1333
Єврозона: назад до прірви?
Коли президент Європейського центрального банку Маріо Драґі в кінці липня оголосив, що ЄЦБ буде “робити все можливе”, щоб попередити так званий “ризик деномінації” – загрозу того, що деякі країни можуть бути змушені відмовитися від євро і повернутися до власних валют – дохідність іспанських і італійських державних облігацій миттєво впала.
Потім, на початку вересня, рада ЄЦБ схвалила обіцянку Драґі, продовжуючи заспокоювати ринки.
Здавалося, побоювання інвесторів почали спадати, особливо після того, як конституційний суд Німеччини схвалив Європейський стабілізаційний механізм – фонд порятунку Європи.
І, незважаючи на запровадження ЄЦБ умов для бенефіціарів “потенційно необмеженого” викупу їх облігацій, фінансові ринки Європи і США відповіли на це тимчасовим зростанням індексів.
Однак, судячи з усього, така ейфорія була нетривалою. Дохідність за іспанськими і італійськими державними облігаціями знову зросла, і інвестиції в активи впали. Тож, що пішло не так?
Коли я вітав рішучу заяву Маріо Драґі у серпні, я запевняв, що нову програму ЄЦБ “прямих грошових вливань” необхідно доповнити розвитком в напрямку більш інтегрованої єврозони з податково-бюджетним органом влади, банківським союзом і деякою формою спільних боргових зобов’язань.
Я запевняв, що успіх програми прямих грошових вливань передбачає рішучу зміну макроекономічної політики в єврозоні.
Було досягнуто певного, хоча і повільного прогресу в напрямку здійснення угоди про інституціональну архітектуру більш інтегрованої єврозони.
Необхідність об’єднання банківської системи тепер загальноприйнята, і є рух в бік посилення європейського бюджету за рахунок коштів, які можуть бути отримані у вигляді обумовленої політики чи проекту, в допомогу ресурсам Європейського стабілізаційного механізму.
Однак Німеччина і її північні союзники наполягають, що це була, скоріше, альтернатива певної форми узагальнення боргових зобов’язань, а не доповнення до неї.
Європейський стабілізаційний механізм, за підтримки ЄЦБ, може стати європейською версією Міжнародного валютного фонду, а нові кошти в європейському бюджеті, за допомоги Європейського інвестиційного банку, могли б стати Всесвітнім банком Європи.
Все це займе час, але вже присутні певні зрушення в правильному напрямку.
Там, де майже не було ніякого прогресу, проходить калібрування макроекономічної політики.
Переважаюча в Європі економічна стратегія просто продовжує викликати девальвацію в південних країнах через надмірну строгість, направлену на жорстку девальвацію зарплат і цін.
Хоча деяка внутрішня девальвація і досягається, вона створює стільки економічного і соціального безладу, а також, все частіше, політичні перевороти, що відсутня будь-яка зворотна реакція, не зважаючи на запроваджувані структурні реформи.
Дійсно, дефляційна спіраль, зокрема в Греції і Іспанії, змушує виробництво знижуватися так швидко, що подальше скорочення видатків і підвищення податків не скорочує бюджетний дефіцит і державний борг відносно ВВП.
І обране Європою рішення – більш жорстка економія – просто буде віддаляти ще далі мету про податково-бюджетну консолідацію.
В результаті, ринки знову почали вимірювати ВВП, враховуючи деяку ймовірність деномінації валюти. В результаті чого співвідношення з боргом виглядає набагато гірше, ніж те, яке існувало, враховуючи впевненість у постійному членстві в єврозоні.
І хоча все це відбувається на півдні Європи, більшість північних країн страждають від профіциту поточного рахунку. Профіцит Німеччини перевищує китайський, знаходячись на рівні 216 мільярдів доларів і будучи найбільшим у світі в світовому вимірі.
Разом з профіцитом Австрії, Нідерландів і більшості країн, що не є членами єврозони, а саме Швейцарії, Швеції, Данії і Норвегії, північна Європа протягом останніх 12 місяців отримала профіцит поточного рахунку в розмірі 511 мільярдів доларів.
Це більше, ніж коли-небудь був китайський профіцит, і це лякає, тому що він віднімає чистий попит з решти європейської і світової економіки.
Накладання надмірної строгості на південноєвропейські країни, обмежуючи при цьому їх експорт шляхом обмеження платоспроможного попиту на півночі, дорівнює передозуванню для пацієнта, з одночасним перекриттям для нього кисню.
Політичний і економічний успіх таких важливих для Європи структурних реформ вимагає належного дозування і термінів введення, направлених на лікування бюджету і пожвавленого попиту на півночі.
Північні країни стверджують, що дозвіл на зростання заробітної плати і підвищення внутрішнього попиту приведе до зниження їх конкурентоспроможності і сальдо торгівельного балансу.
Але така думка оминає саму суть: країни з позитивним сальдо мають брати участь у глобальному і регіональному балансі не менше, ніж країни з дефіцитом, оскільки світова економіка не може експортувати у космічний простір.
Цей аргумент постійно наводився, коли китайський профіцит був визнаний надмірним. Але він практично ігнорується, коли мова заходить про Північну Європу.
Якщо консервативні політики і економісти на півночі Європи продовжать наполягати на неправильній загальній макроекономічній політиці у Європі, вони можуть викликати смерть єврозони, а разом з нею – і кінець європейського проекту світу і інтеграції, яким ми його знали протягом десятиліть.
Тобто суперечка не йде про необхідність структурних реформ і підвищення конкурентоспроможності на півдні, мова йде про те, щоб дати цим реформам шанс на успіх.
Кемаль Дарвіш – колишній міністр економіки Туреччини, колишній керівник програми розвитку ООН і колишній віце-президент Світового банку. В теперішній час – віце-президент Програми глобальної економіки і розвитку в Інституті Брукінгса.
Кемаль Дарвіш
Кемаль Дарвіш
За матеріалами: Реальна економіка
Поділитися новиною
