474
Декларуючи незалежність, Росія не йде від залежностей
— Світ
Підняте на щит Володимиром Путіним гасло незалежності Росії – від інших центрів сили, від міжнародних валют, рейтингових агентств і платіжних систем – саме по собі гарне. Було б просто чудово, якби в Росії ефективно і дешево працювала своя платіжна система (сполучена з міжнародними – для зручності); щоб вона сама виробляла мікросхеми для космічної промисловості; щоб бюджет не залежав більше ніж наполовину від цін на нафту, а громадяни і економіка – від бюджету.
Але як піти від цих та інших залежностей? Зараз ми спостерігаємо істерично популістську реакцію на зовнішньополітичну образу і (або) на внутрішню економічну кризу. Цей спосіб реагування не видається вдалим хоча б тому, що Росії тепер потрібно одразу все своє і терміново. При тому, що розмови про зниження залежностей ведуться роками. Одна справа роками працювати над власними технологічними рішеннями і прийти до незалежності в результаті наполегливої роботи, а інша – закритися від світу і змусити себе швидко зробити те, що раніше робити було лінь. Імпортозаміщення можна добитися і таким шляхом, але на низькому рівні розвитку економіки і за серйозного посилення політичного тиску.
Можливий інший шлях, і він проілюстрований низкою прикладів країн, які, наприклад, перемогли «голландську хворобу», загальне відставання економіки, недоінвестування, бідність тощо, зберігаючи відкритий характер економіки і створюючи преференції, а не заборони.
По суті, Росія всі останні років двадцять декларувала якраз такий поступовий шлях – через інституційні зміни, структурні реформи, проривні проекти – через модернізацію країни. Але перемогти зовнішні залежності так і не вдалося – багато в чому через залежності внутрішні, від яких правляча еліта не змогла або не захотіла позбутися. Можна назвати деякі з них.
Це залежність від центру і від центральної влади, яка проявляється в усьому: в русі капіталу і бюджетній політиці, в прийнятті рішень управлінцями, в поведінці громадян і політичних партій. Надцентралізований характер економіки і політики в такій величезній країні – гальмо розвитку.
Це залежність від корупційних практик. Для Росії характерна така організація неформальних інститутів, за якої правила створюються і застосовуються з єдиною метою вилучення адміністративної ренти. Для розвитку потрібна конкуренція, гарантії приватної власності, хороший діловий клімат, людський капітал. Для влади, контролюючої ренту, ці речі небезпечні – така влада не визнає конкуренції, регулює діловий клімат в ручному режимі і економить на людському капіталі.
Це залежність від негативного відбору в еліті, заснованого на лояльності, а не компетентності (сюди можна додати також слабку змінюваність влади і керованість виборів). Вона знижує можливість появу і реалізації модернізаційних проектів, як і дієвої критики порожніх або корупційних бюджетних витрат.
Андрій Сініцин
За матеріалами: Відомості
Поділитися новиною
