Дефолт - не перешкода — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Дефолт - не перешкода

Казна та Політика
1078
МВФ пообіцяв підтримку Україні навіть у разі дефолту. Що це означає для країни.
Вчора, 30 червня, закінчився відведений МВФ термін на реструктуризацію держборгу України. Формально переговори з кредиторами у Вашингтоні вчора ще тривали. І представники Фонду брали в них участь. Але фактично переговори вже прострочені. У липні Україна може і зовсім перестати платити по боргах і оголосити мораторій на виплати за зовнішніми зобов’язаннями на $19 млрд. «Так, це означає технічний дефолт», – зізналася на вихідних міністр фінансів Наталія Яресько. На думку аналітика Goldman Sachs Group Ендрю Метені, комітет кредиторів не прийме останнє речення Києва про реструктуризацію держборгу, що включає «стрижку» основної суми боргу, і у відповідь Київ введе мораторій на виплати за держборгом ще до 24 липня. «Україна не зробить купонну виплату 24 липня і, в результаті, виявиться в стані дефолту», – очікує зарубіжний експерт.
Приблизно в той же час – в середині липня – МВФ повинен провести засідання ради директорів за підсумками першого перегляду кредитної програми України і прийняти рішення про виділення другого траншу. Чи завадить дефолт отриманню фінансування від Фонду? Ні. За останні кілька тижнів представники міжнародної організації неодноразово підкреслювали, що готові продовжувати підтримку України у разі дефолту. «Якщо угоди з кредиторами не буде досягнуто і Україна опиниться не в змозі обслуговувати свої зобов’язання, Фонд продовжуватиме фінансувати країну в рамках відповідної політики кредитування (Lending-into-Arrears Policy – LIA)», – розповіла виконавчий директор МВФ Крістін Лагард. Hubs з’ясував, як це працює на практиці.
«Ні» кредиторам
Мораторій на виплати за держборгом – не рідкість. Особливо, в країнах Латинської Америки. Але більшість випадків, коли країни-одержувачі допомоги МВФ призупиняли виплати приватним кредиторам, довелося на період до 1989 року, коли МВФ розробив політику LIA. Тобто ще в той час, коли МВФ не був настільки толерантним до ігнорування суверенних зобов’язань. Так було, наприклад, з Мексикою.
В кінці 70-х мексиканська економіка росла, як на дріжджах, разом із зростанням світових цін на нафту. Уряд активно позичав за кордоном в рахунок майбутніх доходів. Схема працювала до 1981 року. І тут нафта почала дешевшати. Країна намагалася врятуватися від кризи, за рік набравши ще більше – $18,3 млрд – зовнішніх запозичень. Але банки відмовлялися видавати довгострокові позики. Уряду довелося набрати половину нових боргів у вигляді короткострокових кредитів. Час розплати настав у серпні 1982-го. Мексика опинилася на межі дефолту. Країна якраз вела переговори з МВФ про залучення фінансування, але в разі дефолту розраховувати на нього не могла. Уряду майже дивом вдалося в стислі терміни отримати у США гроші на першорядні витрати, а також умовити банки на відстрочку в 90 днів з виплат основної суми боргу. Фактично до грудня в країні діяв мораторій на будь-які виплати за держборгом. Таким чином, технічний дефолт Мексики став першим у низці дефолтів у країнах Латинської Америки в 80-ті.
Фонд не міг схвалити нову кредитну програму для Мексики на SDR 3,4 млрд (близько $ 3,7 млрд на той момент), поки не було реструктуровано борг суверена перед банками. Місцевому уряду було необхідно умовити півтисячі банків дати йому «свіже» фінансування на $5 млрд. Основним аргументом Мексики і МВФ був той факт, що суверену належало заплатити $10 млрд процентних платежів банкам в 1983 році. Якраз $5 млрд банки забрали б собі назад з виділених ними ж кредитів, а інші $5 млрд пролонгували б. Болісні переговори з банками завершилися тільки до кінця року. Лише після цього в початку 1983 року МВФ виділив фінансування Мексиці.
Аналогічна історія відбулася і в Бразилії в 1987-му році. Два роки потому МВФ змінив своє ставлення до позичальникам ,що «проштрафилися».
Не просто гроші
З 1989 року МВФ дозволив фінансування держав, які прострочили виплати комерційним банкам, а з 1999 року – і виплати власникам суверенних облігацій. Директора міжнародної організації домовилися, що Фонд зможе продовжувати фінансувати боржників з простроченнями, але з приводу кожної країни буде прийматися окреме рішення. До того ж, такі позичальники повинні були відповідати певним вимогам. По-перше, якщо фінансова підтримка МВФ критично необхідна державі для успішної реалізації програми реформ. По-друге, виконати так зване good faith obligation. Тобто, проявити достатню завзяття, намагаючись домовитися з приватними кредиторами про реструктуризацію зобов’язань. Цей критерій важливий, оскільки LIA вважається програмою, яка полегшить пост-дефолтну реструктуризацію держборгу. Умова good faith використовується, щоб переконатися: боржник прикладає максимум зусиль, щоб налагодити взаємини з кредиторами. Це має допомогти країні повернутися на ринок капіталу.
Багатьом не подобалася політика LIA. Американський економіст, експерт із глобальних фінансів Нуріель Рубіні після першого практичного застосування LIA написав, що подібний підхід пов’язаний з двома моральними ризиками. Допомога Фонду країні, фактично знаходиться в стані дефолту, може розцінюватися як «страховка» на випадок дефолту. Це, писав економіст, може «заохочувати безрозсудну політику в країнах, що розвиваються (ризик позичальника) і безрозсудне кредитування кредиторами з розвинених країн (ризик кредитора)».
Недоліки LIA з часом визнав і сам МВФ. У 2013 році Фонд переоцінив свої програми для країн, що проводять реструктуризацію держборгу, та наголосив на необхідності вдосконалити LIA. Хоча б уточнити критерії, за якими оцінюється принцип good faith в переговорах з кредиторами.
Перший досвід
За роки свого існування LIA так і не отримала широкого застосування. Ця політика передбачена для полегшення пост-дефолтної реструктуризації держборгу, а більшість країн прагнуть провести реструктуризацію до перших неплатежів. Україна стане не першою державою, до якого МВФ застосує такий підхід, але увійде в десятку «піонерів». У нульові серед країн із середнім рівнем доходів, переглядати умови за зобов’язаннями вже після прострочень і потрапили під політику LIA, виявилися Росія, Еквадор і Аргентина.
Першопрохідцем була РФ, постраждала від кризи 1998 року. У серпні 1998-го РФ ввела в односторонньому порядку мораторій на виплати з обслуговування держборгу. Незабаром після цього Москва відновила переговори з кредиторами. Майже через рік після дефолту, в липні 1999 року, вона отримала від МВФ кредит на SDR 3,3 млрд (близько $4,5 млрд на той момент) за програмою Stand-By Arrangement (SBA) з використанням LIA. Щоправда, програма діяла всього п’ять місяців, і Москві дісталося лише SDR 471 млн ($639 млн). Внутрішній борг Росії було реструктуровано в травні 1999-го, а зовнішній – у серпні 2000-го. Відносно Еквадору LIA застосовували лише вісім місяців. До кінця 2000 Еквадор домовився про реструктуризацію зобов’язань з 98% власників боргу, і LIA була скасована. Найяскравіший – випадок Аргентини на початку нульових.
Економіка Аргентини почала уповільнювати зростання ще в 1998 році і пробула в рецесії в 1999-2002. За цей час Буенос-Айрес тричі отримував фінансову допомогу від МВФ. Зокрема, в 1998-му Аргентина підписалася на ту ж дворічну програму EFF, яка діє зараз і в Україні. Розмір програми становив SDR 2,1 млрд ($ 2,8 млрд), але по факту Аргентині не дісталося ні цента. Друга програма Stand-by Arrangement була виділена у 2000-му та пізніше була розширена. У сумі по другій і третій програмами Фонду Аргентині належало SDR 16,9 млрд ($22,7 млрд). І знову Буенос-Айрес отримав фінансування не повністю – лише SDR 9,8 млрд ($13,1 млрд).
У всіх випадках МВФ заморожував фінансування Аргентини через небажання місцевої влади виконувати умови кредитних програм. Буенос-Айрес відмовлявся урізати держвидатки і податкові пільги. Через що неодноразово «промахувався» повз цільових орієнтирів по бюджетному дефіциту. У грудні 2001-го терпіння МВФ обірвалося увірвався, і Аргентина не отримала черговий транш кредиту в розмірі $1,3 млрд. У тому ж місяці аргентинському уряду належало виплатити за держборгом більше $900 млн. І зробити це без підтримки Фонду Буенос-Айрес не міг. В кінці 2001 року Аргентина оголосила дефолт за суверенними зобов’язаннями на суму $93 млрд (в цілому борг держави становив на той момент $132 млрд).
У наступному році співпрацю МВФ з Аргентиною не відновлювали, причому за бажанням (точніше, через його відсутності) Буенос-Айреса. На початку 2002 року аргентинська влада відмовилися від фіксованого курсу песо. Валюта знецінилася з рівня 1 песо/$ до приблизно 3 песо/$. Новий курс допоміг вивести в «плюс» поточний рахунок платіжного балансу. На додачу, знецінення песо і відсутність необхідності платити кредиторам забезпечило уряду бюджетний профіцит. Зовнішнє фінансування стало не таким критичним для Аргентини. І уряд почав неспішні переговори з кредиторами про реструктуризацію держборгу, який потрапив під дефолт.
МВФ відновив фінансування Аргентини, вже в рамках LIA, лише в 2003 році. Буенос-Айрес, все ще знаходиться в стані дефолту, отримав від Фонду кредит у розмірі SDR 2,2 млрд ($3 млрд) у січні, а потім ще SDR 8,9 млрд ($12,7 млрд) у вересні. На цей раз Фонд намагався менше тиснути на владу країни, як в питаннях реформ, так і щодо переговорів про реструктуризацію. Фонд не став навіть прописувати всі цільові орієнтири програми на 2005-2006, дозволивши владі самостійно обговорити її з кредиторами. В результаті, аргентинська влада робила пропозиції про «жорстку реструктуризацію» зобов’язань, які кредитори навіть відмовлялися обговорювати.
Виникли проблеми і з good faith obligation. Щоб визначити, наскільки переговорники дотримуються цієї умови LIA, Фонд спирався на думку одного з тридцяти комітетів кредиторів (GCAB). Але Аргентина привернула гроші різношерстій компанії кредиторів. Близько 57% зовнішніх держоблігацій тримали інституційні інвестори, решта 43% належали роздрібним інвесторам, яких налічувалося близько 600 тис. Аргентинська влада визнала, що GCAB не представляє інтереси всіх кредиторів, і довгий час відмовлялися вести з ними переговори.
Конструктивний діалог в результаті не задався. Навесні 2004-го МВФ спробував прискорити консультації, наполягаючи на поліпшенні пропозиції кредиторам. У відповідь Буенос-Айрес пригрозив Фонду, що перестане платити за старими боргами МВФ. Міжнародної організації довелося дозволити країні вести переговори самостійно. Переговори затяглися. Вперше дійти компромісу сторонам вдалося тільки три з половиною роки після дефолту, а процес реструктуризації тривав до 2010 року. До його завершення було реструктуризовано 92% простроченого боргу.
Олена Снежко
За матеріалами:
Hubs
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас