939
Формула бідності
— Кредит&Депозит
Найбільші статки робляться на бідних. Бурхливий розвиток в Росії мікрофінансових організацій (МФО) лише підтверджує справедливість цього вислову. Основний профіль МФО – кредити для бідних клієнтів, від яких відмовилися банки. До мереж лихварів росіян штовхає неможливість обслуговувати кредити, раніше отримані в банках. Така сумна статистика.
Цікава тенденція: ставки за кредитами в МФО обчислюються сотнями відсотків річних, а не десятками, як у банках, при цьому темпи зростання кількості позичальників у перших все одно вищі, ніж у останніх. З одного боку, це відбувається через жорсткість нагляду за банками з боку ЦБ. А з іншого – у зв’язку з закредитованістю самих росіян. Раніше взяті банківські кредити потопаючим у боргах громадянам доводиться погашати за рахунок нових запозичень. Тим часом самі кредитні установи видають їх з меншою охотою. Ось і доводиться людям йти до МФО. І ця проблема вже носить не тільки економічний, а й соціальний характер. Як кажуть фахівці, кількість МФО вже через три роки збільшиться в 2,5 рази. Мікрофінансових організацій, що активно працюють, зареєстровано 1700. (Всього на обліку в ЦБ перебуває 5000 МФО. Для порівняння: організацій, які мають банківську ліцензію, в країні менш ніж 900. А яку кількість ще не врахували?!)
Гроші в зростання
«Бездоглядні, дикуваті, веселі», – так з легкої руки російського економіста Якова Міркіна тепер прийнято називати мікрофінансові організації. Давно забуте слово «лихвар» – це саме про них. Кредити у них беруть як правило «до получки» за ставкою до 2 відсотків на день. За формулою складних відсотків виходить 372,3 відсотка річних. Втім, не особливо обтяжених фінансовою грамотністю співвітчизників ця цифра не бентежить. Та й лише позиками цей бізнес не обмежується. Ще мікрофінансові організації залучають вклади населення. Страховка на них, звісно, не поширюється. Проте прибутковість за такими депозитами в рази більша, ніж за банківськими, – від 20 відсотків річних.
Немає і жодних офіційних даних, скільки вже заборгували російські громадяни мікрофінансовим організаціям. Деякі експерти говорять про те, що обсяг ринку МФО становить близько 120 мільярдів рублів. Інші називають удвічі більшу цифру. Треті – в півтора рази меншу. Втім, не суть. Зате відомо, що кількість мікрофінансових організацій стрімко зростає. Якщо в 2011 році було створено 1000 МФО, в 2012 році – більше 1,5 тисяч.
Самі мікрофінансисти вважають свій ринок дуже перспективним, і не без підстав. За даними Національної асоціації учасників мікрофінансового ринку (НАУМІР), щорічна потреба росіян в мікропозиках становить 250-300 мільярдів рублів. А загальний портфель мікрокредитів зараз оцінюється в 100 мільярдів рублів (у 2010 році – 22-23 мільярда рублів). Всього громадяни вже напозичали в банках більш ніж 5 трильйонів рублів.
Тим часом, як вважають фахівці, поширення ніким не контрольованих кредитних інститутів несе загрозу для всієї економіки. «За всіма законами жанру, все це повинно закінчитися риданнями, гуркотом, палицями і натовпами і увійти в історію фінансових неприємностей нашої батьківщини», – образно пояснює Яків Міркін.
Тут вам не Бангладеш!
Справедливості заради слід зазначити, що мікрофінансування – порівняно молодий вид фінансового бізнесу. І не всіх мікрофінансистів слід називати саме лихварями. Перші в світі МФО з’явилися менше 40 років тому у… Бангладеш. У 1976 році молодий економіст Мухаммад Юнус повернувся на батьківщину з США після закінчення Університету Вандербільта і подальшої викладацької кар’єри в Університеті Теннессі. Відвідавши одне з убогих сіл, він виявив, що його жителі не можуть вирватися з бідності через місцевих лихварів. Ті надавали кредити під такий високий відсоток і на такі короткі терміни, що селяни не встигали реалізовувати товар на ринку. В результаті їм доводилося продавати свою продукцію за копійки своїм же кредиторам.
Професор оплатив борги бідних селян і став видавати їм кредити сам – маленькими сумами під мізерний відсоток і без усяких застав і поручителів. Але за умови розширення або відкриття бізнесу. Багато хто тоді визнав вчинок доктора Юнуса благородним дивацтвом. Але незабаром з’ясувалося, що рівень неповернення за його маленькими позиками – менше 3 відсотків. Видаючи такі кредити, Мухаммад Юнус створив Grameen Bank. Пізніше економіст став радником уряду і в 2006 році отримав Нобелівську премію миру за свій соціальний, але цілком комерційно успішний проект.
Мікрофінансування, винайдене бангладешським економістом, дуже швидко поширилося у всьому світі. Але в Росії воно, на жаль, набуло свої специфічні форми. Тут багато мікрофінансових організацій теж беруться за клієнтів, від яких відмовляються банки. Проте ніякої соціальної функції цей сегмент не несе. МФО «підбирають», як правило, вже зовсім зневірених боржників. Щоправда, не всі.
Не лише чорти
Діяльність мікрофінансових організацій можна поділити на три види бізнесу. Перша група МФО займається споживчим кредитуванням. Стандартні терміни варіюються від півроку до року. Ефективна ставка коливається від 100 до 140 відсотків річних. Частка цих компаній на Мікрофінансовому полі оцінюється приблизно в половину ринку.
Друга група займається кредитуванням, більше схожим на «класичне» мікрофінансування. Вони кредитують малий бізнес. Тут звичайні ставки становлять 30-35 відсотків річних. Правда, тут вже не обходиться без допомоги держави. Якщо кредитується соціально-орієнтований бізнес, уряд своїми субсидіями допомагає знизити ставку до 15-20 відсотків. Але таких компаній на ринку близько 35 відсотків.
Нарешті третя – це ті самі «чорти кредитного ринку», про які говорить Миркин. Саме вони і видають «позики до зарплати» (у міжнародній термінології PDL – pay day loans). Вони позичають людям невеликими сумами на надкороткі терміни (декілька днів). Вони і видають кредити під 2 відсотки на день. Ці кредитні контори схожі на тих самих лихварів, борючись з якими, Мохаммад Юнус і винайшов своє мікрофінансування. За даними НАУМІР, вони займають майже сьому частину ринку мікрофінансування в Росії.
Відсотковими платежами боргове навантаження позичальників таких організацій не обмежується. Громадяни, що беруть кредити в МФО, в основному скаржаться на штрафи, нараховані за прострочення. Невеликі суми потім повертаються навіть не сторицею. Скажімо, з людини, що позичила 3 тисячі рублів на тиждень, можуть стягувати і сотні тисяч рублів, якщо вона довго не платила.
Деякі МФО, щоправда, вже зіткнувшись з неповерненнями, почали користуватися тими ж системами скорингу клієнтів та управління ризиками і технологіями, що й банки. І так само, як і банки, МФО звертаються до послуг кредитних бюро. «Бізнес МФО стає все менш дикий, оскільки організації самі прагнуть знижувати ризики і краще розуміти позичальників», – розповів «Ленте.ру» директор з маркетингу Національного бюро кредитних історій (НБКИ) Олексій Волков. Але ця система не рятує від закредитованості населення банківські установи. Де гарантія, що врятує мікрофінансові?
За його словами, у НБКИ з 5000 зареєстрованих МФО вже запитують інформацію про кредитні історії росіян 1200 організацій, а надають інформацію про своїх клієнтів тільки 950 компаній. Однак, за свідченням одного з представників бюро, передаються, в основному, погані історії. У передаванні «хороших» історій вони не зацікавлені. І обов’язку такого, на відміну від банків, у МФО поки що немає. «Ми припускали, що кредитні історії МФО будуть гірші за банківські. Але якщо вірити тому, що нам передають МФО, там взагалі немає нормальних позичальників», – нарікає інший представник НБКИ. Воно й зрозуміло. Як ми вже говорили , мікрофінансисти кредитують в основному тих, кому відмовили в кредитах звичайні банки.
Під крило ЦБ
З 1 липня, за законом «Про споживчу позику», МФО будуть зобов’язані реєструватися в реєстрі ЦБ, – ті, хто цього не зробить, опиняться поза правовим полем. Нормативний акт був прийнятий 21 грудня минулого року. Відповідно до нього передавання інформації до бюро кредитних історій мікрофінансовими організаціями також стане обов’язковою. І якщо досі Цивільний кодекс не забороняв необмежену видачу позик одним громадянином іншому, але тепер на таку діяльність буде накладено жорстке обмеження – не більше 4 позик на рік. Також накладаються обмеження на розмір штрафу за прострочення. Максимальний розмір штрафу встановлений на рівні ставки плюс 20 відсотків річних, або 36 відсотків річних. Таким чином, ринок мікрофінансування переходить в повністю регульоване русло. Це частково зніме соціальну напруженість навколо МФО. Однак за високого попиту на кредити і можливості забезпечити пропозицію з боку мікрофінансистів небезпека закредитованості продовжує зберігатися.
А от відсотки за кредитами регулюванню не підлягають. Тож кожному все одно доведеться розраховувати свої фінансові можливості самостійно. У будь-якому випадку громадян, які не вміють рахувати гроші, жоден закон ніколи не захистить.
Григорій Коган
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
