4225
Американський трафік розмиває кордони України
Відразу три національні регулятори – телевізійний, телекомунікаційний і фінансовий – визнали, що не можуть контролювати надання послуг передачі даних. Країна все більше стає залежною від доброї волі американських корпорацій. Адже законів і правил у цій сфері, які б захищали національні інтереси і одночасно не ламали існуючий бізнес, у нас немає.
Телевізійна діра
Під час круглого столу, що пройшов у середу і був присвячений проблемам платного телебачення, дискусія його учасників – телеканалів, дистриб’юторів і безпосередньо дротяних і супутникових телевізійних провайдерів – зайшла в глухий кут. У присутності п’яти членів Нацради з ТБ і радіомовлення вони не змогли придумати, як врятувати ринок від зниження заробітку. Справа в тому, що традиційні оператори кабельного і супутникового ТБ не в змозі захистити свій бізнес не тільки від піратів, але і від нових форм поширення телебачення, які за великим рахунком працюють легально, але і законів для них ніхто не писав.
В результаті флегматичний телевізійний регулятор опинився в ситуації, коли кабельники повинні отримувати ліцензії і дотримуватися встановленого порядку мовлення, а інтернет-проекти і деякі супутникові компанії, які, по суті, займаються аналогічною діяльністю, опинилися поза зоною державного впливу.
З піратами все ще складніше. За оцінками провайдерів, краденими кодами на доступ до платних супутникових каналів в Україні вже можуть користуватися до мільйона людей. І управи на них немає. Коди доступу розсилаються абонентам з різних серверів, що часто знаходяться за межами країни.
Нацраді не дуже-то й хочеться ліцензувати Інтернет ТБ, бо в ЗМІ будь-які натяки на регулювання інтернет-простору відразу викликають шквал критики. А з супутниковими піратами ситуація ще складніша. Потрібно вносити зміни в закон і зобов’язувати провайдерів інтернету встановлювати обладнання з блокування трафіку з кодом.
У підсумку зустрічі ринок і регулятор змогли домовитися тільки про одне: «Будемо моніторити «піратів» і стукати на них правоохоронним органам». Причому самих критеріїв «піратства» не існує. І під це визначення цілком може потрапити цілком легальний проект.
Голос, якого не чути
У глухий кут заходять не тільки телевізійники. Регулювання передачі даних виявилося в невизначеній ситуації і в галузі зв’язку. Голова Національної комісії з питань регулювання зв’язку та інформатизації Петро Яцук намагався на початку цього року порушити питання про створення базових правил гри. Але коли він в інтерв’ю випадково заїкнувся про те, що потрібно якось починати регулювати доступ до онлайн-послуг, таких, як Skype, громадськість відразу ж сприйняла ініціативу в штики. Нанівець була зведена і спроба регулятора влітку визначити правила надання 15-ти інтернет-послуг. Серед них була інтернет-телефонія і інтернет-відео, розміщення серверів, реєстрація доменів. Але ця ініціатива була швидко заблокована. Правила погодили, але торкнулися вони тільки безпосередньо послуг інтернет-доступу.
А тим часом безконтрольний IP-трафік впевнено стирає з лиця землі старий образ телекомунікацій. Спочатку держава навіть сприяла розвитку інтернет-телефонії. У 2004 році компаніям, які надавали цю послугу, видали пільгові ліцензії, вартість яких становила 6% від стандартної ціни. Але через п’ять років регулятор з цими ж дрібними бізнесменами почав боротися. Незважаючи на свої розміри, їм вдалося відкусити значний шматок міжнародного трафіку у великих легальних операторів. Ці фірми пропонували абонентам існуючих операторів в їхніх же мережах дзвонити за кордон в рази дешевше. Великим гравцям нічого не залишалося, як виводити на ринок власні програми інтернет-телефонії з дешевими розцінками.
В результаті таких змін доходи галузі від послуг міжнародного та міжміського зв’язку зменшилися з 2005 року в два рази – до 3,5 млрд грн в 2011 році. Природно на це вплинув, в першу чергу, перетік трафіку в мобільні мережі. Але істотна частина припала і на IP-сервіси. Причому, в основному це вже не були проекти дрібних українських підприємців. Дохід зараз все більше перетікає до Skype і подібним «провайдерам», тому що комп’ютер вже має кожна третя українська родина. А ринок традиційних телекомунікацій, який розвивають українські платники податків, завмер, спостерігаючи за тим, як в інтернет йдуть їхні гроші.
З інтернет-іменами сайтів все ще складніше. Український домен контролює комерційна організація «Хостмастер», діяльність якої державою не контролюється. Держава ось уже довгі роки намагається створити подібну структуру (а не увійти до складу працюючої, як не дивно). Але ні досвіду в цій сфері, ні зусиль не вистачає. У результаті великі онлайн-проекти часто не ризикують реєструватися в українській зоні та обслуговуються в доменах інших країн. Дуже важливо і те, що домени різним країнам і організаціям видає за фактом проамериканська структура – ICANN (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers). І їй вирішувати, хто в тій чи іншій країні найбільше сподобається в ролі адміністратора місцевих імен та чи робити імена на рідному алфавіті.
Відсутність порядку надання інтернет-послуг призвела і до абсолютного хаосу в сфері зберігання даних на серверах в українських датацентрах. Можна згадати хоча б кілька яскравих історій цього року. Так, взимку міліція блискавично заблокувала найбільший файлообмінник EX.ua з неавторизованим контентом американських компаній і тоннами файлів простих українців. Цієї весни півдня не працювали багато українських сайтів в результаті аварії в датацентрі «Мірохост». Це означає, що в українському інтернет-просторі зараз в буквальному сенсі може статися що завгодно. І винний ніколи не буде знайдений. Бо ніколи не буде зрозуміло, в чому саме полягає його провина.
Фінансове завихрення
Питання безконтрольності роботи серверів і систем передачі даних в Україні в буквальному сенсі стало руба, коли Президент підписав у цьому місяці законодавчі зміни, що торкнулися обігу електронних грошей та використання платіжних систем. Безумовно, Нацбанк завдяки цим змінам хоче, щоб ринок електронних платежів управлявся ним. Але це дрібниці, оскільки оборот у цій сфері поки не великий. А ось безготівкові обороти на базі Mastercard і Visa дійсно могли викликати велику тривогу. Їхніми клієнтами є більшість українських банків. Операції з проведення українських розрахунків здійснюються і обробляються в зарубіжних датацентрах. Це все та ж передача даних, тільки дуже важлива – фінансова. Щорічно через дві іноземні платіжні системи проходить близько 600 млрд грн, що мало не в два рази більше, ніж бюджет країни. Тож якщо ми чимось не сподобаємося власникам Visa, грошовий кисень країні можуть перекрити дуже швидко.
Тому встановити державний моніторинг у цій сфері було б логічно. Але зацікавлені в легкій наживі особи знову перевернули все з ніг на голову. Експерти Верховної Ради і Нацбанку почали вести мову про набагато більше – створення якихось національних платіжних систем і витіснення міжнародних. Це запросто може призвести до міжнародного фінансового конфлікту, що ізолює приватні українські розрахунки від решти світу.
Стати Китаєм чи забути про кордони?
Передача даних швидкісними мережами поставила економіку як України, так і інших країн перед вибором подальшої стратегії розвитку. Адже фактично на проводах і серверах тримається обробка і обмін різної інформації – торговельної, фінансової, розважальної, інформаційної. Природно, можна перейняти досвід Китаю. Побудувати інтернет-стіну і створити всередині країни аналоги всіх існуючих сервісів. Але це лише напівзахід, бо і без вільного обміну даними між країнами нормальній державі вже не вижити.
Один з найпростіших варіантів – це плисти за течією – назвати передачу даних і інтернет абсолютно вільним і незалежним ринком (до речі, так чинять уряди дуже багатьох країн). Але така позиція з часом загрожує економіці невиправними наслідками. Деякі важливі інноваційні галузі країни можуть потрапити під повний контроль США і Росії. YouTube (належить Google, США) замінить українські теле- і відеопослуги, Skype (належить Microsoft, США) забере на себе віддалене спілкування, Mastercard і Visa (обидві США) дізнаються, як і куди течуть українські гроші, та ще й податок з цього візьмуть, соціальні мережі Facebook (США), Вконтакте (Росія), «Одноклассники» (Росія), портал Mail.ru (Росія) допоможуть українцям обмінятися повідомленнями, даними, пограти і розважитись. Все як в старі добрі часи: пошта і телеграф захоплені, вокзал тільки не став віртуальним, на щастя.
Один з найпростіших варіантів – це плисти за течією – назвати передачу даних і інтернет абсолютно вільним і незалежним ринком (до речі, так чинять уряди дуже багатьох країн). Але така позиція з часом загрожує економіці невиправними наслідками. Деякі важливі інноваційні галузі країни можуть потрапити під повний контроль США і Росії. YouTube (належить Google, США) замінить українські теле- і відеопослуги, Skype (належить Microsoft, США) забере на себе віддалене спілкування, Mastercard і Visa (обидві США) дізнаються, як і куди течуть українські гроші, та ще й податок з цього візьмуть, соціальні мережі Facebook (США), Вконтакте (Росія), «Одноклассники» (Росія), портал Mail.ru (Росія) допоможуть українцям обмінятися повідомленнями, даними, пограти і розважитись. Все як в старі добрі часи: пошта і телеграф захоплені, вокзал тільки не став віртуальним, на щастя.
Українська влада, звичайно, не сидить склавши руки. Днями одна з близьких до неї асоціацій в клубі Кабміну представила Програму розвитку індустрії інформаційно-комунікаційних технологій України. Назва, безумовно, красива. Але зміст десяти позначених у ній блоків наводить на думки про сумбурну суміш всього, чого завгодно, де тільки є слово «електронний», «ІТ», «технологія» або «дані». Страшно уявити, що з цього всього вийде до грудня, коли концепцію пообіцяли продемонструвати в повному обсязі і приступити до її реалізації. Ця схема нагадує велику парасольку: коли вона відкрилася, щоб захистити від дощу, під нею одразу ж почали збиратися люди, які розуміються на міцних державних парасольках.
І це ще не все найцікавіше, до речі. Хтось вбив в голову владі, що якщо звільнити виробників ПЗ від ПДВ і інших держподатків, в Україні швиденько побудується своя Силіконова долина. Причому прямо під Києвом. Мабуть, туди буде зручніше їздити з Банкової, щоб на місці спостерігати, як красиво кращі уми працюють на благо батьківщини.
Але ніхто при цьому чомусь не задумався про те, що наші програмісти як працювали віддалено на Google, Facebook, Visa, Mastercard та інших, так будуть працювати. Тільки вмотивованість трудитися на американські корпорації у них зросте – адже місцеві збори платити не треба.
А країну тим часом захлеснула хвиля псевдоінформатизації. Полягає вона в тому, щоб, наприклад, дати школярам інтернет (який у них і так є) або побудувати мережу «Укртелекому» в усіх селах за рахунок мобільних операторів. Або ж створити електронний уряд, до якого будуть з єдиного сайту мати доступ всі українці і зливати всі свої дані, які знову-таки потраплять в безконтрольну всесвітню павутину.
Станіслав Юрасов
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
