8206
"Москва розпочала дуже велику гру: новий світовий порядок скоро має почати формуватися" - Washington Post
— Світ
The Washington Post присвятила одразу кілька статей аналізу можливих подальших дій Заходу і Володимира Путіна після референдуму в Криму.
Оголошені 17 березня санкції Білого дому покажуть, чи погодиться Путін відступити або, навпаки, зробить вибір на користь ще більш зухвалого курсу. Журналіст Уїлл Інгланд у своїй статті наводить думки російських експертів, за якими в довгостроковій перспективі пом’якшення російської позиції стає все менш імовірним.
“Ми увійшли в незвідані води, – говорить директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін. – Я взагалі не бачу довіри між Росією і Заходом, ніякої, нуль”.
“Москва розпочала дуже велику гру, – наводить видання слова Федора Лук’янова, головного редактора журналу “Росія в глобальній політиці”. – Ризик великий, а можливий куш представляється чималим. Старий світовий порядок зовсім перестає функціонувати, новий скоро має почати формуватися”.
Поки що дії російського керівництва користуються підтримкою народу, однак якщо санкції, що вводяться Заходом, почнуть діяти і Кремль опустить нову “залізну завісу”, невдоволення не змусить на себе довго чекати, запевняє автор статті: “Ностальгія за радянською епохою широко поширена, проте мільйони представників середнього класу також цінують можливість відпочивати у Франції і Туреччини, люблять їздити на імпортних машинах і їсти імпортну їжу – скорочення всього цього буде чутливим ударом. Путін, особливо в цей момент внутрішнього тріумфу, має задовольняти очікування”.
Однак, за словами Треніна, західні санкції не дадуть значних результатів, тому що президентом рухає порив, а не холодний розрахунок. “Тепер, я думаю, він не може повернути назад, – цитує Інгланд Треніна. – Це означало б, що він боїться західних санкцій, що він більше не господар положення. Мені здається, що якщо міркувати в термінах прагматики, то це погано, проте в Москві ми більше не говоримо в таких термінах, тим більше в Кремлі. У Кремлі думають про історичну подію – возз’єднання однієї частини російського народу з іншою його частиною. Вони це так бачать”.
17 березня Барак Обама зробив вірний перший крок, оголосивши про введення санкцій проти російських чиновників. Він також заявив, що США готові до введення нових санкцій.
Нові санкції, без сумнівів, будуть потрібні, оскільки в опублікованому списку чиновників “бракує декількох провідних імен”, зазначає у своєму коментарі голова Freedom House Девід Дж. Крамер.
Поки що Білий дім ввів санкції проти двох впливових радників Путіна Владислава Суркова і Сергія Глазьєва, віце-прем’єра Дмитра Рогозіна і чотирьох парламентаріїв, включаючи спікера Ради Федерації. Автор статті також пропонує внести в список наступних посадових осіб: голову адміністрації Путіна Сергія Іванова, директора ФСБ Олександра Бортникова, міністра оборони Сергія Шойгу, спікера Держдуми Сергія Наришкіна і всіх членів Ради Федерації, які голосували за використання сили в Україні.
Щоб по-справжньому добитися уваги Путіна і його оточення, США і Євросоюз повинні взятися за його головних “донорів”, вважає Крамер і перелічує їх: голова “Роснафти” Ігор Сечін, голова “Газпрому” Олексій Міллер, президент “Лукойлу” Вагіт Алекперов, глава Volga Group Геннадій Тимченко, Юрій Ковальчук і Микола Шамалов з банку “Росія”, голова “Рособоронекспорту” Сергій Чемезов.
Голова Freedom House також наполягає на тому, що очолити список незабаром повинен сам Володимир Путін, нагадуючи про те, що список білоруських чиновників, які зазнали санкцій, очолює Олександр Лукашенко.
“Поки Путін і його оточення не заплатять серйозну ціну за свої дії, вони навряд чи відступлять і можуть навіть заподіяти новий збиток, крім того, який вони вже завдали Україні”, – застерігає Крамер.
“Поки що Володимир Путін – людина тієї ж породи, що і Сталін – розмірковує, як бути із залишками України, не слід забувати: за роки до Ванзейської конференції в січні 1942 року, на якій нацисти прийняли рішення про геноцид в промисловому масштабі, Сталін свідомо піддав Україну геноцидного голоду”, – пише у своєму матеріалі Джордж Ф. Вілл.
Автор посилається на книгу Тімоті Снайдера, історика з Єльського університету, “Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним” (Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin). Зокрема, в книзі наводиться опис українського міста часів Голодомору, зроблений валлійським журналістом: “О 2 годині ночі люди почали шикуватися у магазинів, які відкривалися о 7 ранку. В середньому на день хліба чекали по 40 тис. чоловік. Люди в черзі настільки відчайдушно намагалися зберегти своє місце, що чіплялися за ремені тих, що стояли попереду. (…) Очікування тривало весь день, іноді – два дні. (…) Раптом десь лунали жіночі стогони, яким вторили стогони по всій довжині черги, тож багатотисячне скупчення людей видавало звуки, як одна тварина, що відчуває стихійний страх”.
Від місця описуваних подій до Парижа відстань така ж, як від Вашингтона до Денвера, вказує автор статті. Це був “зрежисований голод, запланований результат сталінського рішення про те, що сільське господарство повинно бути колективізоване, а “куркулі” – заможні селяни – “ліквідовані як клас”.
Американські політики не можуть зрозуміти Путіна, пише Уїлл. Він варвар, але не монстр, а отже, не Сталін. Однак він огрубів під впливом нерозривних інституційних та емоційних зв’язків з поганим минулим. “Поки Україна, вируюче рагу з напруженостей і ненависті, розбирається зі своєю ідентичністю та очікуваннями, американці повинні обачно згадати афоризм Вільяма Фолкнера: “Минуле ніколи не вмирає. Воно навіть не проходить”, – підсумовує автор.
“Росія, як можна було очікувати від шпіонократії, якою править радянський шпигун, практикує особливо складну форму агресії”, – ділиться своєю думкою Майкл Герсон.
Багатий арсенал інструментів – прямі погрози, впровадження своїх агентів і психологічні операції – надав Володимиру Путіну широкий вибір варіантів. Він може послати танки до Києва, хоча його цілі навряд чи цього вимагають. Він може влаштувати безлади в Харкові та Донецьку, а потім застосувати військову силу для “захисту” російськомовного населення. Або ж він може обмежитися приєднанням Криму, що надасть Обамі можливість вийти із ситуації, не втративши обличчя. “Як і у випадку з сирійською хімічною зброєю, Путін може дати Обамі оголосити про дипломатичну перемогу, при тому що той проковтне стратегічну поразку. Президент, швидше за все, знову зробить це з вдячністю”, – йдеться в статті.
Найбільша проблема для США (і для країн Східної Європи) – це невід’ємна амбітність стратегії Росії. “Путін використовує права російськомовних меншин для розчленування сусідів і перегляду холодної війни. Адже за межами Росії проживають близько 25 млн росіян, у тому числі у союзників по НАТО, таких як Латвія і Естонія. Якщо Росію не утримати від проходження цим курсом, ставки будуть лише зростати”, – підкреслює автор.
“Після радянського вторгнення в Афганістан – ще одного прощання з ілюзіями – президент Джиммі Картер відкликав американського посла, ввів ембарго на експорт пшениці, припинив обмін технологіями, прискорив поставки зброї в Пакистан, почав допомагати афганським повстанцям, пообіцяв захистити близькосхідні запаси нафти і запропонував довгострокове збільшення витрат на оборону”, – нагадує Герсон і робить висновок: Барак Обама “має піднятися до рішучості часів Картера”.
Через два тижні після того, як Володимир Путін увійшов до Криму, президент Обама нарешті оголосив про свої дії у відповідь: він вдарить по “спільниках” російського президента, повідомляє Дейна Мілбенк.
“Наша поточна мета – виявити цих “подільників” (cronies) російського уряду і завдати удару по їх особистим активах і статках”, – говорилося в заяві адміністрації Обами. Всього слово “подільники” було використано в ньому сім разів.
Подібна риторика може здатися американській аудиторії жорсткою, проте оголошені санкції навряд чи завдадуть серйозної шкоди оточенню Путіна чи покарають Росію за її дії, жалкує автор. Більш того, після їх оголошення індекс ММВБ виріс 17 березня на 4%, а рубль підріс по відношенню до долара і євро.
Всього до списку посадовців, щодо яких вводяться санкції, потрапили 7 осіб. Серед них немає ані Путіна, ані олігархів типу Ігоря Сечіна і Олексія Міллера, які заправляють всім у Росії.
“Подільники”, що потрапили під удар, не дуже-то постраждають: зрештою, будуть заморожені лише їх особисті рахунки, а не рахунки компаній, які їм належать. Однак адміністрація Обами не виключає “додаткових кроків у майбутньому”. “Приємно чути, – зазначає Мілбенк. – Путін не така людина, щоб відступати до тих пір, поки його “спільникам” не стане по-справжньому боляче”.
За матеріалами: Inopressa
Поділитися новиною
