906
Плавуча незалежність: чому ЄС робить вибір на користь скрапленого газу
— Енергетика
Литва і Україна почали проекти з будівництва терміналів прийому скрапленого газу практично одночасно. І поки в Україні не можуть вирішити бюрократичні питання, Литва приймає плавучий термінал Independence в порту Клайпеди
27 жовтня Литва зробила свій перший крок до енергетичної незалежності – в порт Клайпеда причалив корабель-сховище скрапленого газу (СПГ) – Independence (“Незалежність”). Почавши реалізацію проекту з будівництва терміналу для прийому скрапленого газу практично одночасно з Україною, за 3,5 року балтійська країна побудувала для себе необхідне судно на корейських потужностях. Даний проект – ще одна демонстрація того, що країни ЄС шукають способи диверсифікувати поставки палива з Росії. Втім, і Україна – не виняток.
Балтійський гамбіт
Щорічна потреба Литви в “блакитному паливі” в десятки разів менше, ніж у України. У 2013 році, за даними Мінекономіки країни, Литва спожила всього 2,7 млрд кубометрів ресурсу (в Україні ж цей показник склав 50,4 млрд кубометрів), при цьому 100% його було імпортовано з РФ. Протягом декількох останніх років уряд країни вів переговори з російським газовим монополістом – корпорацією “Газпром” – про зниження ціни на природний газ (ПГ). Так, ще на початку поточного року Литва платила одну з найвищих цін на ресурс в ЄС – понад $460 за 1 тис. кубометрів. Після проведених у травні переговорів прем’єр-міністр Альгірдас Буткявічюс повідомив про досягнення домовленості щодо зниження вартості; за інформацією джерел, близьких до ходу переговорів, падіння склало 20% – до $370/тис. кубометрів. При цьому, як вважають експерти, чималу роль в поступливості російського боку зіграло саме прибуття плавучої “Незалежності”.
Термінал – недешеве задоволення. У 2012-му литовська держкомпанія Klaipedos nafta (організація, що експлуатує “Незалежність”) підписала договір про оренду плавучого терміналу потужністю близько 3 млрд кубометрів на рік з корейською Hoegh LNG. Згідно з цією угодою, оренда обійдеться литовської держкомпанії в $689 млн за 10 років, споруда берегової інфраструктури – ще в 200 млн євро (близько $255 млн за курсом ЄЦБ). Постачати ПГ в країну буде норвезька компанія Statoil, при цьому вартість ресурсу буде розраховуватися не з ціни на нафту (як це робить РФ), а з прив’язкою до британського спотового майданчику NBP. Відкритих даних з цього хабу немає, проте експерти стверджують, що крайня вартість ресурсу, яким торгують на даному майданчику, становить близько $330/тис. куб.м. В принципі, навіть з урахуванням орендної плати, вартість ресурсу буде обходитися Литві дешевше – у разі купівлі газу у РФ за ціною $370/тис. куб. м, загальний річний рахунок при споживанні в 2,7 млрд кубометрів складе майже $1 млрд, а при збереженні зазначеної спотової ціни і повного завантаження терміналу економія складе близько $60 млн.
Крім цінової складової, важливі й політичні моменти. По-перше, запуск литовського LNG-терміналу – крок до диверсифікації постачальників паливних ресурсів, що грає на користь європейського законодавства. По-друге, Калінінградська область РФ перебуває в залежності від імпорту природного газу з цієї балтійської країни, що дає Литві на руки козир при організації поставок палива традиційним шляхом з РФ – наявність терміналу дозволяє вести торги за ціною на ресурс.
В ногу з Європою
Литва – не єдина країна, яка за останні кілька років втілила проект щодо скрапленого газу. Всього морським шляхом Європа здатна приймати близько 200 млрд кубометрів палива, але в 2013-му потужності вже побудованих терміналів використовувалися всього на третину. Причина не тільки в глобальної залежності європейського ринку від поставок газу з РФ трубопровідним транспортом (в 2013-м з 462 млрд кубометрів евроімпорта 40% склала частка російського ресурсу), скільки від світової кон’юнктури. Головними споживачами скрапленого газу в даний момент є азіатські країни – Японія і Корея, також планується розвиток потужностей з приймання і регазифікації СПГ в одній з найактивніших країн-споживачів енергоресурсів – Китаї. Крім обсягів споживання, які в 2013-му склали більше 170 млн тонн (близько 240 млрд кубометрів), роль відіграє і ціна – різниця у вартості СПГ на європейських і азіатських ринках може коливатися в межах $150-300 на кожній тисячі кубометрів. Приміром, навесні 2014-го вартість СПГ в Азії досягала $640-700 за 1 тис. кубометрів. Експерти зазначають – для постачальників такий ринок є більш привабливим, ніж європейський.
За оцінками EY, до 2030 року світовий попит на СПГ зросте майже в два рази в порівнянні з 2013-м і досягне приблизно 500 млн тонн на рік, з яких не менше двох третин доведеться саме на Азію. Європа також не відстає – до запуску в середньостроковій перспективі плануються більш 30 підприємств з перевалки скрапленого газу.
Що ж стосується постачальників, їх пул також зростає. Зараз ключовими експортерами подібного палива є країни Тихоокеанського регіону (Бруней, Малайзія, Індонезія, Австралія), які сукупно в минулому році забезпечили понад 30% світового ринку СПГ, а також Близькосхідні країни з більш ніж 40%. Європа ж закуповує більшу частину скрапленого газу в Норвегії та країнах Північної Африки. Але в 2015-му на ринку з’являться нові гравці. Зокрема, підкорювати світові ринки планують США, дозволить експорт газу і почали будівництво терміналів. МЕА прогнозує, що експорт СПГ із США досягне 50 млрд кубометрів до 2035 року. Про вартість американського ресурсу також ведуться дискусії – деякі експерти називають вартість і більше $500 за тис. кубометрів. Втім, в Європі американський газ чекають і вельми – в умовах млявої газової війни між Україною і РФ країни ЄС як і раніше не відчувають себе в безпеці: загроза зриву зимових поставок через проблеми з транзитом все ще розбурхує уми єврочиновників, тому диверсифікаційна страховка навряд чи зашкодить. З іншого боку, в дослідженні Центру глобальної енергетичної політики при Колумбійському університеті Нью-Йорка прогнозується (за оптимістичною моделлю), що обсяг експорту палива зі Штатів може скласти близько 186 млрд кубометрів на рік, і тоді вартість ресурсу – навіть незважаючи на високі витрати, пов’язані з будівництвом терміналів – може істотно знизитися у зв’язку з появою надлишкового обсягу продукції на ринку.
Ініціатива не карається
У той час, поки ЄС активно будує термінали з прийому СПГ, Україна кілька років поспіль не може розпочати будівництво власного терміналу, за яке відповідально Національне агентство з інвестицій. В інтерв’ю Delo.UA його глава Сергій Євтушенко зазначав, що до кінця поточного року закінчується термін дії попередньої угоди з оренди плавучого терміналу (FSRU) з американською Excelerate Energy, і тоді наша країна упустить свій шанс на отримання подібного судна на найближчі п’ять років. Планувалося, що найближчим часом Україна візьме в оренду дану установку потужністю в 5 млрд кубометрів ресурсу щорічно, побудує необхідну інфраструктуру (як майданчик була запропонована територія біля порту “Південний” в Одеській області), тим часом почавши будівництво стаціонарного терміналу на 10 млрд кубометрів палива. Ось тільки поки ні перший, ні другий проекти не знаходять можливості для реалізації.
За словами джерела, близького до ходу будівництва українського терміналу, питання оренди FSRU поки не розглядається українським урядом. “Є деякі важелі впливу на Кабмін у цьому питанні, проте поки він ще не зрушився з мертвої точки”, – каже співрозмовник нашого видання. Фактично, в питанні плавучої установки останнє слово поки залишається за урядом, від якого потрібно затвердити всі умови оренди. Заковика питання ще й в можливості отримання скрапленого газу – Україна як і раніше не домовилася з Туреччиною про прохід суден з ЗПГ на борту через Босфор. Другий же етап – наземний – і зовсім поки поза інтересом: держава не знайшла конкретного інвестора для втілення проекту. У Держінвестицій нашому виданню відзначали, що ведуть переговори з різними представниками – австралійською, японською сторонами, – але конкретних пропозицій поки немає.
Втім, і тут вже знаходяться бажаючі допомогти державі. Генеральний директор компанії “Трансінвестсервіс” (ТІС) Андрій Ставніцер в серпні зазначав, що розробив план, згідно з яким за короткий термін компанія зможе побудувати термінал для поставок скрапленого природного газу.
“Ми можемо досить швидко і досить дешево забезпечити для України 5 млрд кубометрів газу в рік за рахунок регазифікації скрапленого природного газу (СПГ). Наш проект кардинально відрізняється від проекту, який раніше планувала реалізувати держава (в особі Держінвестпроекту). Він не передбачає будівництво наземної інфраструктури, тобто не потрібно буде будувати сховища та інші наземні дорогі об’єкти, як у випадку з проектом Держагентства. у нас все простіше, швидше і дешевше. ТІС вже підписав меморандум з постачальником плавучого газифікатора, який готовий в найближчі терміни поставити нам термінал в Україні”, – розповів Ставніцер. За його оцінкою, вартість проекту складе $60-65 млн, його реалізація планується повністю за приватні інвестиції. На користь того, що проект вже увійшов в стадію реалізації говорить і те, що ТІС, за інформацією джерел нашого видання, веде переговори з турецькою стороною про можливість проходу суден.
Але для Туреччини в питанні пропуску майбутнього українського газу через Босфор може бути і свій інтерес. За інформацією кількох джерел нашого видання, ось уже кілька місяців Україна має в своєму розпорядженні реальним інвестором в проект будівлі 10-мільярдного терміналу вартістю майже в 1 млрд євро. “Все проектні документи знаходяться в Адміністрації Президента, особисто у її голови Бориса Ложкіна вже кілька місяців, але далі нікуди не проходять”, – повідомило джерело Delo.UA. За інформацією співрозмовника нашого видання, інвестором виступає велика турецька енергетична компанія, проте її назву він повідомити відмовився. Ні в Держінвестагентстві, ні в АП дану інформацію Delo.UA не змогли підтвердити.
Утім, на думку експертів, якщо турецький інвестор дійсно знайдений, дозвіл на споруду могло б дати Україні карт-бланш в переговорах з російськими постачальниками газу. По-перше, прогнозна вартість газу для нашої країни може скласти близько $360-370 за 1 тис. кубометрів, що нижче пропонованої “Газпромом” ($385). По-друге, вхід турецького інвестора може пом’якшити позицію Стамбула щодо допуску суден з ЗПГ до проходу через Босфор. А по-третє, як показав досвід Литви, наявність СПГ-терміналу на “горизонті” робить російського постачальника поступливішим. Адже в разі поширення використання скрапленого газу “Газпром”, за підрахунками американських експертів нафтогазової галузі, може втратити до 20% свого щорічного прибутку.
Любомира Ремажевська
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
