2078
Навіщо "газовики" торгують ілюзіями
Піар навколо перекладання найбільшого телеканалу з одної «газової» кишені в іншу навряд чи зможе зупинити обвал акцій «газовиків» у всіх вертикалях і горизонталях української влади
Одна з найвпливовіших досі груп всередині Партії регіонів – «газова» – увійшла в чорну смугу кризи, подолання якої, по суті, неможливо без масштабної реструктуризації власних ресурсів і іміджу, а також коригування планів хоча б у середньостроковій перспективі. У лідерському квартеті «газовиків», що складається з Сергія Льовочкіна, Дмитра Фірташа, Юрія Бойка і Валерія Хорошковського, завжди були шорсткості і тертя, особливо між двома останніми політиками. І якраз Бойко і Хорошковський ще перед Новим роком стали різко здавати позиції. Юрій Анатолійович поки усіма силами опирається остаточному списанню з рахунків, а ось Валерія Івановича навіть експерти, які входять в «газовий» пул, вже заслали в тривалу еміграцію. Безумовно, оберігання громадської ілюзії щодо Льовочкіна (як незамінного бюрократа в команді Віктора Януковича) і Фірташа (як бездонного грошового мішка) дає свій результат, і цим цілком можна шантажувати багатьох у високих кабінетах на Печерських пагорбах. Але скорочення популяції «газових» чиновників, яка в результаті реорганізації «Нафтогазу» загрожує перетворитися на епідемію, складно приховати навіть від сторонніх спостерігачів.
В світлі софітів і мільярдів
Найбільш динамічним і одночасно драматичним минулий рік виявився для Хорошковського. Розпочавшись з несподіваного зимового переїзду Валерія Івановича з кабінету голови СБУ транзитом через Мінфін у крісло першого віце-прем’єра, 2012-й обіцяв стати переломним в його кар’єрі. Вже навесні здавалося, що Хорошковський є головним претендентом на прем’єрську посаду, для чого навмисно відмовився від участі в парламентських виборах. Однак у грудні, не знайшовши себе у списку нового Кабміну, «головний технократ країни» голосно грюкнув дверима, висловивши незгоду з повторним призначенням Азарова в прем’єри, який, на його погляд, «не здатний проводити економічні реформи і захищати стратегічний курс нашої держави на євроінтеграцію». Після чого «газовий» пул експертів став пророкувати Хорошковському політичне майбутнє як основному претенденту на нішу «третьої сили» з прицілом на президентські вибори-2015. Втім, враховуючи подібний невдалий досвід Валерія Івановича 11-річної давності (на виборах-2002 «Команда озимого покоління» на чолі з Хорошковським, яка позиціонувала себе як «третя сила», посіла дев’яте місце, набравши за тотального передвиборчого піару лише 2,02% голосів виборців) і зіпсоване реноме під час керівництва СБУ, шанси на його вагомий електоральний результат вельми примарні.
Зате без апогею ця піар-кампанія не обійшлася. Таким стало оголошення продажу Хорошковським 100% акцій компанії Inter Media Group Limited (в чиєму розпорядженні декілька нішевих телеканалів і 61% акцій «Інтера») Дмитру Фірташу за $2,5 млрд. Цей постріл, за задумом його авторів, повинен був убити мінімум трьох зайців . По-перше, без жодних IPO була заявлена захмарна ціна для потенційних покупців. По-друге, Хорошковський був звільнений від «вантажу» отримання значних фінансових можливостей в інтересах своєї самостійної політичної позиції (його вже порівнюють і з Сергієм Тігіпком зразка 2009 року, і з росіянином Михайлом Прохоровим). А, по-третє, Фірташ розраховує вирости в очах простої публіки до розмірів неймовірного багатія (для якого викласти зайві пару мільярдів «зелених» – раз плюнути) і «хазяїна першої телекнопки», що неодмінно має позначитися на підвищенні власних акцій в середовищі небайдужих до громадської думки представників еліти. Хоча, якщо вірити WikiLeaks, фірташівське володіння «Інтером» є секретом Полішинеля ось уже кілька останніх років: ще в грудні 2008-го тодішній посол США в Україні Вільям Тейлор звітував Вашингтону серед іншого про те, що Фірташ «придбав 61% акцій української медіа групи «Інтер», яка є власником і співвласником семи каналів і інформаційного агентства Ukrainian News Agency».
Політичний піарсупровід найбільшої поки угоди року малює сюрреалістичні картини майбутнього: наприклад, напередодні президентських виборів Фірташ слідом за Хорошковським переходить в опозицію, при цьому радикально опозиційним стає телеканал «Інтер», що, безсумнівно, загрожує серйозними проблемами для нинішньої влади (як це було в 2009-му, коли на початку виборчих перегонів переорієнтувався з Юлії Тимошенко на її головного конкурента Віктора Януковича мільярдер Ігор Коломойський зі своїм телеканалом «1+1»). Але від будь-яких перероджень завзятого опозиціонера Дмитра Васильовича береже улюблений природний газ. Точніше, загроза бути привселюдно звинуваченим у співучасті в доведенні України до дефолту через пред’явлені російським «Газпромом» $7 млрд. за недобір газу в минулому році. Адже в 2012-му підконтрольна Фірташу компанія Ostchem Holding Limited імпортувала з Росії (без участі «Нафтогазу») більше 8 млрд. кубометрів газу. Якщо б цей обсяг імпорту був на балансі українського НАКу, претензії «Газпрому» щодо порушень контракту були б неможливі в принципі.
Незамінних людей немає
Загалом, звинувачення у зловмисному підіграванні Росії цілком можна пред’явити і іншому газовику – Юрію Бойку, який ось уже майже три роки є головним парламентером у газових справах з Москвою. Першим тривожним дзвінком для Юрія Анатолійовича було його формальне передноворічне підвищення в посаді до віце-прем’єра з питань ПЕК і промисловості, при цьому головою Міненерго став чужий газовикам Едуард Ставицький, представник групи найближчого президентського оточення. Паралельно крісла голови МЗС позбувся давній бойківський соратник ще за проектом, що луснув, Республіканської партії Костянтин Грищенко. Остаточний перехід Бойка в статус «британської королеви» відбувся в минулий вівторок, коли міністром промислової політики був призначений «ахметовець» з Кривого Рогу Михайло Короленко. Втім, Бойка ще рано списувати з рахунків, враховуючи його зв’язки і той факт, що саме йому Віктор Янукович доручив розробити енергетичну стратегію України. Тим більше що у ввіреній йому на виборах-2012 Київській області Юрій Анатолійович, в порівнянні з тим же Льовочкіним, який курирував Київ, показав стерпний результат: мажоритарка з опозицією була поділена в чітких пропорціях 50/50. Однак Юрій Анатолійович уже прекрасно зрозумів натяк зверху (що незамінних людей немає), тому намагається активно застосувати всі свої вміння досвідченого кулуарного бійця.
Ту ж тактику поведінки обрав і голова Адміністрації Президента. Сергію Льовочкіну досі вдавалося переконувати Віктора Федоровича в своїй незамінності. Однак враховуючи перипетії торішніх парламентських виборів в столичних округах, у високих коридорах починають замислюватися над тим, чи так вже гарантована перемога влади на майбутніх виборах мера Києва та Київради. Ключовим фігурам вирішення питання вбачається в розширенні впливу «ахметовців» на київські справи. Втім, у розпорядженні Льовочкіна є серйозний ресурс – пара-трійка десятків нардепів. Але вся парламентська рать «газовиків» – досить різношерста, а представник Президента в парламенті Юрій Мірошниченко в ролі її керівника проглядається слабо. До речі, лідером «газової» групи в ВР останнім часом норовить стати Сергій Тігіпко. Мабуть, пам’ятаючи про те, що святе місце порожнім не буває.
Олег Поліщук
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
