2366
Що робить в Одеській області команда Саакашвілі, якою буде "Нью-Одеса" після неї і коли піде Міхо
— Казна та Політика
Однокурсник, а тепер найближчий соратник Михайла Саакашвілі Володимир Жмак розповів НВ, як рятував його в університеті від КДБ, що вже встигла зробити нова команда і пояснює, скільки часу є у неї, щоб змінити Одесу
- Коли Михайло мені сказав, що йому запропонували очолити Одеську обладміністрацію, я запитав у нього: “Чи будуть у тебе інструменти? Тому що тобі показали напрямок, в якому копати, але лопати поки в тебе немає”, – так розповідає про свою появу у команді Саакашвілі призначений два місяці тому його першим заступником киянин Володимир Жмак.
Жмак і Саакашвілі познайомилися 30 років тому, ставши студентами престижного українського КІМО. З того часу їхні шляхи розійшлися – перший став успішним бізнесменом і топ-менеджером, другий – президентом Грузії. Зустрілися знову вони тільки в 2014-му на Майдані. Через рік Жмак став правою рукою Саакашвілі в Одеській ОДА.
Доки Саакашвілі будував нову Грузію, Жмак в Україні будував одну з найвідоміших національних компаній – Київстар. Разом з іще одним університетським приятелем, Ігорем Литовченко, він вів її як юрист, з часом став радником президента. А через кілька років перейшов до пов’язаного з новими власниками оператора українського підрозділу ТНК-ВР – спочатку виконавчим директором, а пізніше президентом.
Окрім великого бізнесу, за плечима у заступника губернатора – служба у Афганістані і короткий похід у політику: минулого року він спробував пройти до Київради від Удару Віталія Кличка по одному зі столичних округів, але програв.
Роботу Саакашвілі і його команди, згідно з опитуваннями, сьогодні схвалюють 38% одеситів. Майже стільки ж, 36% – ні. Але все відносно: діяльність його попередника Ігоря Палиці підтримували 9%, не підтримували – 60%.
- Ви надовго у Одесі? – запитую я у Жмака під час одного з його наїздів до Києва, де живе його велика родина – дружина-француженка і четверо дітей.
- Як мінімум, до кінця 2016-го. У жовтні в Грузії вибори до парламенту.
- Саакашвілі хоче брати участь?!
- Якщо Грузія покличе Мішу у якості прем’єра, я думаю, що він повернеться.
- А як же Одеса? – запитую я.
Що залишиться в Одесі “після Саакашвілі”, чи виросте на українському узбережжі Чорного моря власний Батумі, хто краде у одеситів гроші, а хто – готовий вкластися у них, а також про те, як майбутній грузинський президент слухав “вороже радіо” і пікірувався з КДБ, в інтерв’ю НВ розповідає його однокурсник і найближчий соратник Володимир Жмак.
Про Михайла Саакашвілі
– Як ви потрапили в заступники до Михайла Саакашвілі?
- У 1985 році ми вступили разом на відділення міжнародного права факультету міжнародних відносин і міжнародного права КДУ. Я – після Афганістану, він – після школи. Провчилися разом один рік. Потім він пішов в армію, повернувся через два роки. Ми ще спілкувалися два роки, а потім я закінчив університет, пішов працювати. Після цього не бачилися до 2014-го.
– Тобто весь цей час ви не спілкувалися? Як же так вийшло, що він взяв у заступники саме вас?
- Протягом минулого року ми періодично зустрічалися, але, взагалі, у нас з університету склалися досить близькі відносини.
– Тобто ви були хорошими друзями?
- Це була, може, і не дружба, а таке гарне товариство. Я вже був “стріляний горобець” після Афганістану і трохи не те щоб опікувався ним, але допомагав. Він був хлопчик після школи, 17 років, на нього тиснув КДБ. Його дядько працював у представництві СРСР в ООН у Нью-Йорку, і Міша до нього їздив. В Америці, маючи вуха і очі, можна було набагато швидше зрозуміти, що не все так чинно і благородно в датському королівстві. У Міші було дуже багато інформації, яка викликала у нього питання і якою він ділився.
Він вже тоді чудово говорив англійською, французькою добре, слухав англійською мовою “ворожі” радіостанції і потім розповідав нам вранці, що почув. І оскільки він цією інформацією ділився, то знаходилися доброзичливці, які повідомляли компетентним органам про таке інакодумство на факультеті міжнародних відносин. Органи смикали його, а я його прикривав.
Я був членом партії, парторгом курсу. В Афганістані кандидатський термін всього 6 місяців був замість року. Так от я був бойовим афганцем з державними нагородами, член партії, парторг курсу, і коли на Мішу починалися “наїзди”, я його і прикривав.
– Тобто ви, парторг, цьому “інакодумцеві” симпатизували, замість того, щоб навпаки – направляти у правильне русло?
- Ну в Афганістані ж очі теж відкриваються досить швидко, і потім вже не закриваються. Особливо коли повертаєшся назад і розумієш, що наші жертви абсолютно не виправдані, що їх можна було уникнути. Якби вони були принесені на благо якоїсь ідеї, їх можна було б зрозуміти. Але вони були покладені на вівтар старих правителів для задоволення якихось ідей глобального панування. Тому в мене теж були відкриті очі. Міша мене теж багато розпитував про Афганістан. Так що в нас був такий обмін інформацією.
Загалом я його брав на поруки. Його могли б і виключити, напевно, якби ніхто за нього не заступився. Він про це завжди згадував. Навіть у книжці якійсь мене згадав. Але потім ми, правда, довго не бачилися.
– Виходить – дуже багато років.
- З 1990-го. 24 роки не бачилися. Але як тільки він повернувся в Україну під час Майдану, в лютому 2014-го, ми перетнулися і з того часу були в контакті. Він приїжджав до нас додому, ми спілкувалися, він дізнавався мою думку з деяких питань
– Як Саакашвілі взагалі підбирає команду? Чим керується?
- В першу чергу порядністю, незаангажованістю і незалежністю. Серед тих людей, які публічно відомі, наприклад, Юлія Марушевська, активістка Майдану, волонтер, автор кліпу I am a Ukrainian – це людина нової формації, їй 25 років, вона не встигла зануритися в бюрократичні чвари, не спотворена системою. Саша Боровик – дуже порядний, з західною освітою фахівець. Швидше за все, через свою надпорядність він і не зміг ужитися в Мінекономіки. В цілому ж, до своєї команди Саакашвілі підбирає людей, яким він може довіряти – це і українці, и “пеервірені у боях” грузинські хлопці.
– Як ви думаєте, як надовго ви прийшли? Є у вас кінцева мета?
- Як мінімум, до кінця наступного року.
– 2016-го?
- Так, у жовтні 2016 року в Грузії відбудуться вибори до парламенту.
– Саакашвілі хоче брати участь?
- Його політична партія буде брати участь. Вона є другою політичною силою в Грузії. Правлячий блок Іванішвілі втрачає популярність і підтримку. Індикатори рейтингу партії Єдиний національний рух ростуть. Вона здобуде більшість у парламенті. А оскільки Грузія – парламентсько-президентська республіка, то сформувавши більшість у парламенті, вони зможуть призначити прем’єр-міністра.
Ці процеси займуть певний час. І якщо Грузія закличе Мішу як прем’єра, я думаю, що він повернеться. Він часто говорить про те, що залишилося багато нереалізованого з того, що він хотів зробити в Грузії, і що вони не встигли.
Так, вони свого часу були дуже самовпевнені, занадто впевнені в тому, що перемога у них в кишені. Вони розслабилися, тому і програли минулі вибори. Хоча різниця була зовсім невелика.
Зараз (ще раз – це моя особиста думка, Мішу ніколи не можна спрогнозувати), якщо Грузія запропонує Саакашвілі посаду прем’єра, то він повернеться.
– Тобто це не його рішення – це ваше відчуття?
- Це моя думка. Він дуже хоче продовжити те, що почав у Грузії.
– А як же Одеса? Ви встигнете здійснити незворотні зміни – такі, що навіть якщо Саакашвілі піде, все можна буде закінчити?
- Я дуже сподіваюся, що ми зможемо зробити незворотні зміни, які не дадуть Одеській області повернутися назад у темне минуле. І що до кінця наступного року буде команда, яка підхопить прапор з Мішиних рук.
– Ви сам – керівник, ви керували великими компаніями. Як би ви оцінили Саакашвілі як керівника? Який він?
- Я керував компаніями, а Міша керував країною. У нього величезний досвід державою управління. Він дуже командний керівник. Він не приймає рішень одноосібних і безапеляційних. Ми постійно, часом по кілька разів на день, збираємося у кількості 3-5 людей, і рішення приймаються такою невеликою групою.
І однозначно він – політик. Не бізнесмен, не господарник – політик. Його завдання – не заглиблюватися у господарські тонкощі. Його завдання – поставити мету і організувати команду, яка до цієї мети прийде.
У Грузії в нього було незрівняно більше можливостей. Він був президентом країни. У нього була практично абсолютна влада, тому Грузія добилася таких вражаючих результатів. Якби така абсолютна влада була в руках не такої порядної людини, вона могла б призвести до трагедій, але оскільки Міша дуже чесний і порядний, то Грузія добилася таких результатів за такий короткий час. З відсталої, бандитської, корумпованої країни за 7-8 років вийти в лідери за всіма показниками демократичності – у нашої країни це поки не виходить.
Можна говорити про те, що у нас країна більша… Але просто немає лінії. Саакашвілі поставив на початку свого президентства мету, і вся його команда до цієї мети йшла, не звертаючи. Ми в Україні – ставили цілі й починали кружляти.
Про плани та митницю
– Складно після бізнесу керувати областю? Це схоже?
- Я намагаюся, щоб було схоже. Намагаюся впровадити бізнес-підходи, принципи проектного менеджменту.
– Доводиться перенавчати підлеглих? Чи у вас змінилися люди в адміністрації?
- Ні, у нас іде процес реорганізації, багато людей залишаються. Ми скорочуємо штат з 829 до 404 осіб.
– Це в області?
- Це в будівлі облдержадміністрації. Ми проводимо тести для співробітників, які працюють, щоб визначити їхній загальноосвітній та професійний рівень. Деякі підрозділи просто ліквідуються, деякі реорганізуються. Згідно з законодавством, починаємо повідомляти працівників про скорочення їхніх посад. Протягом двох місяців вийдемо на нову оргструктуру.
– Ви вже розробили якийсь пакет реформ. Що в ньому головне? Що ви хочете змінювати?
- Ми передали в парламент так званий Одеса-package – одеський пакет законопроектів і поправок до існуючих законів, які, ми сподіваємося, на цій вересневій сесії парламент ухвалить. Там багато ініціатив. Але наша базова ініціатива стосується митниці. Для нас митниця – це єдина можливість наповнити бюджет, у нас немає іншого джерела. І щоб не стояти біля печерського пагорба з простягнутою рукою, ми воліємо самостійно наповнювати його.
– Але ж вам вже пообіцяли доходи від митниці.
- Пообіцяли 50% за перевиконання плану. Але, по-перше, цей закон ще не вступив в силу. І навіть коли він буде діяти, то для того, щоб отримувати надприбутки з митних надходжень, потрібно змінювати митні процедури (напередодні публікації інтерв’ю Рада підтримала закон – ред).
Основна проблема одеської митниці в тому, що для неї був закритий доступ у базу митних тарифів, що не дозволяло компаніям розмитнюватися в Одесі на прийнятних умовах. Тому імпортери шукали інші можливості, йшли в інші регіони, до Києва.
Якщо технічно пояснювати, то в митній базі Одеси митна вартість, наприклад, тканини висвічується $1,20. А в Києві чи в Херсоні – $0,9. І бізнесмен їхав туди і розмитнював там. Він вигравав $ 0,30 на кілограмі, а Одеса втрачала на одній такій транзакції близько 2 млн грн. Як можна наповнювати бюджет таким чином? Тому замість перевищення плану ми маємо за червень-липень недовиконання в обсязі понад 800 млн грн.
– Тобто якась людина, котра сидить на митниці в Києві, самочинно зафіксувала ці ставки?
- Так. Це відноситься до компетенції людей департаменту тарифів митниці, які ведуть цю базу. І ця база може для кожного регіону керівництвом центрального апарату митниці відкриватися по-різному. Це чистий саботаж і навмисне відведення вантажу і грошових потоків з Одеси, зокрема в Київ.
– Тобто це одна зі схем, які кришувалися у Києві?
- Так. Візьміть запитайте статистику і подивіться, де найбільше розмитнюється вантажів – у Києві. Хоча потім фізично вони повертаються в Одесу, наприклад, на 7-й кілометр [ринок під Одесою, один з найбільших в Європі].
– Це було зроблено для того, щоб перенаправити в той самий Київ платників і, відповідно, гроші?
- Так, щоб спрямувати туди грошові потоки.
– Митниця – це найбільша ваша проблема?
- Для наповнення бюджету – так. Тому що наша основна ідея – зв’язати Одесу з Європою дорогою Одеса-Рені-Бухарест. Зараз Одеса їде в Європу через Київ і Львів, в об’їзд. Я кажу, в першу чергу, про вантажопотоки. А ми хочемо зробити дуже короткий коридор Одеса–Європа. Для цього нам і потрібна ця дорога. В бюджеті країни грошей на неї немає, тому в нас народилася ця ідея, яку ми поки не можемо реалізувати.
– Скільки грошей потрібно на дорогу?
- На ремонт існуючої дороги близько 900 млн грн, а на будівництво нової автомагістралі – близько $ 2 млрд. У нас є інвестори, є бажаючі брати участь у цьому будівництві великої нової платної дороги. Щоб вони могли реалізувати свої інвестиції, ми направили у Верховну Раду поправки до закону про концесії, бо поки що він тільки відлякує можливих інвесторів.
Про мандат на ламання системи
- - Коли ваша команда сюди йшла, ви уявляли, що вам доведеться все ламати?*
- Звичайно, уявляли.
– Що змушувало вас вірити в те, що це можливо? Які вам дали повноваження? Що пообіцяли?
- Коли Михайло Саакашвілі мені сказав, що йому запропонували очолити Одеську обладміністрацію, я запитав у нього: “Чи буде в тебе мандат на реформи?” Він сказав, що у нього є мандат від президента Порошенка на здійснення реформ в Одесі. Я запитав: “Чи будуть у тебе інструменти, щоб це робити? Тому що тобі показали напрямок, в якому копати, але лопати поки в тебе немає”.
Ось цією “лопатою” для нас має стати митниця та прокуратура. Митниця – для наповнення бюджету й реалізації тих проектів, які ми намітили, в першу чергу, дороги. А прокуратура – щоб бити по руках тих, хто залазить у державні кишені. Поки що ні того, ні іншого інструменту в нас немає. Прокуратура Одеської області займає дуже пасивну позицію. М’яко кажучи, наявний кадровий склад одеської обласної прокуратури не є передовим загоном боротьби з корупцією.
– У вас немає можливості вплинути на це?
- На даний момент немає, крім закликів, умовлянь, аргументації.
– Виходить, вам інструменти обіцяли, але не дали?
- Поки що ні. Поки ми копаємо без інструментів. Тобто намагаємося щось міняти точково, виходячи з тих можливостей, які в нас є. Наприклад, через те, що прокуратура Одеської області пасивна, ми залучаємо військову прокуратуру. Завдяки її активності, зараз і був заарештований на хабарі начальник міліції міста Одеси.
– У вас є своя людина в міліції – керівник одеської міліції Гіоргі Лордкіпанідзе. У нього є необхідна влада, мандат на проведення змін у його відомстві?
- Гія в даний момент, що називається, чужий серед своїх, або, скоріше, чужий серед чужих. У нього є буквально кілька людей, яким він може довіряти – з усього управління МВС, яке налічує 10.500 співробітників.
Ми пов’язуємо великі надії з новою поліцією. Перші 392 поліцейських вже почали патрулювання, і це зовсім іншого світогляду люди, інших ідей і принципів. В першу чергу, ми сподіваємося на них. У другу – на Гію, який потихеньку почне наводити порядок. Він уже почав це робити, підтягувати людей, на яких він зможе спертися.
– У вас немає враження, що реформа поліції – це така фасадна реформа? Є впевненість, що за нею підуть зміни і всередині МВС?
- Я сподіваюся, що ця реформа призведе до того, що поліція повністю замінить міліцію. Не тільки в лінгвістичному значенні слова, але й фізичному та моральному.
Про інвестиції
– Давайте повернемося до розмови про гроші. З ім’ям Саакашвілі від початку були пов’язані надії на те, що в Одесу прийдуть інвестиції. Йдуть інвестори?
- Саме тільки ім’я Саакашвілі притягує дуже багатьох потенційних інвесторів в Одесу. У нас кожен день проходять зустрічі з інвесторами.
– Це іноземці чи українці?
- В основному іноземці.
– Що їх цікавить, які сфери?
- Агропром у першу чергу. Вони дуже зацікавлені в зернових культурах – оренда землі під вирощування, перевалка, елеватори. З ізраїльтянами ми вже розмовляли. Вони практично до 70% довели українську частку в зернових, які імпортують. Зараз ізраїльтяни зацікавлені в продукції птахоферм. У них у зв’язку з курячим грипом утворився дефіцит яєць, і стратегічну закупівлю вони здійснили в Україні. Зараз хочуть будувати птахофабрику. Тому агропром – це раз. Інфраструктура – два.
Дуже багато хто хоче будувати в портах інфраструктуру, дороги. Є бажаючі будувати готелі, заводи. У нас все-таки дешева робоча сила. Я днями зустрічався з інвесторами, які вже побудували завод з виробництва запчастин для іригаційних систем. Вони хочуть займатися іригацією. Одеська область дуже іригаційно залежна. Є старі іригаційні системи, в убитому стані, які вони пропонують відновити, експлуатувати і надавати фермерам платні послуги з іригації.
– Є ще якісь конкретні домовленості?
- Знаєте, як кажуть – щоб не наврочити. Домовленостей дуже багато. Хочемо відремонтувати злітну смугу в одеському аеропорту. Вона така – коли сідаєте, то ще довго потім підстрибуєте.
Хочемо відродити [бальнеогрязьовий курорт] Куяльник. Саки залишилися в окупованому Криму, а Куяльник нітрохи не поступається, навіть перевершує Саки за цілющими властивостями. Він трохи занедбаний, а зараз це один з наших проектів.
Хочемо запустити екотуризм у ті райони південної Бессарабії, де більше 50 км білосніжних пляжів. В Європі практично таких не залишилося.
– До яких не доїжджають, тому що немає дороги?
- Так, там грунтовка. Ті, хто доїжджає туди – дуже задоволені відпочинком, але дуже незадоволені, коли починають виїжджати.
Далі – виноградарство і виноробство. Хочемо приділити цьому увагу. Стримує вартість ліцензії на реалізацію власної продукції – 500 тис. грн. Це не дозволяє розгорнутися середньому бізнесу. Це теж входить в пакет пропозицій, який ми подали в парламент. При ціні ліцензії 500 тис. грн, якщо ви виробляєте 10 тисяч пляшок, то на кожну пляшку лягає 50 грн. У вас практично немає можливості торгувати вином, яке ви виробили – воно неконкурентоспроможне. Тому хочемо цей поріг знизити або взагалі скасувати ліцензію.
– Цього року багато хто поїхав у відпустку в Одесу й під Одесу. Багато хто повертається з враженням – море гарне, але інфраструктури немає. У вас є в планах побудувати в Одеській області свій Батумі? Є перспектива зробити Одесу крутим курортом?
- Є проекти, є інвестори, питання тільки в упорядкуванні ринку землі. Там потрібно навести лад. Багато селищних рад земельні ділянки роздали “своїм”, що не дає можливості серйозному інвесторові сконцентрувати достатньо велику земельну ділянку і побудувати хороший п’ятизірковий готель. Тому множаться сімейні готелі на 10-15 сотках, якісь шпаківні. Щоб затягнути гарного великого інвестора, потрібно навести порядок із землею, щоб можна було йому запропонувати ділянки, гідні його уваги.
– Що заважає?
- Потрібно зробити електронну базу, кадастр, провести інвентаризацію земельних ділянок – це дуже трудо- та матеріаломісткий процес, витратний за часом.
– Це питання якої перспективи?
- Хочемо протягом 2-3 років зробити електронний кадастр.
– Чому так довго?
– Я кажу про електронний OneTouch [в один клік] реєстр, як у Грузії зробили.
- Тобто перспектива того, що в Одеську область прийдуть мережі готелів зі світовим ім’ям – це не один рік?
- Ні, у нас є і зараз земельні ділянки, які ми можемо запропонувати великим інвесторам. Особливо в бік південної Бессарабії. Але щоб зацікавити їх, туди потрібно прокласти дорогу. А для цього – знайти гроші.
– Але в цілому у вас немає великого курортного проекту? Такого, щоб – а ось тут ми побудуємо місто-курорт.
- Ні, проекту Нью-Васюки у нас немає. Краще з Одеси зробити Нью-Одеса. В принципі сама Одеса має величезний потенціал для розвитку. Якщо йти в бік Лузанівки і далі в напрямку Миколаєва – там величезні ще не використані території.
– Ви зустрічаєте опір?
- Звичайно, декому не подобається, що ми відкриваємо пляжі, що відбуваються арешти корупціонерів, що з’явилися ознаки порядку у сфері регулювання і видачі дозволів, ліцензій.
Ми намагаємося зменшити регуляцію. Перші ластівки вже є – поромна переправа через Дунай, будівництво якої ніяк не могли запустити, хоча її інвестори фінансують власним коштом і не просять ніякої допомоги у держави. Тепер – усі узгодження отримали. Вже є зрушення. Хтось у своєму маленькому бізнесі швидко отримав дозвіл, хтось у своєму середньому бізнесі не дав хабар, щоб запустити бізнес. Такого плану дії не всім, звісно, подобаються.
Думаю, черговий виток невдоволення викличе наше втручання в процеси приватизації комунальної власності. Ми на сесії одеської облради домоглися делегування одеській обладміністрації повноважень щодо організації приватизаційного процесу з комунальної власності. Раніше цим займалася обласна рада, і в нас дуже багато питань по тих угодах, які були ним затверджені – це земля і нерухомість, продані не за ринковими, м’яко кажучи, цінами.
– Ви оскаржуєте?
- Зараз поки що аналізуємо. Основне наше досягнення в тому, що прокинулося громадянське суспільство і завантажує нас роботою. Дуже багато скарг. В першу чергу – на махінації з земельними ділянками. Просять допомогти, не допустити або виправити.
– Як вам взагалі такий високий кредит довіри населення?
- Він не може не радувати. Ставлення переважної більшості одеситів і жителів області до нас – дуже хороше. Його можна охарактеризувати одним словом – надія. Люди дуже сподіваються. Їм набридло жити в обстановці, коли все ділиться між своїми. А тут для звичайних людей з’явилося світло в кінці тунелю. Вони сподіваються, що ми прорвемо цю темну завісу, відкриємо штори, і в вікно увірветься сонце.
Про президента Петра Порошенка
– Ви, напевно, знайомі і з Петром Порошенком. Ви знаєте його самого, ви бачите, як все відбувається в Одесі, розумієте, що вам заважає працювати. Як вам здається – він зацікавлений у тому, щоб реформи просувалися? Хто, зрештою, гальмує реформи?
- Петра Порошенка я теж знаю з 1985 року і перетинався з ним досить багато разів протягом останніх 30 років. У нього дуже цілеспрямований характер. Якби поставити будь-яку людину на його місце – я не знаю, чи впорався б хтось інший. У тому стані, в якому Порошенко прийняв країну – треба було дуже багато виваженості та політичної мудрості, щоб вирулити без вибухів.
Можна говорити про те, що немає прориву. Але в першу чергу його завданням було утримати баланс і не дати можливості якимось силам провокувати соціальні вибухи. І керувати країною, яка перебуває в стані війни, економіка якої в стагнації і навіть падає – це дуже нелегке завдання.
Я бачу, що за останні півтора року він досяг прогресу як у своїх публічних виступах, так і в своїх діях. Зрозуміло, що хочеться якихось більш швидких, радикальних кроків. От би нам в Одесі хотілося, щоб реформа прокуратури була набагато швидшою. Можна говорити про те, що це в компетенції президента – підштовхнути реформу прокуратури. Але у мене немає, висловлюючись військовою мовою, повної картини “поля бою”. Я не перебуваю на найвищій точці, щоб бачити все. Я перебуваю на своїй маленькій висоті. Пряма черга з мого кулемета може накрити тільки один сектор обстрілу. У нього – сектор обстрілу набагато більший. Тому якісь категоричні судження мені некоректно робити. Моя точка зору – єдине, що могло б рухатися швидше – це реформа прокуратури. Це дуже важливий елемент реформ.
– Загалом, ви бачите, що системні зміни відбуваються?
- Вони є, але дуже повільні. Як людина з бізнесу я звик приймати рішення і втілювати їх у життя швидко, в режимі “термін – відповідальний, не зробив – покарання, зробив – заохочення”. Тут такий бізнес-підхід застосувати складно. Дуже багатогранна палітра політичних сил. Кількість партій – величезна. Ми не скоро прийдемо до якоїсь біполярності, до 3-4 партій. Для цього потрібні десятиліття демократії. У нас демократія була уривками, пару років за Ющенка, другий рік з невеликим пішов зараз. Потрібен час.
– Може, Порошенку не вистачає трохи авторитаризму Саакашвілі?
- Достатньо в нього авторитаризму. Але стан країни в даний момент – дуже обтяжуючий фактор.
Олена Трибушна
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
