1400
Наступ з боями
— Казна та Політика
Оборонний комплекс України поступово нарощує виробничі обороти. Але конкуренція на зовнішніх ринках сильна, а внутрішнього замовлення майже немає. За рахунок чого ж ВПК країни домагається успіхів у роботі?
На момент проголошення незалежності України на її території працювало 3594 підприємства оборонного та подвійного призначення зі штатом близько 3 млн осіб. В суто військовому виробництві було задіяно близько 700 підприємств, у тому числі 205 виробничих об'єднань (ВО) і 139 науково-виробничих об'єднань, в яких було зайнято 1,45 млн осіб.
Неважко здогадатися, що пострадянський розвал торкнувся цієї галузі в числі перших. Проте сьогодні, за даними Кабміну, в країні залишається близько 140 різних базових підприємств військово-промислового комплексу (ВПК), а сам він займає одне з провідних місць у світі за експортом озброєнь. Спеціальним оператором експорту є ДК "Укрспецекспорт", виручка якого (з урахуванням дочірніх структур) в 2011 році вперше перевищила 1 млрд дол. Сьогодні у концерну є представництва в Росії, Китаї, М'янмі, Індії, Пакистані, Єгипті. Крім того, в минулому році створено держоб'єднання "Укроборонпром", куди увійшли майже всі підприємства з розробки, виробництва, обслуговування та експорту військової та спеціальної техніки і боєприпасів.
Гендиректор "Укроборонпрому" Дмитро Перегудов сказав Мінпром, що розрахунковий портфель військових замовлень країни на найближчі 4-5 років перевищує 5 млрд дол. При цьому в 2011 році товари і послуги військового та спеціального призначення поставлялися в 62 закордонні країни. "Основними споживачами нашої оборонної продукції залишаються країни Азії (45%) та Африки (30%), серед яких лідирують Індія, Таїланд, Алжир, Китай, Ірак. У структурі поставок перше місце займає авіатехніка (43,1%), друге - техніка сухопутних військ (36,4%), третє - засоби ППО (10%), включаючи послуги з ремонту і модернізації", - розповідає Д.Перегудов.
По головних секторах
Дійсно, Україна зберегла хорошу базу виробництва військово-транспортних літаків. Ключові авіабудівники, концерн "Антонов" і харківський авіазавод (ХДАВП), технічно готові випускати та обслуговувати такі, як і раніше, унікальні на світовому ринку важкі вантажні машини, як Ан-124 "Руслан" і Ан-225 "Мрія". Серед останніх розробок - військово-транспортний Ан-70 і багатоцільовий Ан-140. Так, Міноборони РФ включило 10 Ан-140 до держпрограми озброєнь, і в 2013 році машини повинні поповнити авіапарк ВПС як штабні літаки. А з Казахстаном створюється СП з виготовлення цієї моделі. Основні вузли постачатиме ХДАВП, а двигуни - "Мотор Січ".
Нарешті, в Харкові виробляється військово-транспортний Ан-32. Триває підписаний в 2009 році контракт з Іраком на постачання 6 таких літаків, завершити виконання контракту планується цього літа. Але не менше значення має і модернізаційний ремонт авіатехніки, за яким вітчизняний ВПК має просто-таки відмінну базу. В країні приблизно 10 авіаремонтних заводів, здатних обслуговувати всі типи літаків і вертольотів виробництва колишнього СРСР. Зараз за кордоном на озброєнні перебуває понад 300 літаків Ан-24, Ан-26 і Ан-32 і понад 1500 бойових вертольотів Мі-8, Мі-24, Ка-25, двигуни до яких виготовляє "Мотор-Січ". Не дивно, що український авіапром завантажений ремонтними замовленнями: наприклад, виконується великий контракт з Індією на модернізацію 105 одиниць Ан-32. З цього числа 40 машин має бути модернізовано в Україні, а решту 65 - на авіазаводі індійських ВПС в Канпурі (Північна Індія). Подібні ж, хоч і менші за обсягами, контракти є з Єгиптом та іншими країнами. Постачає Київ і радянську вживану авіатехніку: так, в останні роки в Чад продано 3 штурмовика Су-25 і 2 вертольоти Мі-24.
Що стосується наземних озброєнь, то широко відомі вітчизняні танки Т-80УД і його подальша модифікація - Т-84, промисловий випуск яких освоєно на держзаводі ім. Малишева (Харків). Найбільшою поставкою Т-80УД був контракт з Пакистаном на 320 одиниць, що дозволив зберегти виробництво і продовжити подальші розробки. А новітнім варіантом Т-84 є "Оплот". У вересні-2011 підписано великий договір про постачання 49 машин "Оплот-М" в Таїланд, де вони повинні замінити застарілі американські М41А3; вартість операції - близько 240 млн дол. І, звичайно, продаються старі радянські танки: в останні роки Ефіопія закупила 200 Т-72 на суму 100 млн дол, Кенія - 33 такі машини, Конго (Кіншаса) - 100 Т-72 і 30 Т-55, Судан - 60 Т-72 і 55 Т-55.
Масштабні і продажі бронетранспортерів. У 2009 році підписано контракт на постачання до Іраку - за гроші США - 420 машин сучасної української моделі БТР-4 на 457,5 млн дол. До Таїланду вирушить 121 БТР 3-Е1 (включаючи машини підтримки на цій базі) вартістю більше 140 млн дол. А з Казахстаном підписано угоду про спільне виробництво 100 БТР-4 на суму 150 млн дол. Успішно виконується і контракт з Єгиптом на модернізацію 200 бронетранспортерів ОТ-62 "Топаз".
Також в Україні є непогана база виробництва боєприпасів, включаючи найсучасніші розробки. Один з "хедлайнерів" в цьому сегменті - ДАХК "Артем", що при Союзі випускав і балістичні ракети "земля-земля", а зараз спеціалізується на озброєнні для бронетехніки та авіації. Буквально в травні холдинг уклав з Індією договір про постачання (в 2012-13 роках) авіаційних керованих ракет Р-27 середньої дальності на 246 млн дол. За словами президента ДАХК Станіслава Смаля, "Артем" - єдиний в СНД виробник ракет такого класу, що використовуються на літаках МіГ-29, Су-27, Су-30. Топ-менеджер допускає і створення профільного СП з росіянами - виробниками цих літаків. В даному контексті згадаємо і унікальну станцію пасивної радіоелектронної розвідки "Кольчуга".
Не тільки експорт
Є у національних оборонників і корабельна програма, відома, перш за все, проектом будівництва корветів. Відповідна держпрограма на період до 2021 року передбачає будівництво 10 суден даного класу. Загальний бюджет програми - 16,1 млрд грн., хоча в цьому році виділено лише 433 млн грн. Очікується, що корвет буде на 60% складатися з вітчизняних деталей, решту забезпечать партнери з країн НАТО (Італія, Німеччина, Франція, Данія). Додамо, раніше республіка випускала 30% за тоннажем і 40% за кількістю всіх суден СРСР.
Так що було б неправильно вважати, що українська "воєнка" працює тільки на експорт. Так, внутрішнє замовлення мінімальне (і це одна з найголовніших проблем галузі), але воно є. Так, в 2009 році Київ замовив заводу ім.Малишева 10 танків "Оплот" на 295 млн грн. Правда, контракт виконується повільно через недофінансування, яке залишається системною проблемою ВПК - досить простежити динаміку фінансування нечисленних програм переозброєння армії (тих же корветів). Виконується і внутрішнє замовлення на модернізацію 19 танків Т-64 до технологічного рівня БМ "Булат". А Миколаївський ремонтно-механічний завод продовжує капремонт 17 машин БТР-80, вартість замовлення - 7,6 млн грн. У той же час затримується на невизначений термін фінансування держзамовлення на 10 БТР-4, розміщеного в 2009 році. Крім того, поступово модернізуються бойові літаки МіГ-29 і Су-27.
На одному з недавніх круглих столів міністр оборони Дмитро Саламатін назвав стан ВПК України державною проблемою. "При постійному недофінансуванні на профільних заводах утворилися непідйомні борги із зарплати, борги перед бюджетами всіх рівнів, держфондами і за комунальні послуги. Для системного вирішення цих проблем ми проводимо через Верховну Раду (та інші органи) документи, що передбачають списання боргів, що накопичилися в галузі, в т.ч. і податкової заборгованості. Але це ще не все. Нам треба не тільки вирішувати негативи, а й втілювати позитив - нарощувати фінансування розробок, оновлювати науково-виробничу базу КБ та НДІ", - зазначає міністр. І додає в коментарі автору: багато чого з того, що вітчизняна "оборонка" зараз пропонує на зовнішніх ринках, вже найближчим часом буде надходити на озброєння української армії.
Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак уточнює: все озброєння, яке зараз пропонує Україна, - це перетворені і розвинені радянські технології. Так, для базових радянських моделей танків і БТР розроблені та освоєні потужні високоточні засоби ураження, системи динамічного та активного захисту, нові двигуни, бойові модулі, тренажерні системи.
Напрями атаки
Так чи інакше, експерти досить скептично сприймають плани переозброєння національних ВС, згадуючи, як в останні роки і взагалі за час незалежності країни "розвивалася" її обороноздатність. В.Бадрак пояснює низький рівень фінансування армії тим, що від таких витрат важко отримати прибуток. Разом з тим саму по собі техніку виготовляти вигідно, адже її можна прибутково експортувати. Не дарма ж ринок озброєнь вважається у світі одним з найбільш ліквідних і "позакризових" і в 2011 році склав 70,2 млрд дол.
Через проблеми свого ВПК в минулому році Україна випала з десятки основних глобальних постачальників озброєнь, зайнявши 12 місце з продажами менш ніж на 4 млрд дол. І все ж це лише один бік медалі, констатує Бадрак: одночасно міжнародні рейтинги включили країну в число експортерів зброї з найбільш динамічно зростаючим портфелем замовлень. Так, в Іспанії відношення обсягу укладених контрактів до фактичного обсягу військового експорту за 2003-10 роки найвище і складає 2,1, в Італії - 1,677, в України - 1,473, у Франції - 1,462.
І є підстави вважати, що висока активність вітчизняних експортерів збережеться в найближчі роки. Цього разу ключове значення має не вихід або невихід світу з економічної кризи, а військово-політична обстановка в низці регіонів. Наприклад, події "арабської весни" і зростання напруженості навколо Ірану підштовхують країни регіону до подальшого зміцнення своїх збройних сил - особливо це стосується високоплатоспроможних нафтових монархій типу Саудівської Аравії або ОАЕ.
Інша точка перманентної напруженості - Африка, зокрема Східна. Окрім "в'ялих" конфліктів на Африканському Розі і навколо нього (Сомалі, Ефіопія), нове вогнище війни створено з відділенням Південного Судану. Не дивно, що на країнах даного регіону заробляють і західні, і китайські, і російські, і українські зброярі.
Залишається великим споживачем і Південно-Східна Азія, а також Індія: у цих державах діють масштабні військові програми, спрямовані в т.ч. на посилення регіонального політичного впливу (показові приклади - Таїланд, Малайзія, В'єтнам). А в Індії діють два такі додаткові фактори, як протистояння з Пакистаном і внутрішні повстанські рухи.
Але на всіх цих ринках працюють і будуть працювати потужні конкуренти, і боротьба за замовлення залишиться важкою. При цьому іноземні військові концерни не перший рік задивляються на ВПК України. У першу чергу, звичайно, мова про компанію "Рособоронекспорт", яка цікавиться в нашій країні не тільки оборонними, а й, скажімо, металургійними активами. І якщо приватизація вітчизняних військових підприємств в найближчій перспективі малореальна, то намагатися впливати на галузь за допомогою СП росіяни цілком здатні. Тим більше, що з багатьох напрямків (ті ж літаки) українські виробники залежать від збуту в РФ.
Досить згадати СП з випуску "Ан", проекти спільного виготовлення вертольотів, бойових кораблів та ін. У подібній кооперації є і плюси (спільна робота на зовнішніх ринках), і мінуси (залежність від інтересів партнера). І, як можна помітити, поки Київ в особі "Укроборонпрому" явно схильний вести на ринку озброєнь незалежну політику.
Максим Польовий
За матеріалами: МінПром
Поділитися новиною
