Держава гарантує?


Держава гарантує?

Наприкінці 2015 р. в інформаційний простір потрапила новина про можливе скасування держгарантій по вкладах в Ощадбанку. Forbes акцентував на відсутності як такого механізму реалізації держгарантій, а опитані нами експерти розійшлися в поглядах стосовно того, як цей механізм може спрацювати в реальному житті. Очільниця НБУ також вважає, що в даній гарантії немає сенсу, оскільки держава не допустить банкрутства системних державних банків і завжди їх докапіталізує. Чи справді це так?

Не такий, як усі

Ощадбанк для вкладника в Україні вже давно не такий як всі інші банки, завдяки «безлімітній» державній гарантії на будь-які за розміром депозити. Ці гарантії закріплені законодавчо – в статті 57 Закону «Про банки і банківську діяльність» (від 07.12.2000 № 2121-III) прямо сказано, що «вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою». Норма Закону також дозволяє Ощадбанку не бути учасником Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО) та не відраховувати регулярні збори, за рахунок яких виплачуються вклади в ліквідованих банках. Закон дійсно не містить ані механізму відшкодування, ані джерел фінансування таких гарантій. Отже формально, ФГВФО до механізму відшкодування коштів вкладників Ощадбанку відношення не має: банк внесків не робить.

Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку, через органи управління банку, – так визначено в постанові КМУ від 25 лютого 2003 року №261 «Деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Чому держава в особі Кабінету Міністрів до цього часу не формалізувала механізм реалізації гарантій – питання, як то кажуть, залишається відкритим.

Такі алогізми не лише суттєво впливають на розстановку сил у банківській конкуренції за вкладника, а й несуть у собі значні ризики для стабільності фінансової системи, адже Ощадбанк – великий системний гравець у банківському секторі, і його дестабілізація зачепить всю банківську систему.

Системні загрози і ризики

У разі погіршення якості кредитного портфелю Ощадбанку чи дії інших негативних факторів, проблеми Ощадбанку перестають бути його особистими викликами, адже падіння системних банків несе значно більші ризики, аніж просто втрата заощаджень великої кількості вкладників. Системність Ощадбанку визначається ступенем його взаємопов’язаності з іншими банками та його вагою у загальних активах та пасивах банківської системи. Таким чином, питання стабільності та підтримки системних банків, на кшталт Ощадбанку, насамперед, є зоною відповідальності центробанку, адже від цього залежить життєздатність та стабільність усієї банківської системи.

З часів банкрутства банку «Україна» у 2001 році, вперше тимчасову адміністрацію до системного банку було введено в березні 2015 року. На той час Дельта-банк був четвертим за розміром у списку з восьми системних банків в Україні, і став найбільшим за обсягом вкладів фізичних осіб з усіх неплатоспроможних банків, що були передані Фонду гарантування з метою виведення з ринку.

Під компенсацію потрапили депозити 94% вкладників «Дельти» (554 тис клієнтів), яким Фонд зобов’язаний був виплатити 16,4 млрд грн. За оцінками НБУ, порятунок банку коштував би державі більше 22 млрд гривень, тоді як з 60 млрд гривень активів банку, третину НБУ оцінив як неякісні. З іншого боку, до прямих витрат у вигляді виплати відшкодувань фізичним особам, держава також має додати втрачені міжбанківські кредити, надані Дельті державними банками, а також втрачені кошти державних компаній, що загалом оцінюються на суму 6-7 млрд грн. Це лише оціночні втрати від падіння системного банку, які у випадку з Ощадбанком можуть бути в рази більшими.

Чому безлімітна гарантія є проблемою?

Загалом «килимові» гарантії є досить небезпечним механізмом загравання до вкладників.

Запроваджені з метою повернення довіри вкладників до державних банків після кризи 1998 року, державні гарантії для Ощадбанку наразі є своєрідною пасткою – масштаб банку та зобов’язань з того часу суттєво зріс, механізмів реалізації гарантій немає, а відмова від них може згенерувати негативний сигнал для вкладників та викликати черговий відтік депозитів.

У подібну пастку потрапили багато країн в період останньої глобальної фінансової кризи 2007-2008 рр., коли уряди, стикаючись з кризою, намагалися швидко зреагувати, достатньо легко збільшуючи суми гарантування, скасовуючи співстрахування (коли вкладник також несе частину відповідальності) та надаючи гарантії за недепозитними банківськими зобов’язаннями. З огляду на те, що такого роду підтримка де-факто є умовним зобов’язанням, то ані фонди гарантування депозитів, ані національні уряди відразу не відчувають зростання фінансового тягаря. Такі заходи швидко реалізуються, не потребуючи додаткового узгодження в межах бюджетного процесу та зазвичай не призводячи до зростання страхових платежів банків, водночас вгамовуючи паніку. Проблема в тому, що політичні рішення про розширення банківських гарантій є абсолютно несиметричними: легкість їх прийняття абсолютно ідентична складності їх відміни. Запроваджене розширення гарантій за депозитами надзвичайно важко відмінити, особливо що стосується зниження сум гарантованого вкладу після закінчення кризи.

Необхідні трансформації

Глава НБУ акцентує, що в балансах державних банків – історія багатьох великих українських бізнесів. Це дійсно так, і структура кредитного портфелю Ощадбанку також має свою специфіку.

Як варіант, для контролю та усунення цих деформацій Ощадбанк має підпадати під більш ретельні вимоги банківського нагляду. Саме посилення нагляду та підвищених регуляторних вимог до системно значимих банківських установ рекомендуються Радою фінансової стабільності в межах роботи групи G–20 та підтримуються Базельським комітетом з банківського нагляду. Адже системність банку може зіграти з кредиторами та вкладниками злий жарт: очікуючи за будь-яких обставин підтримки уряду, вони послаблюють свої «внутрішні» індивідуальні вимоги до банківської установи.

Ставлячи питання про те, що державі потрібно відмовитись від гарантійних зобов’язань стосовно Ощадбанку, слід враховувати події 2015 року, які разюче продемонстрували неспроможність ФГВФО самостійно справлятися з виплатами при падінні системних банків-учасників Фонду, що змусило Фонд залучати кошти у НБУ та Уряду. Реалізація гарантій на вклади клієнтів Ощадбанку очевидно повністю ляже на плечі платників податків, а це є не лише неможливим в поточних умовах, але й неправильним з позицій соціальної справедливості.

Найперше, що потрібно зробити в нинішній ситуації, формалізувати механізм гарантій, поліпшити якість корпоративного управління та технологічність Ощадбанку. Питання переходу до «ринкових» рівнів гарантування банківських вкладів в Ощадбанку однозначно не на часі.

Андрій Шкляр

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Весь ринок:Казна та Політика
Все, що ми знаємо про:Ощадбанк НБУ
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua