1054
Сенс бойкоту: чому політичні жести призводять до економічних наслідків
— Казна та Політика
Тема політичного бойкоту України - то президенти відмовляються приїжджати на саміт країн Центральної Європи, то представники урядів європейських країн заявляють про небажання бути присутніми на матчах футбольної першості континенту - потроху стає головною в розумінні ситуації, що склалася в країні.
Але очевидно, що розглядають бойкот саме з політичної точки зору: так, репутаційні втрати, так, Віктору Януковичу буде, м'яко кажучи, неприємно перебувати на самоті в ложі для почесних гостей чемпіонату або усвідомлювати, що більшість колег з країн Центральної Європи не приїхали до нього на саміт. Ну і що з того? Адже у всьому іншому ситуація не зміниться. Гроші на Євро-2012 вже витрачені, і спортивні функціонери все одно не допустять жодних змін у графіку змагань, приїде на них Ангела Меркель чи ні. Саміт президентів країн Центральної Європи - подія протокольна і до такого ступеня малозрозуміла українцям, що навіть коментатор Партії регіонів депутат Владислав Лук'янов переплутав його з іншим заходом, більш традиційним для Ялти - міжнародною конференцією, яка щорічно проводиться Віктором Пінчуком. Приїхали б - і забули. Не приїдуть - і теж забудуть.
Але така точка зору надто поверхнева тому, що будь-який політичний бойкот має яскраво виражені економічні наслідки. Країна, яку не відвідують провідні керівники західних держав, за визначенням не здається надійною інвесторам. Власне, і до бойкоту було ясно, що на український ринок краще не приходити. Але тепер до міркувань корумпованості, інфраструктурної нерозвиненості та кримінального засилля додається ще й політична неблагонадійність. Корумповані були багато країн, що наближалися до цивілізованого світу з різним ступенем успіху. Інфраструктурна нерозвиненість - хвороба багатьох держав Центральної Європи. Кримінальне засилля? Уже після вступу Болгарії до Європейського Союзу від Софії вимагали відправити у відставку одного з провідних політиків країни, міністра внутрішніх справ, який підозрювався у зв'язках з мафією. Але разом з тим інвестори були переконані в адекватності болгарського керівництва, в тому, що воно прислухається до порад з Брюсселя, що у разі якихось форс-мажорних ситуацій можуть бути зроблені спільні зусилля в подоланні проблем і вже напевно ніхто не буде ставити тобі палки в колеса, щоб знищити бізнес.
З Україною все навпаки: немає жодних сумнівів, що вітчизняна влада вважає себе самодостатньою, що вона не збирається ні з ким рахуватися, що будь-який інвестор, який ризикує вкласти свої гроші в одну з найбільш ризикованих економік Європи, зустріне не співчуття, а тільки бажання "видоїти" по повній. Досить просто побачити по телевізору, як поводяться президент Віктор Янукович та інші керівники країни, скільки дешевого провінційного фанфаронства в позах, жестах, словах і усмішках тих, хто керує однією з найбідніших і корумпованих європейських країн, щоб зрозуміти: сюди краще не потикатися. А тут ще й новина: з Меркель, Баррозу, Клінтон і навіть Путіним вони теж не рахуються, відкрито готові образити тих, хто намагається пояснити їм правила поведінки в цивілізованому суспільстві. Тобто механізм консультацій у зв'язку з проблемами інвесторів виключений - нікому і ні з ким їх проводити.
Це і є головна суть будь-якого політичного бойкоту: грошей не буде. Ні від приватних інвесторів, ні від міжнародних фінансових організацій, ні від кого. Розвитку економіки теж не буде, тому що навіть при реформах економіка вимагає вкладень. А у нас - ні того, ні іншого. І соціальної стабілізації теж не буде - навпаки, виконання популістських обіцянок Віктора Януковича тільки прискорить крах. Ось висновок, який варто було б зробити з політичного бойкоту України, і цей висновок набагато сумніший, ніж неприїзд президентів на саміт чи порожня ложа почесних гостей на футбольному чемпіонаті.
Віталій Портніков
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
