У гонитві за альтернативою — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

У гонитві за альтернативою

Енергетика
1084
Чим дорожче Україні обходиться російський газ, тим голосніше і частіше керівництво країни згадує слово "Альтернатива". Альтернативні джерела, альтернативні поставки, нарешті, свій видобуток як альтернатива імпорту - планів громаддя. Причому плани ці підбираються до реалізації, але питання до неї залишаються.
З часів перших загострень непорушної газової дружби між двома сусідніми державами, як політики, так і експерти-енергетики продовжують роками повторювати: Україна може істотно полегшити тягар енергозалежності від Москви. Ось тільки для цього будь-якому керівництву країни потрібно було б небанальне поєднання вдалої ринкової кон'юнктури, солідних фінансових вкладень і непорушної як внутрішньо-, так і зовнішньополітичної волі. І хоча на ділі зі створенням відповідних умов для розвитку ситуація тими ж роками складалася не найкращим чином, кожен з останніх владних закликів обіцяв домогтися більшого. Очолюваний Віктором Януковичем правлячий табір - не виняток.
Оскільки до початку президентської кампанії 2009-2010 років над Києвом уже тяжіли об'єктивно проблемні контракти-2009, тема енергетичної незалежності від Москви грала не останню роль у передвиборній агітації. До моменту приходу до влади нового голови держави Україна вже чимало платила за "блакитне паливо", в перспективі могла платити ще більше, а експерти тим часом оптимістично припускали: за належних зусиль для переходу переважно на власні ресурси нашій державі знадобиться років п'ять-сім чи, можливо, десять... І все ж на перших порах, судячи з усього, основні енергетичні надії відтепер правлячий табір покладав на відродження теплих відносин з Кремлем. Результатом чого, очевидно, і стали знамениті "харківські" домовленості, вигода від яких для України швидко опинилася під питанням. З плином часу "газово-міждержавна" дружба, що заграла було, продовжувала невблаганно знічуватися під гнітом контрактів, що не підлягають перегляду, впавши до кінця 2011 - початку 2012-го до вельми прохолодної "температури". І в кінцевому підсумку офіційний Київ все частіше став розбавляти перебіг в’ялих переговорів "альтернативними" анонсами.
Про необхідність попрацювати над енергетичною безпекою влада заявляла ще задовго до того, як вартість російського газу для України, навіть з поправкою на "харківську" знижку перевалила за 400 доларів за кожну тисячу кубометрів. Так, серед брендових для правління Віктора Януковича "Національних проектів" не останнє місце займає так званий пріоритет "Нова енергія". Спочатку передбачалося, що в рамках цього напрямку за 4 роки Україна зможе урізноманітнити власну "енергетичну" картину споживання. Однак реальність виявилася все ж не настільки блискучою, як хотілося припустити.
Проект "Енергія природи" пропонував зосередитися на поновлюваних джерелах енергії і активно розробляти водну, сонячну і вітряну "жили". Певних успіхів в цьому Україна і справді досягла: згідно зі статистичними даними в 2011-му "альтернативка" розвивалася активніше від традиційної твердопаливної енергетики, і цією сферою почали цікавитися закордонні інвестори. "За оцінками Національної академії наук України, якби наша країна розвивала сонячну енергетику на такому ж рівні, як розвивають її європейські держави, вона змогла б зменшити щорічний імпорт газу на 5 мільярдів кубометрів, що становить близько 20% потреби (25-30 мільярдів кубометрів ) України", - вважає виконавчий директор Міжнародного фонду ім. Блейзера Олег Устенко. Але незважаючи на оптимістичні прогнози, поки робити серйозні ставки на модні енергії сонця і вітру в Україні рано. До 1 січня 2012 року потужність електростанцій на поновлюваних джерелах підросла і склала 5773,8 мегават, тоді як потужність станцій, що працюють на твердому паливі, склала майже в десятеро більше - 47536,8 мегават. При цьому слід враховувати, що левову частку альтернативи в електроенергетиці становлять все одно ГЕС, тоді як сонячні і вітрові станції, згідно з підрахунками фахівців, зараз виробляють лише 0,17 відсотка електроенергії...
Поки в "електричних" питаннях українське керівництво, як і раніше, міцно замислюється над розвитком потужностей АЕС (втім, після аварії на Фукусімі-1 ядерна енергетика по всьому світу викликає дедалі менший ентузіазм), в інших сферах важко щось протиставляти газу. І все ж у 2011-2012 роках роль вимушено помітної альтернативи дорогим російським вуглеводням виконувало вугілля, на яке уряд взявся форсовано переводити теплоелектроцентралі. Незважаючи на відносну (але досить помітну на імпортному фоні) дешевизну вітчизняного ресурсу, "чорний" прорив з самого початку спровокував солідні розбіжності - навіть ідеологи проекту з Міненергетики і вуглепрому не поспішали називати таке тепло екологічним.
Втім, знизити неприємне навантаження на екологію пропонують і іншим способом. Проте незважаючи на гучні розмови перспективи активного енергозбереження все ще залишаються досить туманними. Перешкод для подібного роду економії в Україні більш ніж достатньо - це і застарілі промислові технології, і пострадянська (а значить - не надто орієнтована на економність) інфраструктура. Втім, з низки заяв можновладців можна зробити висновок, що вантаж енергетичної ощадливості уряд, в першу чергу, подумує покласти не стільки на власників заводів, скільки на споживачів комунальних послуг (енергетичні потреби яких в теорії забезпечує недорогий газ власне українського видобутку)... Не відразу, звичайно ж (адже перед виборами виконувати "тарифні" вимоги МВФ мало якій владі на руку), але народ все ж хочуть навчити ощадливості. Питання тільки в тому, що прийде в країну раніше - підвищені тарифи чи масово поширені "ощадливі" технології, у впровадження яких вкладеться держава. "Якщо ми говоримо про підвищення тарифів, у нас повинні бути кредитні лінії... для населення, щоб люди могли замінити вікна... двері... щоб займатися енергозбереженням, і могли за рахунок зменшення кількості розтрат газу, вийти на те, на що вийшла Європа... вона піднімала тарифи, але випереджаючими темпами там проходило енергозбереження. Але найголовніше, коли людина отримувала "платіжку", в ній була одна і та ж цифра, а при цьому тарифи зростали, тому що держава займалася утепленням будинків, тривалими кредитами", - прикидав ще в січні "соціальний" віце-прем'єр Сергій Тігіпко. Але, як би уряд не анонсував національні програми енергоефективності, практичної ефективності ощадливості вкрай складно домогтися швидко, особливо в умовах, коли будь-який соціально необережний крок загрожує втратами владного рейтингу. В таких умовах горезвісна альтернатива, в першу чергу, зводиться до пошуків "Де б газ знайти подешевше?".
Чим частіше російська сторона повторює тезу про те, що її газові контракти 2009 року цілком влаштовують, тим наполегливіше Київ розповідає про пошуки інших постачальників. "На сьогоднішній день Україна як ніколи близька до отримання газу з інших джерел. Мова не йде про кількість, що компенсує, але, тим не менш, це важливо", - розповідає перший віце-прем'єр Валерій Хорошковський. Низку кроків для спрощення цього завдання уряд і справді зробив. Саме необхідністю відкрити дорогу альтернативним закупівлям в Кабміні обґрунтовують ухвалення низки неоднозначно сприйнятих опозицією законів - про ринок газу, реорганізацію "Нафтогазу", безтендерну закупівлю "блакитного палива" держкорпорацією і тому подібних... Проте від оновлення правил гри до вільного ринку шлях неблизький.
Як заміну дорогому російському газу українське керівництво розглядає кілька варіантів. Технічно, ймовірно, найпростіший з них (навіть з поправкою на перемикання частини ГТС на роботу в реверсному режимі) - закупівлі у європейських постачальників. "Ми ведемо переговори, і вони успішно завершуються, щодо закупівлі газу в Європі. Парадокс - ми закуповуємо газ у Німеччині, ми змушені йти на це", - повідомляв прем'єр-міністр в середині травня. І дійсно, рамкову угоду з німецькою RWE "Нафтогаз" уже підписав. Інші, більш об'ємні варіанти, поки що виглядають справою віддаленого майбутнього. І хоча Микола Азаров сподівається на те, що Зона вільної торгівлі в межах СНД допоможе Україні безперешкодно закуповувати туркменський газ і транспортувати його по російській території, на ділі експерти радять на московську лояльність сильно не розраховувати. Непоганою підмогою для української тяги до альтернативи могли б стати нові, неросійські за орієнтацією, газопроводи - від "Набукко" до Транскаспійського і Трансанатолійського, в будівництво яких Київ не проти вкласти частину коштів. Однак поки такі плани неспішно розглядаються, наша держава готова взятися за нову для себе сферу. Другим "енергетичним" національним проектом "імені" Банкової залишається будівництво терміналу з прийому скрапленого газу на чорноморському узбережжі. Постачальників ресурсу Кабінет міністрів шукає по всьому світу - і в Азербайджані, і в Катарі, і навіть в далеких Сполучених Штатах. Ось тільки до будівництва терміналу справа поки так і не дійшла. За сприятливих умов прийняти скраплений газ запланований об'єкт зможе лише в 2016 році - якщо фінансування для проекту знайдеться...
Ще одним джерелом бажаної альтернативи для України залишається розвиток видобутку власного газу. Складається враження, що правлячий табір нарешті готовий взятися за реалізацію давніх проектів всерйоз. Причому, якщо перших успіхів в "Нафтогазі" традиційно очікують від шельфу Чорного моря (до 2015 року там розраховують видобувати близько 3 мільярдів "кубів" щорічно, що покриє близько третини "комунальної" потреби в газі), то як більш віддалену, але майже не менш надійну перспективу в Україні почали розглядати розвідку запасів сланцевого газу. "Ми впевнені, що, незважаючи на необхідність в швидкій і ризикованій розвідці і невизначеність вартості розробки майбутніх родовищ, розміри нетрадиційних газових запасів настільки великі, що їх просто не можна ігнорувати", - вважає генеральний директор компанії Cadogan Petroleum Бертран де Паллірес. Деякі кроки в напрямку видобутку вже зроблені: не так давно в Україну прибула перша з нових бурових установок, які будуть працювати на шельфі, а також порівняно недавно прем'єр підтвердив, що на Юзівській і Олеській площах будуть працювати "Шелл" і "Шеврон" відповідно, які виграли тендери.
"Альтернативні" пориви українського керівництва на перший погляд здаються довгоочікуваним поворотом в давно запланованому напрямку. Але фахівці сумніваються у швидкості реалізації подібних планів, а ось в Росії, що скептично (що й не дивно) ставиться до українських планів, нерідко вважають, що подібна підкреслена активність має на меті не стільки досягнення істинної енергобезпеки, скільки пошук нових аргументів на переговорах з "Газпромом". "Під час спостереження у мене склалося враження, що угоди із західними компаніями, які так активно анонсуються українським Міненерго, робляться, скоріше, не для реальної роботи, а для інформаційного шуму", - припускає російський експерт - гендиректор Фонду національної енергетичної безпеки Костянтин Симонов. А відданість правлячого табору ідеалам альтернативи в разі укладення більш вигідних угод з Москвою поки і правда залишається під питанням.
Інші причини сумніватися в безхмарному майбутньому енергетичних альтернатив будь-якого штибу все ще дають українські реалії. Навіть теоретично кращі починання можновладців на практиці супроводжуються пильною увагою до особливостей їх втілення в життя. Щільна зацікавленість підтримуваними владою проектами вузького кола не чужих для правлячих бізнесменів, бюджетна підтримка окремих специфічних напрямків (так великий інтерес викликала підтримка держбанками тих сонячно-енергетичних проектів, які, за чутками, курирує нині секретар РНБО Андрій Клюєв), традиційні корупційні підозри, що найяскравіше проявилися в багатоступеневому скандалі зі з'ясуванням справжньої вартості бурових "вишок Бойка", - складається ситуація не позбавлена до болю знайомих особливостей національного розвитку. Якими перспективними та інвестиційно цікавими не були б українські альтернативи, важливими факторами залишаються і нестабільність правил гри, і корупційні ризики, і тривала реалізація обіцянок "Бізнесу скрізь у нас дорога!". "Україна оцінюється в світі як неймовірно ненадійна країна. "Шелл" і "Шеврон" розглядають різні варіанти реагування в разі політичних змін. Вони, безумовно, можуть піти з ринку, якщо побачать, що в Україні не забезпечується захист їх прав. Тоді іноземні компанії можуть просто згорнути свої роботи, як це неодноразово було в Україні", - попереджає провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. Для того, щоб це солодке слово "Альтернатива" стало дійсністю, навіть гостро значущих економічних передумов недостатньо. Адже зрештою, в українських умовах дуже багато залежить від політичної волі влади.
Ксенія Сокульська
За матеріалами:
Подробности
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас