь вигідно. Чорний ринок іноземної валюти генерує колосальні доходи. За останні роки відбувся масштабний ріст кількості небанківських обмінників валюти. Особливістю цих мікрофінансових установ є наявність двох курсів: вітринний і телефонний. Вітриннй – це той, який спускають з верху і який завжди однаковий в обмінниках різних власників. Натомість телефонний – це той, по якому реально можна продати/купити іноземну валюту, якщо ви знаєте власника/касира тощо.
Тіньовий валютний ринок в Україні існував завжди. Але за останні 5 років він отримав дві важливі опори: це паспортизація та обмеження на купівлю валюти. Результатом цього стало не зниження попиту на готівкову іноземну валюту, а зменшення офіційних обсягів валютно-обмінних операцій у цілому. Безперечно, до введення обмежень проблема надмірного попиту на готівкову валюту існувала. Зокрема, у 2011 р. населення купило інвалюти на суму 31,693 млрд дол. США. У порівнянні з теперішнім обсягом золотовалютних резервів це видається космічною сумою. Однак бар’єри Нацбанку не позбавили населення стимулів до її придбання, а лише ускладнили процес. Зараз можна тільки здогадуватися, якою є справжня глибина чорного сегменту валютного ринку.
Поряд з цим, проблема тіньового валютного ринку має й зворотний бік. Адже чорний ринок готівкової іноземної валюти і є реальним валютним ринком. Саме тут існує реальний валютний курс, за яким відбувається більшість угод. Тому перед НБУ стоїть завдання з’єднати два сегменти ринку в один офіційний, який функціонуватиме без обмежень, тобто так, як зараз тіньовий.
Богдан Дуда, кандидат економічних наук, фінансовий публіцист
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
