8067
Кримський конфлікт: погляд економіста
— Казна та Політика
Імперія завдає удару у відповідь
Ще не встигла минути ейфорія (або шок) від перемоги Євромайдана, а ми виявилися втягнуті в нову кризу, порівняно з якою все попереднє здається лише екстремальним пригодою. До кінця тижня ЗМІ та політики всерйоз заговорили про війну з Росією – локалізованою тільки Кримом (і Південним сходом?) або навіть повномасштабну.
Проте у мене є надія, що війни, як і втрати українських територій, таки не трапиться. Якщо коротко, то надія заснована на тому, що все, що відбувається, вступає в протиріччя з напрямком руху європейської цивілізації, до якої, з певною натяжкою, ставимося і ми, і Росія. І Росії буде складно зробити щось, що вступає в явний розлад з загальноцивілізаційним процесом. Навіть якщо російська анексія Криму і відбудеться, цивілізаційна лінія розвитку знайде адекватні способи повернення ситуації в колишнє русло.
А тепер без філософії, так би мовити, на пальцях. Нинішню ситуацію іноді порівнюють з південноосетинською. Але там дії Росії були відповіддю на пряму агресію Грузії. Фактичне відділення Південної Осетії сталося ще за часів розпаду СРСР. Південноосетинський народ на тлі розвалу, що відбувався, самостійно завоював право на самовизначення, і цивілізований світ де-факто визнав за ним це право. Тому, коли російська армія відбила невмотивовану агресію Грузії, європейські країни визнали це не більше ніж відновленням довоєнного статус-кво і взагалі похвальним вчинком. Тим більше, що тоді все закінчилося буквально за кілька днів – швидше, ніж західні демократичні інститути зуміли зреагувати на ситуацію. Демократія передбачає багатоступінчастість і колегіальність прийняття рішень, а це означає, що вона завжди буде реагувати на зміну політичної ситуації менш оперативно, ніж диктаторський режим.
Зараз же Захід з жахом спостерігає, як руйнуються всі ретельно збудовані після Другої світової війни інститути стримування агресії однієї європейської країни проти іншої. Нічого подібного в цивілізованій Європі не було, принаймні, 40 років (з часів анексії Туреччиною Північного Кіпру в 1974 році). І виправдання Росії (посилання на домовленості від 21 лютого, захист своїх громадян на території іншої держави, референдуми і т.д.) тут не виглядають скільки-небудь переконливо. Саме цей жах Заходу і може нас врятувати. Бо Захід, маючи перед очима свої відносно нещодавні помилки під час Судетської кризи 1938 року народження, виключно з почуття самозбереження почне діяти рішуче і жорстко.
При цьому дії не будуть військовими, – що особливо добре для тих, хто опинився між двома протиборчими арміями, тобто для нас. Ядерний щит поки що надійно рятує Росію від будь-якого зовнішнього нападу. Війна буде економічною. І тут у Росії немає шансів. Її ВВП становить приблизно 2,5% від світового, а ВВП Заходу (демократичної Європи, США, Канади та Австралії) – близько 50%. Австралія та Канада в цьому списку на перший погляд виглядають такими, що не заслуговують згадки, проте їх економіки майже рівні до російської (кожна), а великі українські діаспори не дозволять цим країнам залишитися осторонь від загального хрестового походу проти Путіна, який вирішив пограти в Гітлера. Звичайно, порівняння за ядерними боєголовками дасть трохи інші результати, однак перспективу повномасштабної ядерної війни через Крим може всерйоз розглядати лише шестикласник.
До речі, не тільки Захід може захотіти активно взяти участь в економічному цькуванні Росії. Наприклад, Японія (ВВП в два рази більше за російський), так само може приєднатися до загального завзяття, зважаючи на свою глибоку любов до РФ (теж на грунті територіальних суперечок). А є ще ісламський світ, який чомусь вважає, що в Росії пригнічуються їхні брати по вірі (російські наці готові з ними не погодитися). Також є Китай, чиї імперські амбіції не слабкіші за російські, проте підкріплені стрімко зростаючою економікою. Взагалі ж країни, що провадять імперську політику, приречені на самотність і зобов’язані вміти розраховувати тільки на себе. Але чи вдасться це Російської Федерації?
Бабло перемагає зло
Отже, економіка країн Заходу в 20 (двадцять!) разів більша російської. Крім того, Захід має економічний і політичний вплив на інші країни світу, а у Росії в тимчасових союзниках – лише кілька абсолютно відморожених і таких, що не мають якого-небудь зовнішньополітичного чи економічного впливу режимів. Крім того, Захід контролює майже всі загальносвітові ринки та фінанси, міжнародні інститути, інформаційні канали, передові технології і т.д. Таким чином, Захід в змозі економічно розчавити будь-яку країну, навіть масштабу Росії, за відносно невеликий термін. Ситуація ускладнюється ще й тим, що за останні 20 років Росія побудувала відкриту і глибоко спеціалізовану економіку, дуже залежну і від імпорту, і від експорту. Росію іноді порівнюють з Радянським Союзом, що проводив незалежну зовнішню політику, проте таке порівняння абсолютно некоректно. СРСР, а точніше блок соціалістичних країн (450 млн населення, 30% світового ВВП), до початку 1980-х був повністю самодостатній, не залежав від зовнішньої торгівлі, а тому був невразливий до будь-яких економічних воєн. Російська ж Федерація (150 млн населення, 2,5% світового ВВП) залежить від зовнішньоторговельних зв’язків повністю, тому дуже чутливо сприйме будь-яке їх обмеження.
Війни, особливо холодні, виграють не армії, а економіки.
За бажання, Захід зможе знайти безліч засобів економічного впливу на Російську Федерацію навіть без оголошення економічної блокади. Він може, під приводом боротьби з відмиванням грошей, обмежити безготівкові платежі і почати морозити зовнішні активи російських олігархів. Він може вплинути на нарощування видобутку енергоносіїв та обвалити ціну на них (Росія видобуває 10% світової нафти, що звичайно дуже багато, але все ж зовсім недостатньо для будь-якого впливу на ринкове ціноутворення або сировинного шантажу). Захід може обмежити постачання високотехнологічної продукції (електронні компоненти, верстати з ЧПУ, промислове обладнання, особливі матеріали та ін.), життєво необхідні для російської промисловості взагалі і “оборонки” зокрема. І водночас – розпочати антидемпінгові розслідування за всіма російськими промисловими товарами. Європа може напружитися і обмежити закупівлі російських енергоносіїв, миттєво створивши у недоробленої імперії величенний зовнішньоторговельний дефіцит (велика частина російських трубопроводів орієнтована на Європу). І т.д. При цьому переорієнтуватися на ринки країн, що розвиваються, при активній протидії Заходу Росії в недалекому майбутньому не вдасться. Втім, розвинені країни можуть оголосити і повний бойкот російським товарам.
За бажання, Захід зможе знайти безліч засобів економічного впливу на Російську Федерацію навіть без оголошення економічної блокади. Він може, під приводом боротьби з відмиванням грошей, обмежити безготівкові платежі і почати морозити зовнішні активи російських олігархів. Він може вплинути на нарощування видобутку енергоносіїв та обвалити ціну на них (Росія видобуває 10% світової нафти, що звичайно дуже багато, але все ж зовсім недостатньо для будь-якого впливу на ринкове ціноутворення або сировинного шантажу). Захід може обмежити постачання високотехнологічної продукції (електронні компоненти, верстати з ЧПУ, промислове обладнання, особливі матеріали та ін.), життєво необхідні для російської промисловості взагалі і “оборонки” зокрема. І водночас – розпочати антидемпінгові розслідування за всіма російськими промисловими товарами. Європа може напружитися і обмежити закупівлі російських енергоносіїв, миттєво створивши у недоробленої імперії величенний зовнішньоторговельний дефіцит (велика частина російських трубопроводів орієнтована на Європу). І т.д. При цьому переорієнтуватися на ринки країн, що розвиваються, при активній протидії Заходу Росії в недалекому майбутньому не вдасться. Втім, розвинені країни можуть оголосити і повний бойкот російським товарам.
Якщо навіть не припинити, а просто дещо обмежити зовнішню торгівлю РФ, вона зіткнеться з найбільш глибокою економічною кризою за всю післявоєнну історію. А економічна стабільність у поєднанні з відносним достатком і завоюванням поваги в світі – головні досягнення Путіна. Без них рейтинги російської влади стрімко впадуть – і тут, як показує український досвід, ніякі спецпідрозділи і шумові гранати ситуацію не врятують. Потрібно пам’ятати, що Росія як державне утворення набагато більш крихке, ніж Україна, оскільки на 1/4 включає в себе етноси з менталітетом, що дуже сильно відрізняється від великоросійського, а тому постійно його відторгають. Наприклад, на російському Північному Кавказі “визвольна війна” триває, з перервами, більше 200 років. Але ж є ще мусульмани Поволжя, корінні народи Півночі, окупований китайськими робітниками Далекий Схід і зайняті кавказькими діаспорами столиці і т.д. До речі, економічний тиск Заходу буде доповнюватися активною підривною роботою в Росії.
З іншого боку, відділення Криму від України в економічному плані це шлях в нікуди: економіка півострова зараз повністю залежить від континентальної частини країни. Рекреаційний сектор орієнтований на українців; росіянам простіше і дешевше, при значно вищому рівні комфорту, злітати на Близький Схід. Сільське господарство півострова працює на всю Україну. Порти вузькоспеціалізовані і служать для перевалки всеукраїнських вантажів. Промислові та видобувні підприємства тісно скооперовані з економікою решти України і працюють, перш за все, на неї. Навіть більшу частину споживаної населенням і сільським господарством води півострів отримує з Каховського водосховища каналом, що проходить територією Херсонської області. Тобто довгострокова континентальна блокада Криму, неминуча в разі його відділення, викличе необхідність брати півострів на повне утримання Росією. А цей проект виявиться навіть більш витратним, ніж Олімпіада в Сочі, вимагаючи близько 10-15 млрд доларів на рік на просту підтримку нинішнього, і без того невисокого рівня життя 2,5 мільйонів кримчан, що раптом масово опинилися без роботи і пенсій. Повториться той самий сценарій повного розвалу економіки, що і в Південній Осетії/Абхазії. Тільки там народ рятувався від цілком реальної перспективи геноциду, а чим в очах кримчан виправдати незалежність Криму і наступний за цим абсолютний зрив курортного сезону?
Хоча політика зазвичай вторинна по відношенню до економіки, не можна не враховувати і політичні наслідки спроб відділення Криму. За останнім переписом, понад половина населення автономії (без Севастопольського міського району) становили етнічні українці і кримські татари, значна частина яких може розпочати активну протидію сепаратизму. Репресії ж російських сил проти мусульман можуть сколихнути ісламські регіони Росії. Та й з підтримкою кримського сепаратизму російськомовним населенням не все так просто. Російськомовні Києва та інших регіонів України, наприклад, масово підтримували Євромайдан через його антикорупційну спрямованість. А в Криму і в Росії, до речі, справи з корупцією дуже не дуже. Не випадково Крим іноді порівнюють з Сицилією, і навряд чи всім місцевим жителям це подобається.
Але, у разі отримання Кримом незалежності під російською протекцією, криміногенна ситуація буде закріплена політично, як це сталося з багатьма кавказькими республіками.
Крім того, якщо раптом вирішить Росія анексувати частину України – вона отримає в комплекті з Кримом і Донбасом озброєних до зубів НАТОвців біля своїх південно-західних кордонів, нехай ці межі і відсунуться на сотню кілометрів. Інші ж сусіди Росії, навіть ті, що значаться у неї в друзях, постараються максимально відгородитися новою Залізною завісою від цієї непередбачуваної і не здатної стримувати свої агресивні позиви країни.
Крім того, якщо раптом вирішить Росія анексувати частину України – вона отримає в комплекті з Кримом і Донбасом озброєних до зубів НАТОвців біля своїх південно-західних кордонів, нехай ці межі і відсунуться на сотню кілометрів. Інші ж сусіди Росії, навіть ті, що значаться у неї в друзях, постараються максимально відгородитися новою Залізною завісою від цієї непередбачуваної і не здатної стримувати свої агресивні позиви країни.
Хитрий план
Таким чином, у Росії, що приєднала до себе півострів, можуть початися такі зовнішньо- та внутрішньополітичні, зовнішньо- та внутрішньоекономічні проблеми, з якими вона впоратися явно не зможе. І не бачити цього може тільки феєричний патріот на букву “і”. Тому у всього, що відбувається є лише два пояснення.
Перше. Путін, на грунті грубого зриву українцями його масштабних євразійських планів, капітально злетів з котушок, втратив зв’язок з реальністю і пішов у рознос. Враховуючи, що Володимир Володимирович досяг того рівня локальної божественності, при якому при прийнятті політичних рішень йому не має кому заперечити, таке теоретично можливо. І тоді заспокоювати його доведеться усім світом, як колись заспокоювали Гітлера. У результаті ми таки втратимо Крим, але через кілька років будемо з жахом спостерігати за кривавою громадянською війною в Росії, яка буде роздерта на частини за зразком Югославії. А Крим, змучений незалежністю і бардаком і убогістю, що послідує за нею, сам попроситься назад до складу України, як Аджарія нещодавно повернулася в лоно Грузії.
Друге (більш ймовірне). Путін, будучи не тільки не дурнем, але дуже навіть злим генієм, затіяв дуже хитру й ризиковану зовнішньополітичну гру. У Росії в Україні є безліч економічних і політичних інтересів, які революційний уряд, схоже, враховувати не дуже збирається. І кримським шантажем Путін вирішив, так би мовити, примусити нас до дружби. Шантаж може мати такі стратегічні цілі.
- Підтвердження новою владою угод про базування Чорноморського флоту в Севастополі хоча б до 2042 року, а краще – до 2500.
- Підтвердження новою владою недоторканності численної російської власності в Україні (до речі, при такому розкладі власність чиновників-олігархів, що втекли, точніше, офшорні компанії – формальні власники, гарантовано будуть переписані на російські фінансові групи).
- Підтвердження безблокового статусу України та її відкритості подальшій російській політичній та економічній експансії.
- Гарантії неведення з території України підривної роботи проти російської влади взагалі і на Північному Кавказі зокрема. У Російській Федерації можуть бути обгрунтовані побоювання розповзання української революції на інші суверенно-демократичні режими СНД за зразком Арабської весни, від чого РФ намагатиметься максимально захиститися.
Додатковою метою може бути сприяння сповзанню України в хаос, щоб на її прикладі показати росіянам всю цінність стабільності ціною демократії. “Віджим” Севастополя або всього Криму також може залишатися додатковою метою, але тільки якщо це вийде зробити без повномасштабного і руйнівного бодання із Заходом.
І навпаки: Захід і Схід можуть хотіти втягування Росії в кримський конфлікт для того, щоб влаштувати їй другий Афганістан з подальшим розтягуванням країни на частини. Росія, швидше за все, це розуміє, тому в явний конфлікт намагатиметься не втягуватися.
Спокій, тільки спокій!
У будь-якому випадку нам, українцям, потрібно максимально не піддаватися на провокації. Холодну або гарячу війну з Росією без допомоги Заходу ми все одно виграти не зможемо. А Захід надасть нам допомогу тим швидше, чим більш безневинною жертвою зловісного путінського режиму ми будемо виглядати. У післявоєнному цивілізованому світі створена досить ефективна система колективної безпеки, яка автоматично карає агресора, навіть якщо агресія проходить під слушними приводами. Але якщо ми втягнемося у війну в Криму, втрати серед мирного населення виявляться неминучі і визначити правого-винуватого буде набагато складніше. Та й кров не змивається ніякими подальшими економічними благами. І ось тут втрата Криму стає для нас цілком вірогідною.
Звичайно, у деяких гарячих голів є спокуса піти на принцип, не віддати ані п’яді рідної землі, залити агресора своєю і його кров’ю, влаштувати Росії Афганістан, В’єтнам, Чечню і 9/11 в одному флаконі. І ми зможемо це зробити; щоправда, оскільки росіяни останні роки цілеспрямовано готувалися до війни, а ми на цю справу благополучно забили, співвідношення втрат буде 1 до 10 як мінімум. Однак економічні способи ведення боротьби в сучасному світі набагато гуманніші і ефективніші; вони хоча і вимагають більшого терпіння і витримки, але дають набагато більш стабільні результати.
З іншого боку, ми можемо використовувати цю кризу, незалежно від її наслідків, на благо країни. Вона показує, наскільки крихкою поки є Україна як геополітичне утворення і тому наскільки дбайливо всі ми зобов’язані відноситися до її економіки, силових структур, іміджу, прав мовних меншин і політичної згоди. І ніщо так не сприяє зростанню патріотизму і внутрішнього єднання, як наявність серйозного зовнішнього ворога.
Найсмішніше, що наша нинішня влада може виявитися занадто відмороженою та/або безпорадною, щоб задовольнити вимоги російського шантажу. А Захід занадто зачеплений тим, що відбувається, щоб йти на переговори про долю України і які-небудь компроміси в стилі Мюнхенських угод. І тоді Росії доведеться або ганебно зливати тему, в результаті йдучи навіть з Севастополя, або таки приватизувати економічну чорну діру під назвою “Крим”, потрапляти на тотальні міжнародні санкції і чекати дуже швидкого приходу неприємного хутрового звіра.
Росіяни, щоправда, можуть сподіватися, що після анексії Криму невдоволення Заходу само собою розсмокчеться, як це було у випадку Південної Осетії. Проте Захід занадто сильно незадоволений Росією взагалі, занадто шокований її нинішніми діями, і занадто притягнутий її багатствами, щоб всі швидко заспокоїлися. Якщо шукати аналогії з сучасної історії, то все, що відбувається, найбільш схоже на напад Аргентини на Великобританію в 1982 році (Фолклендський конфлікт). Великобританія тоді чомусь не змирилася з анексією частини своєї заморської території, і результат виявився трохи передбачуваний: ганебний програш Аргентини, відставка тамтешнього диктатора, економічна криза, з якої країна не може вийти досі і т.д.
Тиха українська ніч, але сало краще переховати
Що при всьому при цьому робити з депозитами? А що з ними зробиш, якщо черговий мораторій буде десь з понеділка. Війна-с. А з гривнею? А що, у Вас ще є гривня?! Ніщо так руйнівно не впливає на курс, як початок війни, навіть якщо її в підсумку не трапиться. Залишається тільки сподіватися, що конфлікт буде не дуже руйнівний для нас, а подальша допомога Заходу допоможе нам відновити фінанси і курс в районі 11-12 грн.
Щоправда, не може не радувати, що кримська авантюра, незалежно від її результату, виявиться так само руйнівною і для російських фінансів, курсу рубля і т.д. Цими вихідними долар продають вже по 40 рублів (кілька днів тому курс був 36, весь минулий рік – 32-33 рубля). І навіть якщо гігантські валютні резерви Росії дозволять утримати курс, незабаром буде помітний відтік вкладів і капіталу, падіння промислового виробництва та інвестицій, погіршення фінансового рахунку платіжного балансу та інші податки на патріотизм.
Адам Сміт, один з найавторитетніших форумчан порталу Finance.UA
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
