Український арсенал: з чим країна може піти на війну — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Український арсенал: з чим країна може піти на війну

Казна та Політика
7957
Передумови до військового конфлікту в Криму вперше за час незалежності актуалізували питання оснащеності української армії та потенціалу вітчизняного військово-промислового комплексу.
Україні вдалося зберегти міць радянського ВПК, але всі ці роки він працював не на потреби української армії – до 97% нової продукції йде на експорт. Хоча десятки видів озброєння, які випускаються в Україні, могли б ліквідувати багато дірок в комплектації вітчизняних збройних сил. Чи здатні потужності заводів призвести або ввести в лад техніку оборонних завдань в умовах війни, що стоїть на зберіганні?
У глобальних рейтингах постачальників озброєнь на світовий ринок України традиційно посідає високі місця. За попередніми даними Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння (CACDS), в 2013 році наша країна експортувала продукції військово-промислового комплексу на $1,8-1,9 млрд, включаючи продукцію подвійного призначення.
Це близько 3% українського експорту. Для порівняння: продукції АПК було експортовано на $17,3 млрд, ГМК – на $14,3 млрд. Підстави для того, щоб пишатися галуззю, без перебільшення, є. Вона залишається однією з небагатьох в країні, яка на постійній основі веде розробки нових видів продукції із застосуванням передових технологій. Щоправда, впроваджувати в життя вдається далеко не все. Більшість конкурентів з інших країн отримують підтримку з держбюджету – або пряму, або у вигляді держоборонзамовлення. Українські підприємства ВПК фактично позбавлені і того, й іншого.
«Останніми роками обсяг держоборонзамовлення тільки скорочувався, в той час як потреба армії в нових озброєннях становить мінімум $300-500 млн на рік», – констатує експерт CACDS Валентин Бадрак.
Доходи від збройового експорту дозволяють підприємствам ВПК інвестувати в наукові розробки, щоб не зовсім вже відставати від лідерів у високотехнологічній галузі, завантажувати потужності заводів широкого профілю, хоча і військовий напрямок – не найбільш масштабний за обсягами виробництва. Прикладом може бути приватне ВАТ «Мотор Січ». Завод випускає мотори для цілої лінійки цивільних літаків, але як мінімум третину виручки отримує від ремонту і постачання двигунів подвійного призначення. Найбільший танкобудівний завод України ім. Малишева завдяки стабільним експортними контрактам на поставку танків і БТР-ів може приділяти увагу і таким «мирним» напрямкам, як випуск колісних тракторів, трамваїв, тролейбусів.
Тим часом в арсеналах армії – маса техніки, виготовленої ще в СРСР. Вона боєздатна, але технічно застаріла, і їй буде складно протистояти військовому арсеналу навіть четвертого покоління, хоча світовий ОПК вже оснащений технікою шостого покоління. Forbes спробував розібратися, що з продукції української «оборонки» могло б ліквідувати прогалини в озброєнні нашої армії?
Сухопутні війська
Мабуть, найбільш сильний сегмент в контексті можливостей українського ВПК. Танки і БТРи – єдина військова техніка, яку ми можемо випускати без сторонньої допомоги. «Україна володіє замкнутим циклом виробництва бронетехніки. Це майже унікальна ситуація, у світі всього кілька таких країн», – підкреслює Віталій Немилостивий, в минулому перший заступник міністра промислової політики.
На озброєнні української армії – 686 танків, за даними «Білої книги 2012». Основа танкового арсеналу – радянські танки Т-64, яких в 1991 році Україна отримала близько 2000. Зараз їх значна частина виведена в резерв через дорожнечу утримання. З 2005 року на озброєнні перебуває 76 одиниць Т-64БМ «Булат» – вироблена Харківським заводом ім. Малишева модернізація того ж Т-64. Правда, ця модель – не найкраще, що зробив радянський танкопром.
Інша справа – БМ «Оплот», який можна вважати першою українською розробкою (розроблений Харківським конструкторським бюро з машинобудування імені О.О. Морозова, ХКБМ, на базі Т-80 УД). Він виграє у російських і німецьких конкурентів за експлуатаційними і бойовими показниками. «Оплот» на озброєнні армії з 2009 року, коли Міноборони замовило 10 одиниць. На 2013-й замовлення не було повністю виконане, але за держпрограмою переозброєння у армії має бути 50 «Оплотів» до 2018 року.
У харківських конструкторів є і перспективна розробка – машина Т-64Е, глибока модернізація Т-64. І «Булати», і «Оплоти» Україна успішно поставляє на експорт. За оцінками галузевих експертів, на зберіганні в даний момент може перебувати також понад 1100 старих радянських танків.
Бронетранспортери в Україні розробляє Харківський бронетанковий ремонтний завод, випускає все той же завод ім. Малишева. Створенням нових моделей займається і Миколаївський ремонтно-механічний завод. Серед перспективних розробок – бойові машини піхоти БМПТ-64, БМП-55, ЮТМП-84, бронетранспортер БТР-7. Миколаївський завод поставляє свої БТР-и в Таїланд, велися переговори з Саудівською Аравією. На озброєнні України – близько 1000 радянських БТР-60ПБ та БТР-70 (серед останніх, щоправда, є модернізовані до рівня БТР-70ДІ у Миколаєві). Одна з технічних новинок українського оборонпрому в цій ніші – бронеавтомобіль «Дозор-Б», створений ХКБМ. Минулого літа ліцензію на випуск цієї машини у харків’ян купили польські військові.
Не всі нові розробки так успішні: можна згадати претензії Іраку за контрактом на поставку бронетранспортерів БТР-4, розроблених КБ ім. Морозова. Попереднє прийняття машини на озброєння Міноборони дозволило б виявити недоліки машини без шкоди для іміджу країни. Але цього, на жаль, не відбулося.
Ще один наш «коник» – ракети і високоточні системи ураження. В арсеналі армії – радянські ОТРК 9К79, реактивні системи залпового вогню «Град», «Ураган» та «Луч» (сумарно понад 550 одиниць). Харківський автомобільний ремонтний завод спільно з КБ ім. Морозова на основі «Граду» створили свою українську «Катюшу» – БМ-21К (модернізація на шасі КрАЗу). Головна гордість розробників – збільшена дальність точного ураження цілі (з 20 до 40 км) і супутникова система наведення і спостереження.
Київське КБ «Луч» відоме своїми високоточними протитанковими комплексами – озброєння використовується для танків, БТР-ів, вертольотів і піхотних підрозділів. У 2013 році підприємство постачало їх для військових Європи та Ізраїлю. У 2010 році 10 протитанкових ракетних комплексів замовило Міноборони України.
Також предмет гордості військових – станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга». Це теж радянська спадщина, у армії зараз 19 «Кольчуг», випущених ще в 80-і роки. Донецький завод «Топаз», який отримав конструкторську документацію на комплекс, продовжує розробку оновлених «Кольчуг М». Україна їх поки що не купує, на відміну, наприклад, від Ефіопії, яка в 2000-му купила три таких комплекси.
В Україні налагоджено і серійне виробництво стрілецької зброї. Вінницьке НВО «Форт» розробило пістолет для заміни ПММ «Макарова» – «Форт-12», серійний випуск ведеться з 1998 року. Київський Науково-технічний центр точного машинобудування створив автомат «Вепр», українську модифікацію Ак-47 – автомата Калашникова. Але в арсеналі української армії цієї зброї немає.
Повітряні сили
За даними «Білої книги-2012», українська армійська авіація налічує 160 бойових і 25 транспортних літаків. Всі вони – спадщина радянських часів, незначна частка пройшла модернізацію. Серед бойових машин – багатоцільові винищувачі Су-27, фронтові винищувачі МіГ-29 – частина модернізована до МіГ-29МУ1, фронтові бомбардувальники Су-24М, розвідники Су-24МР і штурмовики Су-25, близько половини яких модернізовано до рівня Су-25М1. Модернізацію техніки проводять Львівський, Одеський, Луцький авіаремонтні заводи.
Україна досі вважається однією з найсильніших країн світу в ніші розробки транспортних літаків. Незважаючи на це, в української армії сучасних зразків такої техніки теж немає. На озброєнні знаходяться старі Ан-24Б, Ан-26, Ту-134АК, Іл-76МД. З вертольотів – також радянські багатоцільові Мі-8МТ. «Перспективними для армії є літаки Ан-140, Ан-178 і особливо – Ан-70», – перераховує Валентин Бадрак. Все це – техніка, створена вже в сучасній Україні. Але до закупівель її руки Міністерства оборони все ніяк не дійдуть.
Найпоширеніший засіб ППО в арсеналі повітряних сил – ЗРК С-200В та С-300В1, які в 2012-2013 роках були зняті з озброєння через технічне і моральне старіння. Міноборони називає перспективними ЗРК С-300ПС і «Бук- М1». Підприємства «Укроборонпрому» займаються ремонтом і модернізацією цих комплексів.
У військовій авіації Україна не самодостатня. Ми завжди були найсильнішими в СНД у розробці та виробництві двигунів для військових літаків і вертольотів (ЗКМБ «Прогрес» і «Мотор Січ»). Але школи випуску вертольотів у нас немає, та й виготовити транспортний літак власними силами Україна не в змозі. Це красномовно підтверджують приклади літаків Ан-70 і Ан-124, де наша країна сильно залежить від кооперації з Росією.
Військово-морські сили
Тут українська самостійність куди вища, ніж в авіації. У країні можуть вироблятися всі основні складові для військового флоту – від двигунів і корпусів до озброєнь бойових кораблів. «Довгий час зав’язка на кооперацію з Росією в цій галузі теж була сильною, до 50%. Але зараз з низки позицій Україні вдалося замкнути виробництво на себе, оскільки з’явилися дублери на внутрішньому ринку» , – зазначає він, наводячи як приклад малий десантний корабель «Зубр».
В арсеналі ВМС сьогодні – 26 бойових кораблів і катерів, 8 протичовнових вертольотів і 4 протичовнові літаки. У частинах берегової оборони – 41 танк, 177 бойових броньованих машин, 52 артсистеми калібром понад 100 мм. Серед бойових кораблів – 1 фрегат, 4 корвети, 2 ракетних корвета, кораблі управління, морські тральщики, розвідувальні, десантні, рятувальні, буксирні та інші спеціалізовані судна, а також 1 підводний човен.
Флот скорочується: торік зі складу ВМС був виключений 1 бойовий корабель і 8 катерів. Тим часом майже повний цикл виробництва військових кораблів налагоджений на ФСК «Море». Підприємство спеціалізується на випуску протичовнових кораблів на підводних крилах, швидкохідних патрульних катерів, кораблів на повітряній подушці різного призначення. Є надія, що до 2017-2018 років на озброєння армії надійдуть корвети, виробництвом яких за держзамовленням займається зараз Чорноморський суднобудівний завод.
У сухому залишку стан української армії сьогодні дозволяє їй ефективно вести бойові дії. Армія озброєна технічно і морально застарілим арсеналом. Незважаючи навіть на слабо завантажені потужності ВПК, заповнити потреби в екстреному режимі воєнного часу неможливо.
Наприклад, повний цикл виготовлення бойового танка «Оплот» – 14,5 місяця, високоточної системи дальніх ракет – 24 місяці. Тому в умовах військової загрози Україні залишається сподіватися хіба що на допомогу ззовні або закупівлі в екстреному порядку імпортних озброєнь. Як це довелося робити, наприклад, Грузії під час російської інтервенції в 2008 році.
Катерина Гребеник
За матеріалами:
Forbes.ua
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас