1573
Кому вигідне злиття Тігіпка і Партії регіонів?
Партія регіонів і "Сильна Україна" тепер одне ціле. Їх керівники, Микола Азаров і Сергій Тігіпко, підписали рішення про злиття партій.
Розмови про об'єднання цих двох політичних сил, що почалися восени, втілилися в життя. У суботу, 17 березня, на XIII з'їзді Партії регіонів було оголошено про саморозпуск "Сильної України" і про вступ її членів до партії влади. Екс-лідер "Сильної України" Сергій Тігіпко був обраний заступником голови ПР.
У політикумі та суспільстві про цю резонансну подію висловлюються радше скептично. З легкої руки журналістів політичний союз перейменували на шлюбний, а "нареченою" в цій парі призначений Тігіпко.
Привід для аналогії дав сам Сергій Леонідович. Він, що настільки вагомо заявив про себе на президентських виборах 2010 року, раптом став залежним і веденим, приймаючи від влади одну за іншою пропозиції - то посад в уряді, то політичного союзу. Від жодної з них Тігіпко не відмовився.
Стратегічними були ці рішення чи ситуаційними? Кому з двох учасників процесу злиття він принесе більше дивідендів? Про це "Главред" запитав у експертів.
Михайло Погребінський, директор Центру політичних досліджень і конфліктології:
Злиття цих двох сил потрібно, перш за все, Партії регіонів, щоб ніхто з політичних гравців, здатних потоптатися на її електоральному полі, не плутався під ногами. Інших смислів в цьому я не бачу. Можна було б придумати якісь красиві слова, що все це робиться з метою консолідації зусиль... Але, з точки зору політичних технологій, для Партії регіонів було б краще свого надійного партнера, яким себе показав Сергій Тігіпко, відпустити у вільне плавання, щоб він міг привести свою політичну силу (а в нього були дуже хороші шанси подолати 5%-вий бар'єр) і потім разом з ПР становити більшість у парламенті. Це було цілком реально. Вважаю, будь-який політтехнолог-початківець розумів, що це кращий варіант хоча б тому, що Партія регіонів у своєму полі втратила велику кількість прихильників, і для того, щоб їх залучити, бажано мати якийсь запасний варіант голосування. А цей запасний варіант і є варіант Тігіпка. Але поїзд пішов, цього автономного політичного гравця вже немає, він частина партії влади.
Перспективи у Сергія Тігіпка, звичайно, є, але вони невизначені. Все-таки в Партії регіонів вважають за краще робити ставку на своїх надійних людей, а Сергій Леонідович себе таким не проявив. У нього є шанси і на перші ролі, все може бути.
Він став другою людиною в Партії регіонів, але одна справа - формальні номінації, а інша - ступінь впливовості в партії. Це абсолютно різні речі. Фактично вплив деяких людей, у тому числі з групи "донецьких", там більший, ніж вплив глави партії.
Володимир Горбач, експерт Інституту Євро-Атлантичної інтеграції:
Злиття цих політсил і входження лідера "Сильної України" другою особою до складу основної партії цілком закономірно. В принципі, це доказ штучності, фальшивості цього політичного проекту і Тігіпка як лідера. Справжній політичний лідер ніколи б так не вчинив. Умовно кажучи, відбувається конвертація публічного статусу політичної партії у збереження посади для лідера і затвердження на посади голів обладміністрацій соратників цього лідера. Це об'єднання перекреслило саму назву "Сильна Україна", тому що сильна партія так не вчинила б, саме сил-то їй і не вистачило для збереження самостійності і суб'єктності в політиці. Злиття з провладною силою показало, що партія Сергія Тігіпка, в принципі, не може бути в опозиції, а це означає, що це не політична партія, а об'єднання кар'єристів. Причому, не публічних політиків, а бюрократів.
Що стосується мотивів Партії регіонів, то там зараз йде пошук нового лідера, першої особи, яка повела б їх на парламентські вибори. Але це буде перша роль тільки публічного характеру, вона не буде справжньою. Фальшивий лідер цілком підходить на перше місце в списку - він повинен бути осучасненим, олюдненим, але, разом з тим, контрольованим. Але ПР так відразу не віддала цю роль Сергію Леонідовичу, оголосивши його другою особою в списку. Цей варіант у них поки на "лаві запасних".
Розглядати цей крок Тігіпка як політичне харакірі не варто. В українській політиці, на жаль, нерідкісні випадки відродження з попелу, як було з Дмитром Табачником чи тим же Віктором Януковичем. Можливо, так само станеться з Тігіпком. Але це не тому, що вони такі затребувані політики, а тому, що у нас таке конкурентне середовище, така електоральна матриця, яка дозволяє подібні переродження.
На даному етапі можна, в принципі, констатувати політичну смерть Сергія Тігіпка як самостійного політика. Агонія тягнулася давно, а на з'їзді минулої суботи відбулося її формальне завершення. Навіть прийнявши пропозицію увійти до Кабміну під керівництвом Миколи Азарова, Тігіпко міг би ще на якомусь етапі зупинитися - піти у відставку, висловити якийсь протест. Він же погоджується на все, що пропонують. Це ознака несамостійності, як політичний гравець Сергій Тігіпко перестав існувати вже більше року тому. Як кандидат у президенти він вже не буде розглядатися. Як учасник майбутніх можливих коаліцій - можливо.
Ігор Жданов, директор Центру "Відкрита політика":
Тактика Партії регіонів абсолютно зрозуміла: їм не треба, щоб у них був конкурент, який перетягував б на себе голоси їхніх потенційних виборців. Партія регіонів завжди намагалася приєднати до себе такі політичні сили. На відміну від їхніх опонентів з "помаранчевого" табору, де це відбувалося за рахунок створення блоків, вони це здійснюють за рахунок входження інших політичних сил в Партію регіонів. Досить згадати приклади Євгена Кушнарьова, коли була розпущена створена ним організація, і він увійшов до складу ПР, Юрія Бойка, у якого була Республіканська партія, Анатолія Кінаха, який колись очолював Партію промисловців і підприємців... Тобто злиття з ПР - це вже апробований політичний шлях: домовитися з тими людьми, які працюють на одному електоральному полі, залучити їх і зробити таку пропозицію, від якої не можна відмовитися.
Друге - необхідність демонстрації єдності влади. Багатьом виборцям, у тому числі і прихильникам ПР, незрозуміло, чому Сергій Тігіпко, який входить в уряд, не є членом провладної партії. Тепер і це питання вирішене.
Якщо говорити власне про Тігіпка, то тут ситуація складніша. Фактично у Сергія Леонідовича було два шляхи: спробувати зіграти в самостійного політика, як він це робив на президентських виборах 2010 року, коли отримав 13-відсоткову підтримку виборців, або намагатися зробити політичну кар'єру, увійшовши до Партії регіонів. В силу багатьох причин, серед яких не останньою було те, що він є членом уряду, ним було прийнято рішення увійти в ПР і потім намагатися цю політичну силу очолити. Це політичний аспект.
Якщо говорити про юридичні аспекти, то у нас в Україні не прописані законодавчо механізми злиття партій, неможливо прийняти рішення про проведення з'їзду з метою об'єднання, скажімо, партії "А" з партією "Б". Але є механізм, коли одна партія приймає рішення про саморозпуск, і всі її члени вступають в індивідуальному порядку в партію, про об'єднання з якою зроблено заяву.
Але в політиці не завжди діє простий арифметичний принцип. Механічно рейтинги політичних сил не складаються. Вважаю, що в даному випадку саме так і станеться, не буде так, що рейтинг ПР 16%, а Тігіпка і його партії - 4%, а після їх об'єднання вийде 20%. Електорат цих партій дуже різний. Багато хто проголосував на президентських виборах за Тігіпка тому, що для них він був "лайт-версією" Партії регіонів, якоюсь альтернативною фігурою. Не думаю, що всі його прихильники будуть голосувати за ПР тільки тому, що він у неї вступив.
Не піде весь електорат Сергія Леонідовича за ним і з іншої причини - проведення соціальних реформ пов'язують не тільки з ім'ям Азарова і Януковича, але і з ім'ям Тігіпка. Саме його вважають причиною соціального негативу, що накопичився в суспільстві. Для виборців дуже важливо, що саме Тігіпко відповідальний за непопулярні в країні суспільні реформи.
Наталія Кондратьєва
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
