Наступ на захід — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Наступ на захід

2628
У центрі нової геополітичної концепції, висунутої в останні роки адміністрацією Обами – «повернення в Азіатсько-Тихоокеанський регіон». У міру того, як конкуренція великих держав у сферах геополітики та глобальної економіки стає все гострішою, інші гравці на глобальній політичній арені – такі як Росія, Індія і Євросоюз, – також один за одним стали вносити зміни в свою геостратегічну політику. У ситуації, коли одним з ключових пунктів американської зовнішньої політики стає «просування на Схід», а ЄС, Індія і Росія пильно стежать за розвитком подій в регіоні, Китаю, що займає в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні центральне положення, треба не обмежувати свої інтереси морськими кордонами, традиційними суперниками і партнерами, а брати ініціативу в свої руки і розробити план «наступу на захід».
Політиці «розвитку західного Китаю» потрібна нова стратегічна платформа
Так вже історично склалося, що Китай впродовж своєї історії практично ніколи не приділяв уваги морям, сконцентрувавшись на внутріконтинентальній політиці та економіці. Так, важливою ланкою, що зв’язала Схід із Заходом і зробила можливими торгівлю і культурний обмін між цивілізаціями, був Великий шовковий шлях, що простягнувся через Євразію. Але в новітній історії великі західні держави разом з Японією за допомогою військової сили і торгівлі відчинили перш закриті «великі врата» Китаю. У той час іноземці найчастіше прибували в Китай морськими шляхами, саме тому в сучасному Китаї більшість індустріальних зон і великих міст розташовані на узбережжі. У початковий період проведення політики реформ і відкритості, коли новими зовнішньоекономічними суперниками Китаю стали Америка, країни Європи, Японія та «чотири азіатські тигри», Китай відкрив на південному сході декілька особливих економічних зон, тим самим лише зміцнивши домінуюче становище прибережних районів. Що стосується заходу країни, то він надовго опинився в позиції відстаючого, рівень розвитку економіки і суспільства був довгий час там дуже низький. Зовнішні контакти стали з’являтися у регіону пізно, і їх було небагато. Тільки після того, як в 2000 році партія почала проводити політику «розвитку західного Китаю», в такому стані справ почали намічатися зміни.
Що ж повинен включати в себе план створення і вдосконалення геостратегічного фундаменту для політики «розвитку західного Китаю»? По-перше, комплексне планування і здійснення співробітництва з іншими країнами, забезпечення безперебійної поставки в регіон нафтогазових ресурсів і основних груп товарів. Виділивши три основні напрями охоплення – південне, центральне і північне – треба прискорити втілення в життя китайської ініціативи про будівництво «нового великого шовкового шляху», який, беручи початок в східних провінціях Китаю, перетне Євразію і на заході дійде до країн Середземномор’я і східного узбережжя Атлантичного океану. Також необхідно якнайшвидше завершити будівництво траси, яка простягнеться від західних регіонів Китаю до узбережжя Індійського океану.
По-друге, необхідно розширити торгово-економічне співробітництво з усіма країнами, розташованими на захід від Китаю (Південна Азія, Центральна Азія, Близький Схід, прикаспійські країни), збільшити обсяги взаємної економічної допомоги, створити фонди спільного розвитку. У період з 2001 по 2011 рік обсяг торгового обороту між Китаєм і країнами Південної і Західної Азії зріс більш ніж у 30 разів (в той час як загальний обсяг зовнішньоторговельного обороту Китаю зріс в цей період у 8 разів), частка цих регіонів у загальному обсязі зовнішньоторговельного обороту зросла, відповідно, з 2% до 9%. Крім цього, обсяг торгівлі Китаю з арабськими країнами протягом останніх семи років зростав на 10% швидше всього зовнішньоторговельного обороту. Все це свідчить про те, що «наступ на захід» необхідний і містить в собі величезні перспективи.
По-третє, оскільки мирному розвитку таких провінцій, як Синцзян і Тибет, загрожують етнічний сепаратизм, релігійний екстремізм, тероризм та інші ворожі нам сили, а проблема з міжнародними злочинними угрупованнями стає все більш гострою, то для того, щоб ефективно справлятися з цими серйозними погрозами державної безпеки, нам необхідно виробити нові всебічні, взаємопов’язані, засновані на регіональних особливостях плани соціальної, конфесійної та освітньої політики, створити для західних районів міцний гарант державної безпеки і суспільної гармонії.
По-четверте, необхідно збільшувати нашу дипломатичну залученість в життя західних держав, вдумливо досліджувати їх поточний стан справ і національно-релігійну обстановку, а також посилювати двосторонній гуманітарний і соціальний обмін. Таким чином, ми перетворимо наш економічний вплив у цих регіонах на вплив політичний, на «м’яку силу» і, в кінцевому підсумку, розширимо свій стратегічний простір для маневру.
Що нам дасть «наступ на захід»?
Держави на захід від нас розташовані в самому серці Євразії. Тут знаходилося декілька колисок людської цивілізації, тут же – найбагатші поклади природних ресурсів. Однак через безліч причин висока ймовірність того, що багато країн регіону не зможуть в майбутньому підтримувати внутрішню стабільність і матеріальне благополуччя на тому ж рівні, що і зараз. Нестійка політична обстановка і міжнаціональні, релігійні та ідеологічні конфлікти, що існують в регіоні на міждержавному рівні, в майбутньому можуть завдати серйозного удару по сформованому світовому порядку і відносинах між великими державами. Зараз в регіоні швидкими темпами розширюються економічні інтереси Китаю, постійно зростає його політичний вплив, але при такому розвитку подій і вони опиняться під загрозою. Тому Китай не може залишатися осторонь, тепер він повинен взяти ініціативу в свої руки і зайняти нову, активну позицію.
Цей регіон – зона, в якій зосереджуються і перетинаються найважливіші інтереси Європейського союзу, Росії, Індії, США, Японії і Китаю. На відміну від Західної Європи та Східної Азії, в центральноазіатському регіоні неможливо уявити виникнення проамериканського військового союзу (або ж будь-якого іншого військово-політичного альянсу). Малоймовірним бачиться і поява великих економічних блоків. Поки що в регіоні не існує ні працюючого механізму координування зусиль великих держав, ні загальноприйнятих правил конкуренції та співпраці, а сфери впливу великих держав в їх традиційному розумінні постійно перетинаються і перекроюються.
Як би там не було, Америка зробила хід першою. Восени 2011 року голова Держдепартаменту США Хілларі Клінтон широко розрекламувала американський план «нового Великого шовкового шляху». Згідно з цим планом, «багаті нафтові і газові родовища Туркменістану зможуть задовольнити зростаючі енергетичні потреби Індії та Пакистану; створення відповідної інфраструктури також збільшить добробут Афганістану і Пакистану за рахунок доходу з транзитних мит. Бавовна, вирощена в Таджикистані, перетвориться на індійську тканину. Афганські меблі і вирощені в Афганістані фрукти опиняться на ринках Астани, Бомбея і ще більш віддалених місць». Простіше кажучи, цей план передбачає створення складної економічної і транспортної мережі з центром в Афганістані, яка з’єднає ринки Центральної і Південної Азії і простягнеться аж до Близького Сходу. Короткостроковою метою цього плану є, з усією очевидністю, захист американських інтересів в регіоні після виведення американського контингенту з Афганістану.
Росія сприймає прикаспійські країни СНД як свою вотчину і прагне зберегти в них своє традиційне положення. Водночас країни каспійського регіону і Середньої Азії вже давно стали основним напрямком енергетичної дипломатії Європейського Союзу. Європа і Америка мають намір і надалі продовжувати двосторонню співпрацю з питань політики і регіональної безпеки та готові в разі необхідності застосовувати військові потужності НАТО. Для Індії, яка старається організувати кругову систему постачання національної економіки нафтою та газом, Близький Схід і Середня Азія – найважливіші напрямки для створення диверсифікованої системи експорту енергосировини. Економічні та політичні інтереси Японії в регіоні також неухильно розширюються.
Таким чином, ми бачимо, що політика «наступу на захід», що просуває економічні, політичні та державні інтереси Китаю, має важливе стратегічне значення для нашої країни. В першу чергу, така політика допоможе встановити більш збалансовані відносини з Америкою, домогтися в наших відносинах більшої взаємної довіри. Рада національної безпеки, Держдепартамент, Міністерство оборони США – всі ці органи, в яких виробляється політика Америки, завжди сприймали Китай тільки в руслі східно-азіатської політики, тому більшість відповідальних за китайсько-американські відносини чиновників – експерти з східно-азіатського питання. Проведена адміністрацією Обами політика “просування на Схід” також зосереджує свою увагу на Східній Азії. Свідомо чи несвідомо, але Америка у своїй політиці позиціонує Китай як східно-азіатську країну, звужуючи стратегічний кругозір китайців. Конкуренція Китаю і Америки в рідному для Китаю регіоні все частіше заходить в тупик. Однак якщо ми приймемо план «наступу на захід», то виникають досить великі перспективи китайсько-американського співробітництва в таких сферах, як інвестиції, енергетика, боротьба з тероризмом, обмеження розповсюдження ядерної зброї і забезпечення регіональної стабільності, до того ж в рамках такої взаємодії практично зводиться нанівець небезпека збройної конфронтації. У питанні забезпечення стабільності в таких державах, як Афганістан і Пакистан, Америці дійсно не завадила б допомога Китаю.
По-друге, неухильне розширення китайських економічних інтересів у кожній країні регіону дає Китаю відмінний шанс взяти активну участь у багатосторонньому співробітництві великих держав і підвищити своє міжнародне становище. У порівнянні з Східною Азією, у Китаю в цьому регіоні з жодною країною немає довгої історії складних взаємин (окрім, мабуть, Індії), тому існує дуже мало підстав для виникнення конфліктів і протиріч. Крім того, незважаючи на те, що різні держави в рамках співпраці та конкуренції в сферах геополітики або глобальної економіки переслідують різні цілі, в цьому регіоні їх досягнення може виявитися вигідним відразу для декількох сторін. Спільне з іншими державами формування в регіоні обстановки стабільності і зростання, участь у виробленні справедливих правил гри – все це вигідно для довгострокових інтересів КНР і допоможе зміцнити образ Китаю як держави, готової брати на себе серйозну відповідальність. Точок докладання зусиль для Китаю тут дуже багато: зміцнення і розширення функцій ШОС, участь у спільному з іншими державами та країнами регіону процесі вироблення і створення «нового шовкового шляху», сприяння формуванню механізму багатосторонньої безпеки і мирного вирішення регіональних конфліктів і протиріч.
Політика «наступу на захід» вимагає обережності і зусиль
Політика «наступу на захід» включає в себе як перспективи, так і певні ризики. По-перше, західні райони – зовсім не райський сад. У багатьох державах влада недостатньо стабільна, там йде постійна боротьба з бідністю і існує клубок національних і релігійних конфліктів. Ставши частиною цієї картини, ми в один день можемо опинитися так само глибоко залучені в ці проблеми, як і деякі західні держави, тоді усунутися буде дуже нелегко. Якщо Китай все ж таки вирішить стати на шлях «творчого втручання», то нам потрібно мати напоготові план і засоби боротьби з можливими кризами. По-друге, між багатьма країнами регіону існують напружені і заплутані відносини. На Близькому Сході прикладом може бути суперництво таких регіональних лідерів, як Іран, Саудівська Аравія, Туреччина, Єгипет і Ізраїль; в Південній Азії, як і раніше, зберігається напруженість між Індією і Пакистаном. Яку б позицію не зайняв Китай по кожному конкретному питанню, завжди буде незадоволена сторона, тому доведеться балансувати на тонкій грані між інтересами різних держав. По-третє, політика “наступу на захід” не може не викликати у інших держав побоювань, тому вони постараються вжити превентивних заходів. Китаю доведеться докласти всіх зусиль, щоб не дати їм спільно витіснити себе з регіону і не допустити, щоб на нього почепили ярлик агресора. Не можна перекладати економічні питання в політичну площину, розробляючи, наприклад, на кожному кроці щось на зразок заходів для «прориву американської блокади». Це тільки заведе нас у безвихідь. По-четверте, Китай можуть звинуватити в неоколоніалізмі, в спробі перетворити країни регіону в сировинні придатки. Щоб цього уникнути, необхідно інвестувати в регіональні проекти захисту навколишнього середовища, збільшувати добробут народу і створювати в регіоні робочі місця. Також треба як слід взятися за вдосконалення консульських служб, щоб вони могли піклуватися про китайців, які живуть у регіоні, захищати їхні інтереси і займатися їхньою освітою.
У порівнянні з тим рівнем розуміння, яке Китай має стосовно Америки, ЄС, країн Східної Азії, Росії та деяких інших держав, ми дуже поверхнево розбираємося в обстановці в західному регіоні. На даний момент в Китаї існує брак фахівців, які володіють арабською, перською, турецькою, казахською, гінді, урду, бенгалі або сингалезською мовами, а аналітичні центри та інститути, що займаються питаннями цього регіону, можна перерахувати по пальцях однієї руки. По цій темі нам потрібно проводити якомога більше двосторонніх або багатосторонніх міжнародних симпозіумів для фахівців офіційних і напівофіційних аналітичних центрів та академічних установ, також варто заохочувати дослідження, присвячені питанням цього регіону, готувати відповідних фахівців та експертів з питань китайців, які живуть у регіоні. Необхідно виробити довгостроковий план з наукових досліджень та підготовки фахівців в цій сфері і надати для його здійснення відповідну фінансову підтримку, а також направити на підтримку політики «наступу на захід» освітні та наукові ресурси всіх навчальних і дослідницьких установ країни, що працюють в сферах зарубіжного регіонознавства, економіки та культурології.
Треба розуміти, що в цій статті ми аніскільки не стверджуємо, що концепція «наступу на захід» обов’язково повинна бути прийнята в якості офіційної політики держави. Модель може бути іншою. Але ми наполягаємо, що в умовах, коли в геополітиці і глобальній економіці зміни відбуваються постійно і з величезною швидкістю, країні просто необхідно перейти на нову модель мислення. Сьогодні нам потрібно мислити більш глобально, беручи в розрахунок як континентальні, так і морські інтереси країни, і, в кінцевому підсумку, працювати в напрямі відновлення геостратегічного балансу в світі.
Ван Цзісі
За матеріалами:
ИноСМИ.ru
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас